Чому ми згадуємо сьогодні Василя Олександровича Сухомлинського? По-перше, 28 вересня в нього день народження – йому виповнилося б 104 роки. По-друге, вважаємо не зайвим напередодні Дня вчителя нагадати молодим педагогам і тим, хто мріє обрати для себе цю професію, про дивовижно яскраву людину, педагога, добре відомого в усьому світі та який по праву є гордістю України.
Пишається Україна своїми видатними педагогами, які зробили вагомий внесок не лише в українську, а й світову педагогічну науку і практику. До них належить Василь Сухомлинський – видатний український педагог-гуманіст, письменник, публіцист, член-кореспондент АПН СРСР, етнопедагог, заслужений учитель УРСР. Він є автором системи виховання дитини на засадах пріоритету особистості в навчально-виховному процесі.
Село Василівка на Херсонщині
У цьому селі минули дитинство та юність Василя, який народився 1918 року в бідній сім’ї сільського теслі. Мати, Оксана Авдіївна, вела домашнє господарство. Вона гарно вишивала, вміло ткала полотно, фарбувала його і шила одяг не лише для своєї сім’ї, а й односельцям. Багато уваги жінка приділяла вихованню дітей. Зимовими вечорами за вишивкою чи прядивом читала їм казки та вірші. Пізніше Василь Олександрович згадував: «Я не відчував би всієї краси літнього світанку в селі, якби в далекому дитинстві мене не вразили до глибини душі прочитані матір’ю слова Шевченка «Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, між ярами, над ставами верби зеленіють…»
Брат Василя Олександровича Сергій згадував: «Батько і мати наші були від природи народними педагогами… У сім’ї завжди було взаємне довір’я, повага до старших, праця… Я ніколи не бачив, щоб батьки марнували час, пам’ятаю їх завжди в роботі». І дітей вони залучали до праці, навчали старанності та сумлінності. У родині їх було четверо (крім Василя, ще троє – Іван, Сергій та Меланія). Усі стали педагогами, та одному випало називатися Учителем з великої літери.
Шлях до вибору професії
Василь закінчив семирічну школу в рідному селі. Він показав себе найкращим учнем, демонструючи свої творчі здібності в малюванні й написанні віршів, грі на народних музичних інструментах, у роботі з дітьми (консультував однокласників, заміняв учителя тощо). Щоб зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами ходив на Новий рік щедрувати й посівати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садочку на період літніх канікул Василю доручали бути помічником вихователя, і він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри. Тому і його вибір професії був не випадковий.
Практичну педагогічну роботу Василь Олександрович розпочав 17-річним юнаком. З 1935 по 1938 рік викладав він українську мову та літературу в сільських і районних школах Кіровоградської області. Уже тоді він зрозумів: щоб стати справжнім учителем, недостатньо однієї любові до дітей, потрібні глибокі знання не лише зі свого предмета, а й готовність відповісти на сотні «чому» та «як» допитливих дітей. Для цього потрібно було вчитися наполегливо, цілеспрямовано і завжди. Він продовжив навчання на заочному відділенні Полтавського педагогічного інституту, який закінчив з відзнакою. Роки навчання у виші письменник згадував з особливою теплотою, називав його своєю альма-матір’ю.
Мирна праця була перервана війною
У липні 1941 р. В. Сухомлинський добровольцем пішов на фронт. Спочатку його направили на військово-політичні курси в Москві, де він одержав військове звання молодшого політрука, а з вересня 1941 р. його призначили політруком армійської роти. Важкі воєнні будні солдата минали в запеклих боях на Смоленському напрямку, під Москвою. Уперше його було поранено в листопаді 1941 року під Можайськом. Через два тижні – знову на фронт. 9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом знову важке поранення і понад чотири місяці лікування в евакогоспіталях. Осколок снаряда потрапив під саме серце і, як виявилося, назавжди. Після госпіталю в Удмуртії солдат просився на фронт, проте комісія не могла визнати його навіть обмежено придатним. З довідкою інваліда 1-ї групи він був демобілізований з армії. Після госпіталю Василь Олександрович працював директором Увинської сільської школи. Тут, в Удмуртії, зустрів він свою майбутню дружину Ганну Іванівну. В січні 1944 року вони одружились.
Пошуки себе та відновлення школи після війни
Думками линув Василь Олександрович в Україну. Тільки-но рідні місця були звільнені від фашистів, він разом із дружиною повернувся на батьківщину.
