У благодатну осінню пору, коли завершувалися польові роботи й худобу вже не треба було гнати на пасовище, наші предки широко відзначали Покрову. З нового урожаю готували щедрий стіл, привітно пригощали гостей і самі відвідували сусідів, рідних та близьких людей. За душевними розмовами та веселими іграми, танцями й піснями засиджувалися допізна. Століття за століттям храмове свято обростало народними традиціями. Нині, коли земля покривається першим інеєм, парафіяни поспішають на ранкову службу на честь небесної заступниці, а потім відзначають звичний усім День села.
Грушківчани відсвяткували 285-річчя села
Як і в багатьох інших населених пунктах, точна дата заснування Грушки невідома. Відлік років ведуть від першої письмової згадки. У 1737 році князь Любомирський, який володів землями від Ямполя до Ягорлика, виділив грушківчанам наділ для будівництва Покровської церкви. Тобто село вже існувало, і було воно чималеньким, а мешканці його були досить спроможними, здатними звести храм.
Упродовж майже трьох століть Покрова залишається головним святом для жителів села. Щороку вони привносять до її програми щось нове. Нині з ідеєю замінити традиційну виставку народної творчості на ярмарок виступили члени шкільного батьківського комітету на чолі з Ольгою Станкул. Керівництво Грушки ініціативу підтримало. Оскільки в селі кожен комусь доводиться родичем, у підготовку до ярмарку незабаром втягнулися практично всі його жителі. Матусі ділилися з донечками родинними рецептами, бабусі діставали зі скринь нарядні скатерки та рушники, майстерно розшиті орнаментами, що поєднали молдавські й українські мотиви. Чого тільки не приготували господині для ярмарку: і національні страви, й класичні торти, й сучасні солодощі. Все ароматне, все привертало погляд, тому і не залежувалося на імпровізованих прилавках, прикрашених композиціями з осінніх квітів і яскравого червоного та золотого листя.
Сільські діти змалку допомагають дорослим не тільки в домашніх справах, а і в роботі на присадибній ділянці. У зібраному врожаї завжди є частка їхньої праці, тому вони з гордістю принесли на ярмарок налиті осіннім соком фрукти та ягоди. Червоні яблука сяяли глянсовими боками; жовті груші не лише кольором, а і запахом, і смаком підтверджували звання «медові»; важкі грона синього та білого винограду заповнювали кошики, які майстерно плете і щедро дарує односельцям Анатолій Станкул. Гордовито стояли гарбузи. Над ними попрацювали майстри карвінга (різьблення по фруктах і овочах), які надали різнокольоровим царицям осіннього городу химерного вигляду.
«До будь-якої справи мої земляки підходять дружно, з вогником. Разом ми працюємо над упорядкуванням Грушки. У нас немає спеціалізованого комунального господарства, а тому лад у селі підтримуємо на щотижневих суботниках, – розповіла голова сільської адміністрації Наталія Шевченко. – Дружно працюємо, дружно і відпочиваємо. До організації святкування приєднуються наші депутати Верховної та районної Рад, підприємці, землекористувачі, самі жителі, тому свята виходять досить оригінальними. Наприклад, у День Перемоги організували автопробіг із Грушки у Фрунзівку і поклали квіти до всіх пам’ятників, розташованих на території сільради; 1 червня до наших діток приїхали аніматори й провели з ними веселі ігри та конкурси; героями Дня сім’ї стали родини, що відзначили цього року ювілеї».
Результатам спільної роботи на благо села був присвячений відеоролик, показаний під час урочистостей, на які зібралися практично всі мешканці. Сюжет був побудований за принципом: було – стало. Чорно-білі кадри з історії Грушки й сучасні демонстрували найяскравіші моменти: становлення колгоспу, спорудження будинків, магазинів, інфраструктурних об’єктів, масове святкування Першотравня та Жовтня. Потім з’явилися сумні кадри, на яких видно занедбання, викликане соціальними катаклізмами після розпаду СРСР і зламу звичної господарської системи. Проте грушківчани мобілізувалися і, підтримані керівництвом республіки та району, взялися за реконструкцію об’єктів соцкультпобуту, упорядковування дорожньо-вуличної мережі. На оптимістичних кадрах видно, як вони дружно працюють над облаштуванням джерела, прославленого своєю кристальною водою, та громадських колодязів у вигляді глиняних глеків. Тут же привертає увагу акція з озеленення, під час якої в селі з’явилися розарій, клумби з сезонними квітами, сучасні декоративні дерева і кущі: вічнозелені туї, пишно квітучі сакури, горобина, що прикрасилася на Покрову кетягами ягід. У людних місцях установили зручні лавки, на одній із вулиць – сучасний дитячий майданчик.
