150 років тому народилася видатна співачка Соломія Крушельницька – символ української опери, української музики, українського мистецтва.
Незабутній оксамитовий голос, діапазон майже в три октави, високі професійні здібності музиканта, яскрава сценічна зовнішність зробили її унікальним явищем оперної культури межі ХІХ–ХХ століть. Виступати з нею на одній сцені прагнули Федір Шаляпін, Енріко Карузо, Тітто Руффо. Неперевершений голос вродливої жінки з величезним талантом полонив Європу та Південну Америку і залишався в пам’яті тих, хто її слухав, назавжди. «Найпрекрасніша Батерфляй», «незабутня Аїда», «солов’їномовна Чіо-Чіо-Сан», «неповторна Галька», «ідеальна Брунгільда», «найчарівніша Соломія», «вражаюча Валькірія», «виняткова Лорелея» – усе це про Соломію Крушельницьку.
Зародження таланту
Соломія народилася 23 вересня 1872 року в багатодітній родині священика Амвросія Крушельницького і Теодори Савчинської на Тернопільщині. Батько після щоденних трудів любив читати, наприклад, Ґете в оригіналі. Тобто Соломія виросла в шляхетній українській родині, де поряд зі Сковородою і Шевченком, народними українськими піснями у великій пошані були й зразки світової культури.
Любов до музики та співу проявились у дівчинки ще в ранньому дитинстві, до того ж у неї виявилися досить гарний талант і музичні здібності. Вона з задоволенням виконувала почуті від селян народні пісні, вчилася грати на фортепіано, виступала на концертах у хорі «Руська бесіда», яким диригував її батько.
Захоплення доньки та її природні обдарування й успіхи побачили й підтримали батьки. Вони всіляко допомагали Соломії розвивати її талант: створили для цього необхідну атмосферу, влаштовуючи вдома концерти та вистави для гостей. Згодом її віддали в Тернопільську гімназію, яку вона закінчила екстерном. Саме там Соломія здобула основи музичної грамоти.
Свою музичну освіту вона продовжила вже у Львівській консерваторії, де вперше спробувала себе в сольних оперних партіях. ЇЇ чудовий голос не залишився поза увагою викладачів, які відзначили її успіхи медаллю, а в дипломі молодої співачки з’явився запис: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени…»
У своїх мемуарах сестра Крушельницької Олена пише про характер Соломії: «Кожного дня вона по п’ять-шість годин приділяла заняттям музикою і співом, а потім ще йшла на лекції з акторської майстерності… Додому приходила стомлена, проте ніколи не скаржилася. Я не раз дивувалася, звідки в неї стільки сил та енергії. Та сестра так пристрасно любила музику і спів, що без них, здавалося, не було б для неї життя… Соломія за своїм характером була великою оптимісткою, та завжди чомусь відчувала якесь незадоволення собою… до кожної ролі готувалася старанно. Щоб розучити партію їй досить було тільки переглянути ноти, які вона читала з листа, як читають друкований текст. Напам’ять партію вивчала за два-три дні. Та це було тільки початком роботи…».
Універсальна співачка
Розпізнали й оцінили талант обдарованої дівчини й оперні корифеї, запросивши її до польського оперного театру. Однак, вихована на народних піснях, Соломія мріяла розвивати театр української опери, якого тоді ще не було. Вона вирішила продовжити своє навчання в Італії. Вся сила її потужного лірико-драматичного сопрано, діапазон якого осягав майже три октави, розкрилася тут у повному обсязі. Вже за рік проста українська дівчина з тріумфом співала на провідних оперних сценах Італії. Перед нею відчинили свої двері кращі театри Росії, Європи, Америки.
Потім були гастролі: Париж, Відень, Мілан, Варшава, Санкт-Петербург, Одеса, Львів, Рим, Неаполь… Усюди вона виступала в різних виставах, різних образах, з різними оперними партіями. Всюди вона досягала шаленого успіху, її зустрічали натовпи захоплених прихильників, осипали оберемками квітів, дарували коштовності, писали портрети, присвячували їй вірші й несли разом з екіпажем на руках. Вона ставала володаркою золотих корон і вінків. Преса усього світу писала, що її голос найкрасивіший з усіх почутих. Соломії надходили пропозиції з Нью-Йорка від «Метрополітен-опери» та з Лондона від «Ковент-Гардена». Відомі оперні композитори вдячні їй за віртуозно виконані головні партії в їхніх творах.