Уявімо село після війни. Передусім, людей, які втратили рідних та близьких, які втратили майно, бачили смерті й знущання, які залишилися з цією травмою на все життя. І дітей, яким довелося дуже рано стати дорослими. Ось у такому середовищі опинився педагог Сухомлинський, коли повернувся додому.
Спочатку він завідував Онуфріївським районним відділом народної освіти й водночас шукав талановитих учителів, керував відбудовою шкіл, організовував у них харчування. Це був час, коли в школах не було меблів, книжок, зошитів, ручок. Не вистачало вчителів взагалі. У школах часто працювали люди без відповідної педагогічної підготовки, тому Василь Олександрович організовував для них гуртки підвищення кваліфікації, вимагав серйозної самоосвіти. Особливу увагу він приділяв дітям-сиротам, добивався того, щоб усі діти ходили до школи. У цей час він почав виступати в пресі.
Надмірне фізичне і моральне навантаження, тяжкі умови повоєнних років різко погіршили здоров’я Василя Олександровича. Після тримісячного лікування та санаторію він не повернувся в районний відділ освіти. З кожним роком у нього зростало бажання перейти на роботу безпосередньо в школу, працювати з дітьми. Він відчував, що тільки там зможе здійснити на практиці свої плани, задуми, сміливі ідеї.
Педагогічна діяльність
Через деякий час В. Сухомлинського призначили директором школи в селі Павлиш Кіровоградської області. Їй присвятив він 22 роки свого життя. Звичайна сільська школа, завдяки його зусиллям і творчій енергії, стала незабаром справжньою лабораторією передової педагогічної думки. Спочатку вона складалася з чотирьох маленьких класів. Через таку тісноту дітей навчали в три зміни, а ввечері на всі класи була лише одна гасова лампа.
Василь Олександрович крок за кроком все переробляв. Педагоги разом з учнями будували нові шкільні корпуси. Навколо новозбудованої школи висадили сад, виноградник, розарій, об-
лаштували голубник, теплицю, пасіку, кролеферму, зробили майстерні та свою власну маленьку метеостанцію, де нерідко вчителі проводили уроки. На цьому наполягав Василь Сухомлинський.
Природа взагалі в його педагогіці мала особливе значення. Уроки часто проходили не в приміщенні школи, а в «зелених класах», просто неба, в лісі чи в саду. Це були уроки виховання любові до рідного краю, до батьківщини. Напевно, небагатьом відомо, що Сухомлинський (викладач української мови та літератури) самостійно вивчив всю (!) шкільну програму і легко міг замінити будь-якого вчителя. Або ось така характерна деталь: усі 22 роки свого директорства в Павлишській школі Василь Олександрович щодня зустрічав кожного учня на порозі школи. Знав усіх на ім’я, для всіх знаходив добре слово.
Педагогічна наука
Поступово Василь Сухомлинський вивчав дитячий світ. Результати експериментальної роботи, педагогічних досліджень, творчі здобутки педагогічного колективу закріплювалися в його численних статтях, що одна за одною друкувалися спочатку на шпальтах обласної газети, а з 1949 року – на сторінках республіканських і всесоюзних газет «Радянська освіта», «Учительская газета», «Комсомольская правда», «Молодь України». У першій половині п’ятдесятих років уже відомий педагог Сухомлинський публікував праці й у закордонній пресі.
Так Василь Олександрович прийшов у педагогічну науку. У 1955 році він успішно захистив у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка кандидатську дисертацію на тему «Директор школи – керівник навчально-виховної роботи» і став кандидатом педагогічних наук. Через рік вийшла у світ його перша велика монографія «Виховання колективізму у школярів».
Поступово Сухомлинський сформував власну педагогіку, яка разюче відрізнялася від тодішньої традиційної. Він брав до уваги індивідуальність кожної дитини й хотів за допомогою розробленої ним системи цінностей виховати порядних, чесних, милосердних, творчих та працьовитих людей. Свої ідеї та бачення він описав у працях: «Духовний світ школяра», «Людина неповторна», «Моральний ідеал молодого покоління», «Виховання особистості в радянській школі».
