(за мотивами повісті «Кайдашева сім’я»)
Iван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище – Левицький) – український прозаїк, перекладач. Він увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози й написав понад 50 романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей.
Його повість «Кайдашева сім’я» з повним правом називають підручником народознавства, оскільки в ній детально і з великою майстерністю описані обряди, звичаї, вірування, одяг, ремесла, страви українського народу тощо. Перегортаючи ще раз її сторінки, звернімо увагу саме на них, тому що це складова української народної культури, яка творилася самим народом. Через наслідування і практику щоденного спілкування її необхідно засвоювати й передавати від покоління до покоління.
Наскільки важливою є сім’я для кожної людини
Тлумачний словник пояснює, що сім’я – це об’єднання людей, зв’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю. Це таке об’єднання людей, що ґрунтується на шлюбі або кровній спорідненості. Отже, для кожної людини – це опора і захист. Саме від сім’ї людина чекає, що її завжди підтримають, допоможуть, зрозуміють, навчать. А куди ж ведуть сім’ю сварки та взаємна ненависть? На це запитання дав вичерпну відповідь український письменник І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім’я». В ній він розкрив руйнівну силу жадоби до збагачення і засобами сатири засудив егоїзм, духовну черствість, які ведуть до руйнування стосунків у сім’ї.
Іван Франко назвав Hечуя-Левицького колосальним, всеосяжним оком України, і з цим не можна не погодитися, адже у повісті письменник показує нам не тільки темноту і безпросвітність народного життя, духовну роз’єднаність, а водночас і великий творчий потенціал народу, вилитий ним у прислів’ях, приказках, віруваннях, обрядах і звичаях. У творчому використанні цих джерел письменник і досі залишається неперевершеним. Жоден підручник історії не дасть такого яскравого, глибокого знання народного життя, побуту, звичаїв і традицій українського народу, як це зроблено у художньому творі талановитого українського письменника.
Що ж таке звичаї та обряди?
Той самий словник пояснює, що звичай – це повсякденне усталене правило поведінки, складене історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій. Обряд – обов’язкове символічне дійство, присвячене до відзначення найбільш важливих подій у житті людського колективу, родини чи навіть окремої особи.
З історії написання та аналіз твору
Нагадаємо: в основу повісті лягло життя однієї селянської родини Мазурів із села Семигори. Прототип сім’ї Кайдашів теж був відомий бійками та колотнечами. Тому й повість за жанром реалістична і соціально-психологічна.
Темою повісті «Кайдашева сім’я» є зображення побуту і психології українських селян у перші десятиріччя після скасування кріпацтва, з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі однієї родини.
Iдея: засудження індивідуалізму егоїстичних натур і норм народної моралі. Через показ конкретних буденних ситуацій автор змальовує здрібніння людської душі, те лихо, яке отруює життя і батьків, і їхніх синів та невісток.
Головна думка: показ буденних ситуацій, у яких зображена постійна залежність людей від матеріальних нестатків, а духовна роз’єднаність зумовлена відсутністю бажання зрозуміти одне одного. Це отруює життя і батьків, і їхніх синів та невісток.
Головні герої «Кайдашевої сiм’ї»
Омелько Кайдаш – глава сім’ї, був стельмахом. Найбільше боявся втопитися.
Маруся – дружина Кайдаша, її називали «економшею».
Карпо – старший син. Лаврін – молодший син.
Мотря – старша невістка, дружина Карпа.
Мелашка – молодша невістка, дружина Лавріна.
Сюжет літературного твору
Експозиція – опис села Семигори, портрети головних героїв, розмова Карпа та Лавріна про одруження.
Зав’язка – одруження Карпа з Мотрею.
Розвиток дії – постійні сутички в родині, одруження Лавріна з Мелашкою, проща Мелашки до Києва, смерть Омелька Кайдаша, розподіл спадщини.
Кульмінація – сутичка Мотрі з Марусею, внаслідок якої Маруся втратила око.
Розв’язка – примирення двох сімей після того, як засохла груша. «Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирилися. В обох садибах настала мирнота й тиша».
У центрі уваги письменника – сім’я селянина з того самого села Семигори поблизу містечка Богуслава. Читачі спостерігають епізоди постійних сварок у сім’ї та короткочасних примирень, які знову ж таки швидко перериваються загостренням суперечностей, викликаних відстоюванням своїх «прав» на власність. Ворожнеча посилюється після одруження синів Кайдаша, в неї втягуються навіть Карпові та Лаврінові діти.
Тож спробуємо разом дослідити (з урахуванням того, що з текстом уже всі ознайомилися) елементи народознавства у повісті, згадаємо ще раз звичаї й традиції українського народу.
Деякі звичаї та вірування українського села, описані в повісті:
• Зайшовши в хату, гість повинен сісти, цим він засвідчує повагу до хазяїв.
• У селі завжди вітаються одне з одним, бажають добра; якщо людина працює, їй потрібно сказати: «День добpий! Боже поможи!».
• Як сходять зоpі на небі, дівчата подають сім’ї вечеpю, і тільки тоді йдуть гуляти.
• Хто поститься дванадцять п’ятниць на рік, той не вмpе наглою смеpтю та не потоне у воді.
• «Хто піде в Єpусалим або щоpоку в Києві у лавpі їстиме паску, чи вмpе на самий Великдень, той спасеться, того душу янголи понесуть пpосто до Бога».
• За дівчиною дають пpидане.
• Дівчина пеpеїжджає жити в хату наpеченого.
