Про цього широко відомого в Придністров’ї, Молдові, Росії та в далекому зарубіжжі тренера можна написати книгу.
І не просто цікаву, а захопливу, від якої не відірвешся і, читаючи, робитимеш для себе нові відкриття про кипуче життя та перипетії цієї унікальної особистості: обдарованого спортсмена, чудового тренера, педагога, блискучого організатора, талановитого оповідача.
А фільм який можна зняти: й документальний (спортивний чи навчальний), і просто художній – біографічний, комедійний, у жанрі «екстрим» чи навіть реаліті-шоу.
Ми розповімо вам про чоловіка, якому 24 вересня виповнилося 84 роки та який, попри свій поважний вік, усе ще в «обоймі» – він, як і раніше, тренує висхідних зірок, яких сам же і «запалює», виховує молодих спортсменів і з невичерпним ентузіазмом та гумором розповідає свої неймовірні історії. Словом, познайомимо з пенсіонером, який, воістину, є особливою гордістю нашого Придністров’я. Його звуть Олег Пилипович Хащевський – заслужений діяч фізичної культури та спорту республіки; чотирикратний заслужений тренер: СРСР, МРСР, ПМР і РМ; тренер вищої категорії відділення спортивної ходьби та бігу на середні дистанції Тирас-польської СДЮСШОР № 2 ім. В. Б. Долгіна.
«Уся його трудова діяльність присвячена вихованню молодого покоління, розвитку великого спорту, – свідчить одна з його характеристик. – За 58 років тренерської роботи він підготував велику плеяду спортсменів – майстрів спорту, майстрів спорту міжнародного класу. Це п’ятиразова чемпіонка СРСР серед юнаків і дівчат Анна Бондар; рекордсменка світу серед юнаків і дівчат, співавтор світового рекорду в бігу на 3 000 м серед дорослих, володарка Кубка Європи Світлана Гуськова; бронзовий призер міжнародних змагань Віталій Любимов; рекордсменка і чемпіонка Молдови та ПМР Марина Делімарська; заслужений тренер Росії й ПМР, начальник Держслужби зі спорту ПМР В’ячеслав Соколенко; заслужений лікар-офтальмолог ПМР Валерій Новак; заслужений тренер ПМР Анатолій Батуєв; кандидат медичних наук Володимир Рябцев; начальник управління Міністерства просвіти ПМР Надія Філіппова».
До того ж, Олег Пилипович був переможцем соціалістичних змагань серед тренерів МРСР (1975), визнаний кращим тренером Тирасполя і ПМР (2004). За даними журналу «Легка атлетика», він належав до першої сотні поміж 15 тисяч тренерів СРСР. Його трудова діяльність неодноразово відзначена Спортивним комітетом Радянського Союзу і навіть керівником Центральної служби розвідки СРСР Євгеном Примаковим у 1991 році – як приклад, правильний шлях у вихованні й розвитку нашого тоді ще радянського молодого покоління.
З особливим ентузіазмом згадує він про свою вихованку Світлану Гуськову: «Свєта була однією з найяскравіших зірок Тирасполя. У неї досить багато спортивних досягнень і рекордів найвищого рівня. Заслужений майстер спорту, чемпіон та багаторазовий призер чемпіонатів СРСР, Європи, Універсіади-1985. Я завжди їй говорив: «Тренер –це підйомний кран, учень –
споруда, що будується. Навіть коли стає вищою за кран, будівля потребує його, якщо бажає стати ще вищою». І вона це засвоїла».
Сама спортсменка у своєму наставнику теж душі не чує. «Таких тренерів, як Олег Пилипович, небагато, таких, хто вкладає душу в роботу, цілком належить спорту і завжди готовий прийти тобі на допомогу, – сказала вона в далекі 80-ті. – 70 % успіху будь-якого спортсмена залежать від тренера. Можна багато чого досягти, якщо вірити в себе та у свого спортивного наставника».
У ще одній характеристиці тренера зафіксовано: «О. П. Хащевський у спілкуванні зі своїми вихованцями завжди уважний і доброзичливий. Його учні люблять свого наставника і довіряють йому. Багато з них стають продовжувачами його справи, тренерської діяльності».
Одна з нинішніх його вихованок, Ольга Пащенко, відверто сказала: «Олег Пилипович вкладає в нас, своїх учнів, усього себе і прагне будь-що підштовхнути нас до успіху. Його можна порівняти з професором, який веде свій спецкурс серед «зелених» спортсменів з набуття найвищої кваліфікації».
Я поцікавився у майстра, а що, крім зіркових вихованців і відносних матеріальних благ, дає йому тренерська робота у великому спорті. Він відповів мені: «Однозначно – здоров’я. Зі здоров’ям проблем у мене не виникає. Відчуваю себе міцним, бадьорим і сповненим сил. Слава Богу, не хворію. На лікарняному ніколи не був. Проблеми часом виникають під час перетину кордону. Показую прикордонникам паспорт, а там числом 1938 мій рік народження позначений. «Ви чий паспорт нам показуєте?» – уважно розглядаючи мене, запитують вони.
Доречно буде зазначити, що ще студентом Одеського педагогічного інституту імені К. Д. Ушинського, Олег Хащевський ґрунтовно досліджував тему «Проблеми довголіття в СРСР». Тільки от результати того дослідження – це вже основа для іншої статті.
Працюючий пенсіонер, герой нашого нарису відзначений низкою державних нагород: медаллю «За трудову відзнаку» (СРСР, 1976 рік); орденом «Трудова слава» (2003 рік); медаллю «За трудову доблесть» (2008 рік); Грамотою Президента ПМР (2013 рік). Зовсім недавно до Дня фізкультурника, який у Придністров’ї відзначили 17 вересня, він став кавалером ще одного ордена ПМР – ордена Пошани.
На моє запитання «А коли на заслужений відпочинок збираєтеся?» Олег Хащевський зі щирою прямотою сказав: «Не дочекаються! Є ще порох у порохівницях!»
Олександр ЮШИН.