У свою школу в Павлиші він приймав тільки тих педагогів, хто горів любов’ю до дітей, хто був талановитий і любив свою справу. З тими, хто не відповідав цим вимогам, прощався. Про одного з таких учителів він сказав: «Він був ні гарячим, ні холодним, а лише тепленьким, тому не зміг працювати з дітьми». Як директор він робив усе для того, щоб у викладачів був час читати, працювати над собою і слідкувати за своїм здоров’ям. Він зумів так чітко організувати їхню працю, що в робочий час вони встигали зробити дуже багато. Після уроків учителі були зайняті тільки один раз на тиждень, в інші дні цей час був вільним. Усі дні канікул учителі повинні були відпочивати.
З-поміж сільських учителів Василь Олександрович став першим ученим, який продовжував працювати в сільській школі. Займатися науково-дослідною діяльністю далеко від наукових центрів, фундаментальних бібліотек і колективів учених було надзвичайно складно і взагалі його життєва і науково-педагогічна дорога ніколи не була встелена трояндами. На це він казав так: «Важко. Але служіння завжди важке!»
Згодом одна за одною побачили світ його книги «Трудове виховання в сільській школі», «Виховання в учнів любові й готовності до праці», «Педагогічний колектив середньої школи», «З досвіду роботи сільської школи» тощо. За кордоном вони теж були опубліковані в перекладі.
Творчий доробок Василя Сухомлинського дійсно вражає, а книга «Серце віддаю дітям» стала визначним явищем у галузі педагогіки та суспільних наук. Уже після смерті Василя Сухомлинського вона була відзначена першою премією Педагогічного товариства УРСР (1973 р.) та Державною премією Української РСР (1974 р.). Книга витримала 55 видань, перекладена 29 мовами, принесла авторові світову славу.
Визнання його праці
Ім’я Василя Сухомлинського як ученого, автора наукових праць стало широко відомим. У 1957 році його обрали членом-кореспондентом АПН РРФСР, а через 10 років – членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. У 1958 році педагога удостоїли звання «Заслужений учитель УРСР». У 1959-му Василь Олександрович був делегатом з’їзду вчителів України, а в 1960 році взяв участь у роботі Всеросійського учительського форуму. Цього ж року його нагороджено орденом Леніна, а у 1965-му – медаллю А. С. Макаренка. У 1961 році в складі делегації працівників освіти Радянського Союзу Василь Сухомлинський відвідав Кубу, у 1964 році на запрошення Міністерства освіти працював у Болгарії.
У 1968 році Василя Олександровича відзначили званням Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і Золотої медалі «Серп і Молот».
Вдумаймося в такі цифри. За неповних 52 роки життя Василь Олександрович написав і опублікував 48 книг, 500 наукових статей, більше як 1 500 оповідань і казок для дітей. За названими цифрами криється виняткова обдарованість і надзвичайна працьовитість.
Пам’ять про нього живе
Ім’ям українського педагога названі бібліотеки, вулиці, школи. В селі Павлиш, у квартирі, де 22 роки жила його родина, 1973 року відкрито Педагогічно-меморіальний музей В. О. Сухомлинського, у фонди якого Ганна Іванівна передала більш як 1 500 експонатів (сімейну бібліотеку, особисті речі, рукописи).
Пам’ять про нього з роками не згасає, а, навпаки, зростає інтерес до його педагогічної спадщини не лише в Україні, а й у світі. Створене Міжнародне товариство послідовників В. О. Сухомлинського з центром у Марбурзі (Німеччина), діє Українська асоціація Василя Сухомлинського. Вона втілює в життя проект під назвою «Василь Сухомлинський і сучасність», проводячи щорічно Всеукраїнські педагогічні читання.
Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського актуальна
Останнім часом, дійсно, досягнуто багато успіхів у педагогічній галузі. Сучасні комп’ютери, забезпечені якісними навчальними програмами, допомагають справлятися з поставленими завданнями, витрачається менше людської енергії та часу. Є сьогодні авторські школи, експериментальні майданчики, науково-виробничі комплекси. Усе це, звичайно, зміни позитивні. І все ж тим, хто вирішив присвятити своє життя вихованню дітей, варто уважно прочитати роботи Василя Олександровича. Спадщина видатного педагога була новаторською для свого часу й дістала визнання в усьому світі. Вона може послужити й вам дороговказною зіркою в любові до дітей, до обраної професії, до своєї батьківщини
Повідомлення за матеріалами
Iнтернету підготувала
Олена ДВОРСЬКА.
Фото з вiдкритих джерел.