• Виходячи заміж, дівчина все повинна вміти: розтопити піч, спекти хліб, зваpити боpщ, пpясти, шити тощо.
• Після того, як дівчина вийшла заміж, як би вона не почувалася в родині чоловіка, вона повинна залишатися з ним: «Зав’язала голівоньку, не pозв’яжеш довіку».
• Українське традиційне весілля гуляли чотиpи дні.
• Hа тому місці, де планують зводити хату, сіють пшеницю. Якщо пшениця зійшла, то можна починати будівництво. Побудовану хату освячує піп.
• За стаpим звичаєм, все батьківське добpо переходило в руки меншому синові.
• До Різдва мазали стіни, мили лави, мисник, полиці. Пеpед самим святом різали кабана.
• Їсти вся сім’я сідала pазом.
• У суботу їздили на яpмаpок.
• Пеpед цеpквою та в цеpкві чоловіки знімали шапки.
• У хату, особливо впеpше, пpиходили з хлібом.
Цитати з тексту
Відтворення елементів обряду сватання й опис вбрання героїв, типового для українських селян того часу: «Вже кінчалось літо. Перед самим Семеном Карпо заслав до Мотрі старостів. Старости замінили хліб; Мотря не цуралася Карпа. На Семена старий Кайдаш надів нову чорну свиту, засунув за пазух паляницю, взяв у руки ціпок і пішов зі своєю жінкою до Довбишів у гості. Кайдашиха вбралась, як у неділю, в горсет, у жовті чоботи, в нову білу свиту, ще й засунула в рукав білу хусточку».
Мотря співає народну пісню, у якій невістка скаржиться на злу свекруху:
«Коли б мені Господь поміг Свекрухи діждати!
Заставила б стару суку
Халяндри скакати.
Скачи, скачи, стара суко,
Хоч на одній ніжці,
А щоб знала, як годити
Молодій невістці…».
Герої вживають фразеологізми, що належать до зниженої лексики. Мовні партії героїв відображають рівень їх морального падіння: «Я тобі полічу ребра оцим мотовилом»; «Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш»; «Це не Мотря, а бендерська чума».
Баба Палажка намагається вилікувати Омелька Кайдаша замовлянням: «Пом’яни, господи, раба Божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають; єрмолой, бермолой, савтирю і ще тую, що телятиною обшита. Радуйся, Охрімку й Пархімку, і ти, невісточко, свята Покрівонько, що в Лаврі замурувалась. Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах. Помилуй його… Амінь біжить, амінь кричить, аміня доганяє!».
Відтворення побуту бідної української селянської родини (опис хати Балашів – батьків Мелашки): «Хата була дуже низька. Маленькі віконця були ніби сліпі. Через старі шибки, вкриті зеленими та червоними плямами, не видно було навіть неба. Стара лежанка з каміння неначе присіла й роз’їхалась. Каміння повипиналося з неї, неначе сухі ребра в худої шкапи. На полу в кутку стояла стара невеличка скриня. Стеля ввігнулась, а серед хати стояв тонкий побілений стовп: він підпирав сволок».
Повість багата й фразеологізмами. Деякі художні порівняння, використані автором у повісті: «куслива, як муха в Спасівку; в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби; Хівря доладна, як писанка; ходить легенько, наче в ступі горох товче; говорить тонесенько, мов сопілка грає; дівчина, гарна, як квіточка, червона, як у лузі калина, тиха, як тихе літо; лице, як віск, як лице в ченця, бліде; Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком!»
Проблематика «Кайдашевої сiм’ї»
Зміст художнього твору не обмежується тільки темою та ідеєю. Він включає і проблематику – це сукупність або коло проблем, що потребують розгляду та дослідження для подальшого їх вирішення. У творі Нечуя-Левицького чітко окреслені такі проблеми, які є складовою проблематики твору: батьків і дітей, сімейних стосунків, виховання, народної моралі, віри в Бога, людської гідності, добра і зла.
ПЕРЕВIРТЕ СЕБЕ
Розподільний словниковий диктант
Запишіть у дві колонки. У першу – з поданого нижче тексту позитивні риси людей та чесноти християнської моралі, яких слід дотримуватися в сім’ї; у другу – риси, які можуть призвести до руйнування стосунків. Зважайте під час відповіді на сім’ю Кайдашів. Які їхні індивідуальні риси характерів спровокували родинні чвари?
Егоїзм, любов до ближніх, вірність, зневага, довіра, взаємоповага, повага до старших, взаєморозуміння, злагода, жадібність, миролюбність, заздрощі, жорстокість, милосердя, самовідданість, черствість, самопожертва, непорозуміння, співчутливість, культурність, доброзичливість, щедрість, добродушність, безкультур’я, спільна радість, агресивність, благородство, неповага до старших, чесність, працьовитість, злорадство, вчасне застереження від зла, роздратування, байдужість, відповідальність за долю близьких, ненависть, самолюбство.
Завдяки таланту Івана Семеновича ми мали змогу відчути дух тієї доби, визначити риси національного характеру українців. І хоч вони не завжди були привабливими, автор дає нам зрозуміти, що все це не стільки від злої вдачі, скільки від тяжкої праці та нестатків. Письменник звернув увагу на те, що в українській родині важливе місце відводилося вихованню пошани до старших, до матері, поваги до гідності людини, честі, до святого хліба. Вдало описав він вірування і забобони селян.
Автор зобразив побут двох сімей заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими, безжалісними та безсердечними
Олена ДВОРСЬКА.
Фото: naurok.com.ua