Писав Євген Павлович Гребінка – поет, байкар, белетрист, прозаїк, видавець і громадський діяч – російською і українською мовами. Він прожив коротке життя – всього 36 років. Та за недовгий вік встиг зробити собі ім’я в літературі, створивши поетичні та прозаїчні шедеври.
Євген Гребінка народився 2 лютого 1812 р. в сім’ї дрібного поміщика на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині.
Початкову освіту здобув удома від приватних учителів, згодом учився в Ніжинській гімназії вищих наук. Тут почалася його літературна діяльність. Значний вплив на формування Гребінки як майбутнього письменника мала його активна участь у літературному гуртку. Гімназична молодь жваво обговорювала літературні новини, твори Радищева, Пушкіна, Рилєєва. Перші спроби пера гімназистів поміщали в рукописних альманахах. Один із них виходив за участю Гребінки. У кожному щотижневому номері, за свідченням сучасників, з’являлися його твори, «переважно сатиричні». Згодом Євген став основним співробітником рукописного журналу «Аматузія».
Після закінчення гімназії та короткочасної служби в резервах 8-го Малоросійського козацького полку Гребінка повернувся до рідного хутора, де періодично займався літературною працею (у цей час вийшли друком його окремі байки, уривки з перекладу «Полтави» Пушкіна).
У 1834 р. Євген Павлович переїхав до Петербурга і зав’язав широкі знайомства з літераторами та діячами російської культури, зокрема Пушкіним, Криловим, Тургенєвим, Брюлловим, відвідував літературні салони та влаштовував літературні вечори в себе вдома.
У Петербурзі молодий письменник розгорнув жваву літературну діяльність, систематично виступав зі своїми творами на сторінках «Современника», «Отечественных записок», «Литературной газеты», «Утренней зари» та інших столичних журналів.
Велику роль відіграв він у житті й творчому становленні Т. Шевченка. Євген Павлович брав безпосередню участь у викупі його з кріпацької неволі. На літературних вечорах у Гребінки Тарас Григорович дізнавався про новини тогочасного російського й українського літературного життя, зблизився з багатьма прогресивними діячами культури. Особлива заслуга Гребінки в тому, що в 1840 р. з його допомогою побачив світ «Кобзар».
Кохання
У с. Рудці (нині Пирятинського району) поміщик Платон Закревський влаштував бал, на який запросив своїх однокласників із Ніжинської гімназії вищих наук. Серед них був поет Віктор Забіла, затятий картяр Петро Мартос, який видав власним коштом перший збірник Т. Шевченка «Кобзар», художник Яків де Бальмен. Були на балу Євген Гребінка та Тарас Шевченко. Тоді 30-річний Євген Павлович закохався у 15-річну Маню Ростенберг. Мама дівчинки померла давно, батько мав другу дружину та дев’ятеро дітей, тому Маня жила і виховувалася в бабусі та її чоловіка, якого називала дідусем.
Оскільки кохання з першого погляду було традицією роду Гребінки, то Євген тут же попросив у Василя Ростенберга руки його онуки, але отримав відкоша. Ну, не зовсім відмову, а пропозицію зачекати рік. Прекрасноока Маша присяглася, що вона чекатиме. Їй, її очам Євген тоді склав вірш…
Яків де Бальмен, Тарас Шевченко та Євген Гребінка поверталися до Петербурга через Київ. Зупинилися на ніч у «Зеленому готелі», що належав Києво-Печерській лаврі, на вул. Московській. Зайшли в ресторан, і Євген Гребінка почав наспівувати нещодавно написані «Очі чорні» на музику вальсу німця Флоріана Германа, мелодію якої награвав на гітарі Яків де Бальмен. У Тараса навіть очі взялися росою від тієї пісні. Так у Києві козацький нащадок із роду Чайковських вперше виконав «старовинний російський циганський романс» на музику уродженця Німеччини, в обробці норвежця Софуса Гердаля. Вірш «Черные очи» 17 січня 1843 року був опублікований в «Литературной газете». 30 червня 1844 р. Євген та Марія повінчалися. Що цікаво, боярином на весіллі з боку нареченого був Володимир Даль, котрий тоді гостював у родовому маєтку Гребінки, на хуторі Убіжище на Полтавщині.