Грушківчанам, які беруть активну участь у створенні затишку в рідному селі, урочисто були вручені нагороди. Медалі «За відзнаку в праці» удостоєний Олександр Подгородецький, нагрудним знаком «За заслуги перед суспільством» відзначений Валерій Унтура. Голова міськрайради Олег Кисничан вручив Почесну грамоту Світлані Заблоцькій, листи подяки – депутатам сільради В’ячеславу Закревському та Івану Запорожану, які взяли шефство над сільським стадіоном і поетапно упорядковують цей важливий об’єкт, де дорослі та діти займаються спортом, розвивають і підтримують фізичну форму.
Головною подією ювілейного року стало вирішення найгострішої проблеми села. Третина з 50 колодязів за роки засухи спустіла. Щоб забезпечити Грушку питною водою, колектив ДУП «Водопостачання та водовідведення» у рамках торішньої інвест-програми пробурив свердловину, встановив водонапірну башту, проклав понад 10 км труб. Цього року до центрального водопроводу підключили школу і дитсадок, соціокультурний комплекс із розташованими в ньому найважливішими установами: фельдшерсько-акушерським пунктом, Будинком культури, бібліотекою, відділенням зв’язку, ветеринарною дільницею та понад 100 будинків грушківчан. Ще півтора десятка сімей, які мешкають у віддаленому районі, куди централізоване водопостачання не добралося, отримало питну воду в будинках завдяки ТОВ «Спорт-Круїз», колектив якого проклав локальну мережу та підключив до неї селян.
Сьоме століття розвитку Рашкова
Рашків – найстаровинніше поселення Придністров’я – вперше згаданий в 1402 році у списку міст і замків, які входили до складу Великого Князівства Литовського.
Два з половиною століття потому патріарх Антиохійський Макарій, який подорожував до Москви на Собор, побачив його великим містом із сімома церквами. Письмові пам’ятки минулих епох не балують нас подробицями про те, як склалася доля всіх цих храмів. Достеменно відомо, що два з них місцевий поміщик переніс у сусідні села Катеринівка й Олексіївка, утворивши там самостійні парафії. Ще два храми діяли в Рашкові до піку антирелігійної кампанії. І якщо Свято-Троїцька церква буквально дивом збереглася до наших днів, то Покровська перебуває у руїнному стані.
Історики й архітектори Придністров’я детально вивчили оригінальний за стилем храм, який є одним із унікальних пам’ятників старовини, й упевнилися в необхідності термінових заходів для його збереження. Наприклад, нинішнього року громадська організація «Розвиток рідного краю «Рашків-град» розробила проект консервації та реставрації Покровської церкви.
«Щоб будівля далі не руйнувалася від вітру, дощу чи снігу, над нею звели навіс. Тріщини та шви на стінах заповнили розчином, зверху на кладці зробили стягування. Оскільки це старовинна споруда, будівельники не використовували цемент, а застосовували аутентичні матеріали: мелузу, вапно, – розповіла про виконану роботу керівник ГО «Розвиток рідного краю «Рашків-град» Алла Лопатіна. – Тепер можна приступати до реставрації об’єкту. Проект є, потрібні кошти. Сподіваємося, що вдасться втілити наші плани в реальність і відновити древню церкву».
Рашків, розташований на перехресті кордонів середньовічних князівств, завжди славився своєю поліетнічністю. Тут у мирі та злагоді завжди жили росіяни, українці, молдавани, поляки, євреї, греки, німці, вірмени та люди інших національностей. Тому поселення було центром кількох релігій: православ’я, католицизму та іудаїзму. Нині тут теж сусідять Свято-Троїцька церква, костел святого Каєтана і руїни синагоги. Її теж поступово реставрують.
