Цього року виповнилося 180 років від дня народження Миколи Лисенка – українського композитора, основоположника української класичної музики, піаніста, диригента, педагога, збирача пісенного фольклору, громадського діяча.
Ім’я маестро в історії української культури тісно поєднане з епохою, протягом якої відбувалося становлення української музики як професійного роду діяльності творчих людей. У більшості випадків Микола Лисенко сприймається саме як композитор, але його внесок у розвиток українського театру і культурної просвіти теж величезний.
Найвіртуозніший піаніст України
Майстерність Миколи Віталійовича вражала не тільки співвітчизників. Іноземні критики давали його виконанню найвищу оцінку. Яскравим доказом віртуозного володіння ним клавішами є складність фортепіанних творів. Дивовижно мелодійні, продумані до дрібниць, вони були надзвичайно популярні. Лисенко прославив українську національну музику в усьому світі. Його опери, симфонії, рапсодії й донині виконують на оперних і театральних сценах багатьох країн.
Найвидатніший педагог класичної музики
У 1904 році композитор заснував музично-драматичну школу в Києві. Крім безпосередньо музичної освіти, в цьому навчальному закладі працювали відділення української та російської драми, а також перший на всій території Російської імперії клас гри на народному інструменті, наприклад, на бандурі.
Пізніше ця школа переросла в Музично-драматургічний інститут, якому присвоєне ім’я Лисенка. Упродовж довгих років навчальний заклад мав статус провідного в Україні. Його випускники стали засновниками українського мистецтва та авторами головних досягнень культури ХХ століття.
«Музичний революціонер», який випередив свій час
Інновації талановитого композитора інші корифеї європейської музики почали застосовувати лише через 10–20 років після їхньої появи. Мистецтвознавці стверджують, що композитор як піаніст-віртуоз не просто формував своєю творчістю основи музичного виконавства, а всіляко намагався вивести своїх слухачів «…з хуторянської обстановки в найширший європейський світ». Написана майстром «Українська сюїта» викликала справжній фурор. До цього часу ніхто з композиторів не поєднував народну творчість і канонічні танцювальні форми.
В основу сюїти покладені елементи народної творчості, українські народні пісні. Після шліфування їх ювеліром-композитором кожна грань, всі до єдиної музичні інтонації засяяли неповторним світлом. В етнографічній спадщині України є сотні зразків народних пісень, обрядів, які композитор зібрав і активно використовував у своїх музичних творах.
М. Лисенко – один із засновників українського національного оперного театру в Києві. Знаменною подією в житті не лише композитора, а й усього українського мистецтва була його спільна діяльність з драматургом М. Старицьким над оперетою «Ніч перед Різдвом» за мотивами твору М. Гоголя. Вона була поставлена 24 січня 1874 року. Саме цей день вписаний в історію українського мистецтва як дата народження оперного театру в Україні.
М. Лисенко і Т. Шевченко
Творчий шлях культурного діяча досить часто називають продовженням подвигу Т. Шевченка. Одним з основних напрямків його діяльності було збереження для нащадків культурної спадщини Тараса Григоровича. Цьому композитор присвятив низку своїх творів. На слова Тараса Шевченка він написав 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати. Велика частина їх посіла гідне місце в українській культурній спадщині.
Відомо, що Микола Віталійович брав безпосередню участь в організації перепоховання Кобзаря (факт документально підтверджений тільки у ХХІ столітті). Віддаючи данину пам’яті Тарасу Шевченку, М. Лисенко став засновником нової концертної форми – змішаного концерту.
Виступи організовували щороку з 1862-го, а композитор виступав як піаніст і хоровий диригент. До програми концерту вносили не тільки його обробки фольклору і власні твори, а й присвячену Шевченку творчість інших авторів, декламували вірші великого поета і показували фрагменти театральних постановок за його творами.
Минуло багато років, і подібні концерти вже не можуть здивувати глядача, але початок ця форма бере з Шевченкіани, організованої М. Лисенком. Дослідники творчості композитора констатують, що він звертався до літературної спадщини Т. Шевченка близько 100 разів. Деякі твори з «Музики до Кобзаря» Лисенка через короткий час ставали народними.
Творча спадщина і громадська діяльність
За 70 років життя композитор є автором 11 опер, крім того, у співавторстві з колективами – зачинателями українського театрального мистецтва створив музичне оформлення ще для 10 постановок. Історії написання опер дуже різні, деякі з них, на думку музичних критиків, не можна вважати елементами творчості одного Лисенка. Наприклад, «Андрішіада» є поєднанням популярних мелодій з інших класичних опер, своєрідним «капусником».
У хорових творах і роботі диригента, на думку експертів, Лисенко досяг небачених для свого часу висот майстерності. Його твір «Туман хвилями лягає» (фрагмент опери «Утоплена») і через багато десятиліть після написання вважається перлиною хорової творчості. Відомими хоровими диригентами стали й учні композитора – Олександр Кошиць, Кирило Стеценко та Яків Яциневич.
Оперу «Тарас Бульба», яку створював протягом 35 років, у постановці автор за життя так і не побачив. У ній він відійшов від класичного гоголівського сюжету: особу Тараса він подав у першу чергу як козака-патріота, сильного і стійкого. Одна з головних сюжетних ліній твору зав’язана навколо конфлікту між синами козака – Остапом та Андрієм.
В останні роки свого життя композитор очолював першу легальну українську громадсько-політичну організацію «Київський український клуб». У 1906 році він створив «Об’єднаний комітет зі спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку», на адресу якого надходили благодійні пожертвування з Австралії, Канади, США та європейських країн.