Шалена слава все ж не запаморочила їй голову. Соломія не шукала собі покровителів, не зверталася до меценатів, покладалася лише на власні сили, а розраховувати було на що. Її дивовижний голос дозволяв виконувати будь-який репертуар восьма мовами: італійською, німецькою, французькою, іспанською, англійською, польською, російською, якими вона вільно володіла, і, звісно ж, українською. Отже, вона була універсальною співачкою.
Поляки та італійці вважали Соломію національною гордістю своїх країн, але вона сама завжди наголошувала на тому, що вона – українка. І навіть у самому зеніті своєї світової кар’єри та слави неодмінно пам’ятала про свою любу Батьківщину.
Листи рідним вона писала українською, галицьким діалектом. Спілкувалася з видатними українськими культурними діячами: Лесею Українкою, Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Миколою Лисенком. Щороку відвідувала Галичину, де з задоволенням давала концерти навіть у невеличких селах.
Біографи стверджують, що вона завжди подорожувала з Шевченковим «Кобзарем» і любила виконувати його твори, покладені на музику М. Лисенком. Крушельницька приїжджала і на концерти, присвячені пам’яті Шевченка і Франка. Заради цих виступів вона могла відкласти й турне.
Одне кохання на все життя
Як і властиво справжній українці, Соломія була дуже гостинною. До неї часто навідувались актори, композитори, музики, театрали, а вона з задоволенням влаштовувала для них справжні концерти.
Одного разу на заході Апеннінського півострова в місті Віареджо, де Соломія Крушельницька мешкала з 1904 року, в гості до відомої співачки завітав голова цього містечка Альфредо Чезаре Аугусто Річчоні. Адвокат, аристократ, ерудит, знавець музики, він був у захваті від голосу співачки, але найбільше його приваблювала її врода. Розумний італієць також припав до душі Соломії, після тривалих його залицянь вона відповіла йому коханням. Нарешті в її житті з’явився чоловік, який був не просто закоханим у її славу шанувальником. Поруч була людина, яка її розуміла, з повагою ставилася до її творчості, турбувалася про неї і вдома, створюючи комфорт і затишок, і під час виснажливих гастрольних турів. Одружившись у липні 1910 року в Аргентині, закохані пронесли свої почуття до кінця життя, майже ніколи не розлучаючись. Тільки відсутність дітей засмучувала цей союз. Двадцять шість щасливих років кохання подарувала їм доля.
Соломія Крушельницька ніколи не розповідала про своє життя, не залишила оповідань щодо родини, кар’єри, особистого життя чи людей, з якими їй доводилося працювати разом. Шляхетна жінка, усвідомлюючи безумовно всю свою величезну цінність у світовому мистецтві, все одно залишалась особою приватною, але при цьому відкритою до спілкування, простою, сердечною людиною.
Повернення в Україну
Попри те, що її блискуча кар’єра була в самому розквіті, а театри наввипередки намагалися запросити до себе на гастролі уславлену примадонну, Соломія Крушельницька вирішила залишити оперну сцену, адже вважала, що репертуар, який вона виконує, розрахований на молодих співачок.
У 1915 році вона востаннє тріумфально співала на славетній сцені театру «Ла Скала», а потім протягом п’яти років, поступово, ніби прощаючись з великою сценою, виступала в театрах Лісабона, Монте-Карло і Неаполя.
Відтоді Соломія Крушельницька розпочала камерну концертну діяльність, виступала у Європі, Америці, Україні. Бажаючи зберегти своє мистецтво, вона записувала грамофонні платівки, на які потрапила лише невелика частка з її репертуару. Саме завдяки цьому ми нині можемо почути дивовижний голос чудової українки.
Після смерті коханого чоловіка Соломія Крушельницька вирішила повернутися в Україну, і в серпні 1939 року переїхала до Львова, де її й застав початок Другої світової війни. Великій співачці, чиє ім’я всі, хто мав відношення до театру і музики, вимовляли з захопленням та благоговінням, довелося виживати, заробляючи приватними уроками вокалу.