Життя довело, що цю пару добирали на небесах! 23 листопада 1845 р. у них народилася донька, яку назвали Надією.
Творчiсть
З кінця 1830-х років Гребінка виступав як невтомний організатор українських літературних сил. За його участю в 1841 р.
вийшов альманах «Ластівка», на сторінках якого були опубліковані твори Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Боровиковського, Забіли та інших авторів, добірка українських народних пісень і приказок. Тут же було вміщено два напівбелетристичних нариси Гребінки – передмова «Так собі до земляків» і післямова «До зобачення».
Найбільш помітним твором молодого Гребінки, над яким він почав працювати ще в Ніжині, є переклад українською мовою «Полтави» Пушкіна.
Гребінці належить також кілька українських ліричних поезій, що виникли на ґрунті народної творчості («Човен», «Українська мелодія», «Заквітчалася дівчина…», «Маруся» тощо).
Поетичний доробок російською мовою значно ширший за обсягом і тематикою, ніж українською. Його російські вірші переважно романтичні («Печаль», «Скала»). Широкою популярністю користувалися свого часу романс «Черные очи» («Очи черные, очи страстные..»), вірші «Почтальон», «Песня» («Молода еще девица я была…») тощо.
Переспівами українських народних пісень були поезії «Казак на чужбине», «Кукушка», «Украинская мелодия» («Не калина ль в темном лесе…») і такі інші. Історичному минулому присвячені вірші «Курган», «Нежин-озеро», «Украинский бард» і поема «Богдан», написані на основі народних переказів.
Популярність Гребінці як прозаїку принесла збірка «Рассказы пирятинца» та інші ранні твори, написані переважно в романтичному дусі за фольклорними мотивами – легендами, казками, переказами. З українською тематикою пов’язані також повість «Нежинский полковник Золотаренко» (в її основу покладені історичні події, що відбувалися одразу після возз’єднання України з Росією) та роман «Чайковский».
Якщо твори Гребінки 30-х – початку 40-х років мали загалом романтичний характер, то низка інших повістей та оповідань цього і пізнішого часу відзначається реалістичною спрямованістю. Повість «Кулик» написана в дусі естетики натуральної школи, «Записки студента» – у формі щоденника і присвячені темі «маленької людини», яка також порушується у романі «Доктор».
У 1847 р. надрукована одна з останніх повістей письменника – «Приключения синей ассигнации». У цей період з’явилися також повісті «Лука Прохорович», «Верное лекарство», «Сила Кондратьев», кілька фізіологічних нарисів: «Петербургская сторона», «Провинциал в столице», «Хвастун» тощо.
Вiрш «Човен» (1833 р.)
Цей твір є однією з перших оригінальних балад у новій українській літературі. Вміщений він у першій збірці письменника «Малороссийские приказки» й позначений виразними рисами романтизму, стоїть дещо осторонь більшості творів і є своєрідним маніфестом молодого Є. Гребінки. Автобіографічний характер поезії підтверджується роздумами поета, який вирушає з
рідного хутора в Петербург, і немов кидається в пінні хвилі розбурханого житейського моря, яке спочатку грається, а там і нещадно розбиває одинокий човен.
Романтизовано-схвильована розповідь досягається засобами народної поетики: хвилі – «мов
чорнії гори», хмари – «як темная нічка», громи гуркотять – «мов голос небесної кари», «пустують по піні мавки».
Проте у автора відсутнє відчуття приреченості… Вже саме твердження про неможливість заховатися від світу, від життя, і навіть більше – розуміння, що «не можна ж вік цілий пробути з собою одним», – свідчать про активність накресленої життєвої програми. Попрощавшись із хуторським «покоєм», не маючи певності, що «недоля і лютеє горе» минуть його у столиці, автор ради служіння вищій меті сміливо пускається у «світ білий».
У «Човні» Гребінка висловив свої душевні переживання, свої побоювання, свої роздуми про майбутнє життя, й водночас цей твір є близьким кожній людині, бо всім нам властиві почуття, які вклав поет у вірш.
