Дитинство Сашеньки перекреслила Велика Вітчизняна. Рідна Кам’янка опинилася під ворожою окупацією вже через місяць після того, як слово «війна» визначило для всіх нові пріоритети в житті.
Майже три роки жаху, болю, смертей. До цих пір стискається серце, коли Олександра Прохорова згадує той час.
Безпосередньо причетна до категорії дітей війни, вона завжди з трепетом ставилася до дітей нинішніх, піклувалася про те, щоб їхня пора дорослішання була світлою, повною цікавих відкриттів і яскравих подій. І професію обрала відповідну – вчитель. Щоправда, дорога до неї була нелегкою. Позначилися і трирічна перерва в роботі школи при румунських окупантах, і перехід з української мови (якою навчалася спочатку) на російську. Не обійшли сім’ю і повоєнні труднощі: щоб мати можливість поїхати до Тирасполя – вступати в педагогічний інститут, Олександра рік працювала обліковцем у колгоспі.
Після вишу дівчина повернулася в Кам’янку вчителем російської мови та літератури. Присвятила вона цій професії все життя. Середня школа № 2, яку сама Олександра закінчила, стала її долею, її будинком, її сім’єю. У ту пору навчальний заклад працював у три зміни. У перші дві навчалися школярі, а вечорами – молодь з різних трудових колективів Кам’янки.
Олександра Тимофіївна трудилася в такому ж ритмі. Та ще встигала бути класним керівником, вести колосальну виховну роботу не лише з учнями, а і з їхніми батьками. Тонка поетична натура, вона «несла» свій предмет у широкі маси й на заняттях, і в позаурочний час. Які спектаклі ставила, які вечори готувала! На них приходили сім’ями – в залі яблуку ніде було впасти.
Однак пережита в дитинстві Велика Вітчизняна не відпускала. На уроках, класних годинах і загальношкільних заходах учитель-патріот, небайдужа людина Олександра Прохорова говорила з учнями про ті жахи та втрати, що неминуче приносить війна. Вона запрошувала на зустрічі з підлітками ветеранів, щоб показати подвиг солдатів, які перемогли фашизм. Так започаткувалася велика пошукова робота, яку понад 10 років очолювала Олександра Тимофіївна.
Члени загону «Прометей» вивчали бойовий шлях земляків і тих червоноармійців та партизанів, які в березні 1944-го звільнили Кам’янщину від німецько-румунських загарбників. Вони підтримували листування з ветеранами й тими, хто залучився до пошукової роботи. В усі куточки величезної країни під назвою СРСР летіли листи – й звідусіль надходили відповіді. Вихідних у вчительки О. Т. Прохорової не стало взагалі… Ця копітка колективна праця була гідно оцінена: загін «Прометей» став переможцем всесоюзного конкурсу «Пошук-80».
Навчати можна по-різному. Це я зрозуміла ще в школі. У нашого класу були три вчителі російської мови та літератури. Всі щиро любили свій предмет і мали педагогічну жилку, проте кожна приходила в клас зі своїм підходом, і в цьому був наш учнівський успіх. Перша наставниця навчила нас відчувати мову й залучила до читання, друга спиралася у своїй роботі на закони лінгвістики та літературний аналіз. Олександра Тимофіївна прищепила вміння вчитися самостійно, шукати інформацію не в шкільних підручниках, а в додатковій літературі, систематизувати й узагальнювати її, робити висновки – це суттєво допомогло мені в житті. Сподіваюся – не мені одній.
Сьогодні, напередодні Дня вчителя, хочу від тисяч вихованців подякувати Олександрі Тимофіївні за любов до рідної мови, літератури, великої поезії, за міцні знання та прищеплені людські чесноти. Для всіх нас Ви залишаєтеся прикладом душевної чистоти, благородства, безмежної любові до дітей!
Ніна ПАНАЇДА.