Побачивши цього чоловіка на вулиці, сусіди відразу посміхаються. Будь-якого дня, в будь-яку погоду для кожного з них у нього знайдеться добре слово і дотепний жарт.
З Дмитром Андрусенком ми знайомі давно, з тих часів, коли він був директором Міжгосподарської будівельної організації (МБО). Досвідчений керівник добре розуміється в людях і на своїй роботі. Незадовго до розпаду СРСР він дістав призначення на посаду заступника міністра сільського будівництва Молдавії. Але, як каже сам Дмитро Станіславович, «…тоді вже почалася «лимба ноастре», а я мови не знав – зібрав піджаки та приїхав додому».
Дмитро Андрусенко – уродженець села Єржово (передмістя Рибниці, перше село за містом, якщо їхати в бік Кам’янки). Нині він із дружиною Клавдією Олександрівною живе в рідному селі, на тій самій ділянці, де колись народився та жив зі своїми батьками.
«Тут народився – тут і в нагоді став. Народився 28 жовтня 1948 року. Школа, технікум, армія, Одеський інженерно-будівельний інститут. Працював у ПМК-97. Потім мене запросили до МБО, на посаду начальника дільниці. За два роки став керівником.
Коли я прийшов, в організації працювала 651 людина. Робітники були не лише з Рибницького району, а і з Резинського, з Шолданештського. Наша Міжгосподарська будівельна організація була серед передових, кілька разів за підсумками року завойовувала перехідний Червоний прапор. Більшість об’єктів здавали достроково, якісно виконували термінове будівництво. За 20 з лишком років у Рибниці та районі було введено в дію 167 об’єктів», – не без гордості повідомив талановитий будівельник Андрусенко.
Варто зазначити, що роки творчого піднесення Дмитра Станіславовича випали якраз на період будівельного буму в сільськогосподарському секторі СРСР. Поштовхом до такого розвитку були реформи, що втілювалися під керівництвом голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна. З того часу, як 1967 року вийшов указ «Про переведення радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств на повний господарський розрахунок», добробут колгоспів і радгоспів зростав, і прибутки вкладалися в розвиток інфраструктури.
Наше підприємство зводило сільські будинки культури, житлові корпуси. Знайома всьому старшому поколінню мережа магазинів «Луминица» – справа рук наших фахівців. Птахофабрика, тракторні бригади, тваринницькі ферми… Усього й не перерахувати».
У Рибниці МБО побудувала друкарню та Центр зв’язку. Будинки досі стоять та успішно функціонують. Про лідерські та професійні риси Андрусенка свідчить той факт, що досить часто фахівців, вихованих під його керівництвом, запрошували на керівні посади в інші організації. Рівень громадянської відповідальності забезпечив Дмитру Станіславовичу довіру виборців, які обирали його протягом 5 скликань депутатом міськрайради.
Повертаючись до родини скажемо, що 1970-го герой нашої розповіді одружився з чарівною рибничанкою Клавдією. Клавдія Олександрівна закінчила Львівський торговельноекономічний інститут. Працювала на Міжрайбазі – великій торговельній організації, яка тоді забезпечувала товарами Кам’янку, Рибницю, Резину та Шолданешти.
Клавдія також людина відповідальна та патріотична. Коли в 90-х лідер Придністров’я Смирнов був заарештований владою Молдови, виходила з рибницькими жінками на акції протесту, що проводилися в районі старого залізничного вокзалу міста. Як тоді казали – виходили сидіти на рейках.
«Вона створювала міцний, надійний і затишний тил, щоб я успішно працював на благо Рибницького району», – каже Дмитро Станіславович. У пари народилися дві доньки – Оксана і Наташа. Як жартує Станіславович – старша пішла стопами батька: «Я – з Єржово, одружився з рибничанкою. І вона – з Єржово, одружилася з рибничанином, офіцером». Нині старша Оксана, яка закінчила Кишинівське медучилище з червоним дипломом, живе з сім’єю в Росії, працює за фахом.
Молодша донька Наталя мешкає в Німеччині, працює кулінаром. Син Наталії виховувався під впливом і на прикладі дідуся та бабусі, бо Наталя довго жила разом із батьками. Нині він – при-
дністровський офіцер, живе та працює в Тирасполі. Як каже дідусь, «…онук – молодець, справжній захисник Батьківщини».
І все у Дмитра Станіславовича та Клавдії Олександрівни добре. Нудьгувати –ніколи. Роботи по дому та в городі, звичайно, вистачає. Є гарна теплиця, а ще господиня дуже любить троянди. Важко навіть сказати, скільки сортів зібрала вона у своєму квітнику: коли б ви не зайшли у двір у теплу пору року – ваш погляд завжди порадують квітучі кущі запашних троянд.
«Назви сортів я не запам’ятовую, – каже господиня. – Вибираю за картинками. Троянди – мої улюблені квіти. Мені подобається, що вони цвітуть, практично, весь сезон, аж до перших морозів».
Отак і живуть душа в душу.
Єдине, чого бракує подружжю Андрусенків, – це, як і всім батькам, чиї діти та онуки роз’їхалися світом, – живого спілкування з рідними. «Вилетіли з гнізда – і не повертаються. Дмитро за два місяці лише раз приїжджав», – нарікає на онука дідусь.
Дмитре, частіше приїжджай до своїх! Адже в тебе такі чудові дідусь та бабуся!
Сергій МИНАЄВ.
Фото автора.