Байки
Найвизначніше місце в художньому доробку Гребінки українською мовою посідають байки. Славу йому як байкареві принесли «Малороссийские приказки», що друкувались окремими виданнями в Петербурзі в 1834 і 1836 рр. Назва виникла не випадково. Байки Гребінки органічно пов’язані з народними приказками та прислів’ями. Вони побудовані за принципом розгортання й конкретизації фольклорних прислів’їв. В основі байки «Верша та Болото» – мотив народного прислів’я «Насміялася верша з болота, аж і сама в болоті»; повчання твору «Школяр Денис» взяте з прислів’я «Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать» тощо.
В окремих байках поет творчо використав традиційні мотиви, опрацьовані ще античними авторами та їхніми багатьма послідовниками. Приміром, в основу «Могилиних родин» покладено чотирирядкову притчу «Гора-породілля» Федра. Мотиви творів І. Крилова своєрідно, на іншому життєвому матеріалі, іншими художніми засобами оброблені в таких байках Гребінки, як «Рибалка» («Селяни та Ріка»), «Ведмежий суд» («Селянин і Вівця»), «Грішник» («Троєженець») тощо.
Крім традиційних персонажів, що уособлюють людські риси, в байці, як правило, є ще одна дійова особа – оповідач – тлумач смислу та морального висновку («Ведмежий суд», «Рибалка», «Будяк да Коноплиночка» тощо). Багато творів побудовано у формі монологів («Пшениця»,
«Маківка»). Окремі байки українського поета – це суцільні діалоги, що нагадують невеличкі п’єси (приміром, «Ячмінь»), проте й у них присутність автора-оповідача, точніше, його ставлення до зображуваного виявляється досить виразно.
«Ведмежий суд»
У цій байці Гребінка змалював панський суд у царській Росії, його сваволю та знущання з простих людей, показує безправність людини перед цим судом.
Образною, невимушеною розповіддю письменник створив типову яскраву картину. Діставши від Лисиці безглузду «бумагу» судді розпочали ще безглуздіший судовий процес:
Давай вони його по-своєму судить
Трохи не цілі сутки.
На суді «…Ведмідь сердито став ревіть», «…Вовки завили», Волові не дали й слова сказати на своє виправдання. Щоб картина тогочасного суду була повнішою та конкретнішою, автор використав мову тодішніх судових документів:
І так опреділили
І приказали записать:
«Понеже Віл признався попелястий.
Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,
Так за такі гріхи – його четвертувать…»
Образи байки дуже прозорі та зрозумілі. Ведмідь і Вовки-хижаки уособлюють всесильних судових чиновників, які використовують суд для особистої наживи. Лисиця – дрібний прислужник царського суду, ябеда і крутій, що живиться крихтами з панського стола. Попелястий Віл – це образ трудящої, сумлінної, покірливої людини, несправедливо засудженої тільки тому, що на ній можна було поживитися хижакам.
Цiкавi факти
• 3 000 рублів на рік становила платня Євгена Гребінки під кінець служби в Міністерстві
народної освіти Російської імперії. Для порівняння: Тараса Шевченка викупили з кріпацтва за
2 500 руб.
• У 1847-му Гребінка відкрив своїм коштом у Рудці на Полтавщині парафіяльне училище для бідних селянських дітей. У 1846-1848 роках видав вісім томів своїх прозових творів, до яких увійшли понад 50 повістей, романів і оповідань.
• Вірш «Українська мелодія» став популярною народною піснею:
Ні, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!
Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!..
• «Очі чорні» співали такі знаменитості, як Федір Шаляпін, Ізабелла Юр’єва, Луї Армстронг, Мірей Матьє, Патрісія Каас, Володимир Висоцький, Хуліо Іглесіас. Звучить романс у фільмах «Самаліта» та «Поцілунок на удачу».
Тож не дивно, що, за рішенням ЮНЕСКО, день народження Євгена Гребінки – одна із знаменних дат у всьому світі
Лариса ПАНАЇДА,
вчитель української мови та літератури Кам’янської СШ № 2.