Останньою громадською акцією в діяльності Лисенка було святкування 50-ї річниці смерті Шевченка. Внаслідок утисків з боку царського режиму заходи вимушено були перенесені з Києва до Москви. У результаті в поліції з’явилася справа про закриття «Київського українського клубу» і «…притягнення ради старійшин на чолі з учителем музики Миколою Лисенком до відповідальності за антиурядову діяльність». Через 4 дні після порушення кримінальної справи композитор помер від серцевого нападу.
Головний сенс музично-просвітницької діяльності Лисенка полягав у тому, що робота з хорами давала можливість їздити по всій країні та збирати до складу хору особливих у багатьох відношеннях людей. Починаючи зі створеного композитором у 1862 році хору студентів Київського університету, все життя він збирав у хорах «не просто басів або тенорів, а в першу чергу свідомих українців».
З легкої руки маестро виник також гурток «Молода література», більш відомий українській громадськості, як «Плеяда молодих українських літераторів». З цього «гнізда» вилетіли у великий світ Леся Українка, Людмила Старицька-Черняхівська, Максим Славинський, Володимир Самійленко, Сергій Єфремов та багато інших літераторів і громадських діячів початку ХХ століття.
Цікаві факти про Миколу Лисенка
• Композитор належить до знатного козацько-старшинського роду. Предок його відомий в історії як соратник Максима Кривоноса – Вовгура Лис. Дворянські та майнові права ватажок повстання успадкував від гетьмана Дем’яна Многогрішного. Про предка композитора розповідали, що він з невеликим загоном козаків міг протистояти набігу турецької орди, володів силою вовка і хитрістю лисиці.
• Зростав майбутній просвітитель і музикант як звичайна дворянська дитина, в оточенні оксамиту і мереживних тканин. Перші уроки музики дала йому мати, яка раніше навчалася в Смольному інституті шляхетних дівчат у Петербурзі. З дитинства хлопчик вивчив 7 мов, зокрема й французьку.
• Талант сина мати розгледіла ще в ранньому віці. У 5 років він уже навчався грі на фортепіано, а в 9 – батько до дня народження маленького Миколи видав у друкованому вигляді його перший композиторський твір – стилізовану польку.
• Після скасування кріпацтва батьки композитора збанкрутували, тож на навчання М. Лисенко заробляв самостійно, працюючи мирним посередником у суді.
• За все своє життя великого капіталу музикант не зібрав. Композиторська діяльність прибутку не приносила, заробляв він викладанням, яке в поєднанні з громадською роботою забирало весь його час. Писав композитор переважно вночі.
• Знайомство майбутнього композитора з творчістю Т. Шевченка відбулося в 14-річному віці. Влітку він разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким гостював у дідуся, де молоді люди знайшли заборонену збірку віршів Кобзаря. Прочитані твори справили на братів незабутнє враження. Мистецтвознавці впевнені, що саме ця подія допомогла Лисенку визначити власне призначення в житті.
• Усе життя композитор прожив у найманих квартирах. Кошти, зібрані друзями в 1903 році для придбання житла під час святкування 35-річчя його творчої діяльності, витратив на відкриття школи.
• Добре відомі українській громадськості нащадки музичного діяча. З 2005 по 2018 роки художнім керівником Державного естрадно-симфонічного оркестру України був український диригент, регент київського Свято-Троїцького монастиря, праправнук і тезка знаменитого предка Микола Лисенко.
Увічнення пам’яті видатного композитора
У Полтаві 14 вересня 1913 року була видана повна біографія митця.
Ім’ям Миколи Лисенка названі відомі в Україні заклади мистецтва та освітньої галузі: Національна музична академія у Львові, Академічний оперний театр у Харкові, колонний зал Національної філармонії, спеціалізована музична школа в Києві, Державне музичне училище в Полтаві.
На честь Лисенка названо провідний український камерний колектив – струнний квартет, вулиці в Києві та Львові. Біля Національної опери України на Театральній площі 29 грудня 1965 року відкрито пам’ятник композитору. У селі Гриньки також є пам’ятник М. Лисенку.
У 1986 році на кіностудії Олександра Довженка був знятий історико-біографічний фільм «І в звуках пам’ять відгукнеться…» Він присвячений сторінкам з життя маестро.
На честь 150-річчя з дня народження композитора (1992 р.) «Укрпошта» випустила марку і конверт з його зображенням. Національний банк України у 2002 році випустив ювілейну монету номіналом у 2 гривні на його честь. На реверсі розміщений портрет композитора, на аверсі – фрагмент нотного тексту «Молитва за Україну».
Щорічно українським музикантам присуджується Премія імені М. Лисенка, а в українській столиці періодично проводиться Міжнародний конкурс імені великого маестро. За адресою вул. Саксаганського 95 у Києві, де композитор жив у 1898 – 1912 роках, створений Будинок-музей.
У центрі Києва багато жителів міста і туристи звертають увагу на пам’ятник, розташований біля театру опери та балету. Це данина пам’яті видатному українському композитору Миколі Віталійовичу Лисенку. Монумент встановили в 1965 році. Його автори – скульптор Олександр Ковальов та архітектор Василь Гнезділов. Видатний музичний діяч зображений в реалістичному стилі: він сидить на камені в костюмі й, піднявши праву руку, немов у диригентському жесті, прислухається до музики. Основна скульптура виконана з бронзи. Встановлена ж вона на масивному постаменті з граніту. Є також дві сходинки. На високій частині постаменту нанесено ім’я композитора, а також роки його життя. Висота монумента – 7 метрів
Ольга ШАПОВАЛ.