У 1944 році Соломію Амвросіївну запросили до Львівської державної консерваторії імені
М. В. Лисенка й запропонували посаду професора. Унікальна співачка, вона стала й таким самим талановитим викладачем: не просто ставила техніку голосу, прищеплювала своїм студентам навички співу, а виховувала справжню культуру вокалу.
Співачка прожила щасливе життя оперної зірки першої величини, але часто цитувала своїм учням слова Енріко Карузо: «Усім молодим людям, які прагнуть в оперу, мені хочеться гукнути: «Отямтесь! Це дуже важка професія. Навіть коли у вас пристойний голос і солідна освіта, ви мусите ще освоїти величезний репертуар ролей. А для цього потрібні роки наполегливої праці й виняткова пам’ять. Додайте сюди сценічну майстерність, яка так само вимагає навчання і без якої в опері не обійтися. Треба вміти рухатися, фехтувати, падати, жестикулювати тощо. I нарешті, при теперішньому стані опери, необхідно володіти іноземними мовами».
Захоплення співачки
«Крушельницька знала кілька мов і розмовляла з кожним його рідною мовою, багато читала, добре розумілася на медицині та медикаментах, уміла чудово готувати найрізноманітніші страви, добре шила. Вона вміла бути господинею, вміла і любила приправляти страви, пропагуючи городину, мед, садовину. Не один рецепт успадкований від неї!» – розповідали про співачку її близькі знайомі. Кулінарний зошит Соломії тепер зберігають у фондах її музею у Львові.
Артистка мала власний автомобіль, яким кермувала сама, – виняткове явище серед жінок того часу. Вона охоче подорожувала, відвідувала музеї, палаци, церкви, колишні помешкання видатних композиторів.
Ще одним її захопленням були танці. В опері «Саломея» їй не знадобилася дублерка, щоб виконати «Танець семи серпанків». Танцювала, навіть коли їй ішов сьомий десяток.
Заслужена пошана
Незадовго до смерті Радянська влада відзначила талант Соломії Крушельницької наданням звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР.
Востаннє С. Крушельницька виступила в грудні 1949 року у Львівській філармонії. Сива худорлява літня жіночка, спираючись на паличку, вийшла на сцену й раптом заспівала сильним, з повним діапазоном голосом. Тим самим голосом, який підкорював слухачів у всьому світі. За давньою вже традицією наприкінці концерту пролунали такі рідні українські пісні, любов до яких із самого дитинства плекала Соломія у своїй душі.
«Під склепіння залу злітає старовинна українська пісня «Родимий краю, село родиме». Вона звучала так велично, так урочисто, що зал, здавалося, завмер від захоплення. Коли ж пролунав останній акорд, раптом замість оплесків почулося загальне схлипування та плач, і аж потім, мов ураган, залунали оплески. Ні до, ні після цього мені не доводилося бачити такої реакції на спів артиста», – описувала той момент українська письменниця Ірина Вільде.
Пішла з життя Соломія Крушельницька 16 листопада 1952 року. Поховали її у Львові на Личаківському цвинтарі.
Пам’ять про славетну співачку закарбована на меморіальних дошках, пам’ятних знаках, ювілейних монетах і марках. Її ім’ям названо оперний театр і музичну школу у Львові, музичне училище в Тернополі, школу в її рідному селі Біла, вулиці в різних містах України. Їй присвячують конкурси й фестивалі оперного мистецтва. У театрах Львова і Мілана встановлено її скульптурні портрети, в італійському місті Торре-дель-Лаго, що неподалік від дорогого серцю співачки містечка Віареджо, встановили її погруддя, а в Тернополі – бронзовий пам’ятник.
Життю і творчості Крушельницької присвячено чимало документальних кінострічок. Історико-біографічний фільм «Повернення Батерфляй» знятий режисером Олегом Фіалко на кіностудії Довженка в 1982 році за мотивами однойменного роману Валерії Врублевської.
Чи не вперше досить глибоко аналізує витоки таланту Соломії Крушельницької її далекий родич, відомий перекладач, письменник і педагог Андрій Содомора: «Соломія розуміла, що талант, яким володіє, – не її особиста власність, що ним завдячує своєму народові, отже, зобов’язана той талант і плекати, й гідним річищем спрямовувати».
Галина КРИЖАНIВСЬКА.
Фото: gazeta.ua
На фото Соломія Крушельницька та Чезаре Річчоні.