Майже кожного придністровця торкнувся неврегульований молдо-придністровський конфлікт. Тоді, щоб захистити свою родину, домівку та життя, весь народ республіки піднявся на боротьбу з непрошеними гостями. Вагомий внесок зробив кожний, хто захищав Придністров’я в ті страшні дні.
Події 1991 року поставили перед бійцями територіально-рятувального загону (ТРЗ) надзвичайно важливі завдання: протидіяти збройній агресії з боку Молдови та захищати мирне населення Придністров’я.
Бійці ТРЗ були основою для формування Прикордонного загону та Республіканської гвардії. Був серед них і працівник заводу «Електромаш» Віктор Кривцов. Він добровільно записався в загін, коли оголосили його формування на заводі, й до кінця цих страшних подій служив у розвідувальному взводі. «У вересні 1990 року ми поїхали в Гагаузію, щоб підтримати гагаузький народ і запобігти загостренню напруженості. Наша колона нараховувала шістдесят вісім автобусів з людьми», – пригадує Віктор Костянтинович. Упродовж десяти днів перебували вони в Чок-Майдані й, за словами нашого героя, в Гагаузії їх зустрічали доброзичливо й підтримували як братів.
З весни 1992 року розпочалося відкрите збройне протистояння, конфлікт між Молдовою і Придністров’ям. До цього часу стрілянина на Дністрі періодично вже спалахувала в 1991 році. Однак з березня 1992 року розпочинається широкомасштабна агресія.
Бойові дії в Бендерах виявилися найкривавішими за всю історію конфлікту. Віктор Кривцов згадує, що ніч з 19 на 20 червня на Бендерському мосту в районі фортеці стала для нього найстрашнішою в житті: «Уявіть собі: ми біжимо по мосту, і в нас прицільно на відстані ста метрів стріляє БТР. Одному з наших бійців, Олександру Звягіну, відірвало голову, іншому – Сергію Супручову з нашого взводу – руку і ногу. Страшно, прикро, непоправно…».
За його словами, на початку війни придністровським бійцям не вистачало зброї, навіть стрілецької. На озброєнні, здебільшого, були АКС-74У. «Ця зброя може бути ефективною в місті, в ближньому бою, але не в польових умовах. Був у нас один кулемет, а вже після 19 червня з’явилося ще три кулемети й навіть гранатомет. А от снайперської гвинтівки не було жодної», – наголосив Віктор Кривцов.
Згадавши ту жахливу сторінку свого життя, Віктор поділився сокровенними думками: «Знаєте, в такі хвилини піклуєшся не про те, що тебе можуть убити, а думаєш про дітей і дружину, які залишилися вдома. Що з ними буде? Ось за це було дуже страшно».
Війна для нього закінчилася на початку серпня. За мужність, стійкість і самовідданість він був відзначений медалями «Захисник Придністров’я», медалями «За бойові заслуги», «20 років ОРТК», «За трудову доблесть», російською медаллю «За вірність обов’язку і Батьківщині», пам’ятними знаками. Віктор Кривцов і нині активно відстоює інтереси республіки: він є членом президії Спілки захисників ПМР міста Тирасполя.
Мужність, стійкість, самовідданість, які проявили захисники Придністров’я у суворі 90-ті роки, назавжди залишаться в пам’яті придністровців як зразок відданості та високої любові до Батьківщини, своєї рідної землі.
Софія МОСКАЛЬОВА.