«Єврейський центр Тирасполя, під патронатом якого відроджуються історичні пам’ятники та святині цього народу, провів серйозну пошукову роботу, внаслідок якої на старовинному кладовищі знайшли могилу рабина Шабтая, що заснував на початку XVIII століття хасидське подвір’я у Рашкові. У ту пору поселення було одним із центрів цієї містичної течії в іудаїзмі. Шабтай бен Цві-Гирш склав молитвеник, яким досі користуються рабини всього світу, – зазначила завідувач сільського музею Ольга Сливка. – Знахідка важлива для всього ортодоксального іудаїзму та для нашого краю, що став значущим місцем для паломників. Понад 100 еврєїв-хасидів уже побували в нашому селі на могилі рабина. Вперше за століття вони провели службу в синагозі».
Робота зі збереження багатющої історичної спадщини Рашкова – процес постійний. До нього залучені не тільки місцеві жителі – справжні патріоти рідного села. На всіх рівнях – від державного до суспільного – є зацікавленість у тому, щоб археологічні й архітектурні, історичні та природні пам’ятки Рашкова привертали до себе увагу туристів. Для їх зручності розвивається і відповідна інфраструктура. Вже діє аудіогід по Рашкову, завдяки якому туристи можуть дізнатися про найважливіші його пам’ятники. У самому селі відкрили туристичний інформаційний пункт, де кожному безкоштовно пропонують буклети й брошури про Придністров’я, карти з позначеними маршрутами для подорожей. До кінця року будуть встановлені покажчики, які вестимуть гостей до єврейського кладовища і синагоги, до церкви та костелу, до музею Героя Радянського Союзу Федора Жарчинського та інших пам’ятників.
Втім, увага приділяється не тільки туристичній інфраструктурі. У пріоритеті – розвиток самого села. На урочистостях, присвячених 620-річчю Рашкова, глава держадміністрації Кам’янського району Володимир Бичков зазначив, що нинішнє покоління селян не відстає від своїх предків і сумлінно працює для того, щоб населений пункт процвітав, ставав іще комфортнішим і затишнішим. «У Рашкові чудовий Будинок культури, краща в районі сільська лікарняна амбулаторія. Будуються дороги та тротуари. Ведеться ремонт шкільного спортзалу. Є плани на перспективу, що передбачають упорядковування соціальних об’єктів і інфраструктури. Якщо дружно працюватимемо – вдасться їх реалізувати», – сказав він.
Високу оцінку дістала діяльність лікарняної амбулаторії й на державному рівні. Лікар-стоматолог Ірина Калуцька нагороджена орденом «Трудова Слава», медсестри Валентина Гавровська і Тетяна Абабій – медаллю «За відзнаку в праці» та Грамотою Президента ПМР відповідно. Овації, влаштовані на їх честь, квіти й подарунки, які вручали медикам земляки, красномовно свідчили про пошану, заслужену сумлінною працею. Ірина Арсентіївна і Тетяна Дмитрівна більш ніж півстоліття працюють в амбулаторії, а Валентина Борисівна упродовж 40 років пройшла шлях від чергової до старшої медсестри. Вони відповідають за здоров’я та самопочуття жителів не тільки Рашкова, а й сусідніх сіл: Янтарного, Катеринівки, Слободи-Рашкова, Валя-Адинки та Костянтинівки.
У святковий день державною нагородою відзначили й Анатолія Горуна. Нинішній рік ювілейний і особисто для нього. Вже півстоліття Анатолій Дмитрович грає на музичних інструментах, задушевно виконує пісні – від народних до сучасних, разом з однодумцями організовує дозвілля в селі. На концерті, присвяченому ювілею Рашкова, А. Горун виступив як з сольними номерами, так і у складі групи «Пошук».
Творчість рашківчан була представлена у святковий день не лише на сцені. У Будинку культури можна було ознайомитися з різноманітними талантами сільських рукодільниць і майстрів, кулінарів і художників. «Сама земля, щедра та прекрасна у будь-яку пору року, надихає нас оспівувати її у віршах і піснях, відображати на полотнах і фотознімках, – зізналася в любові до мальовничого краю з багатою історією викладач дитячої художньої школи Алла Кирченкова. – Тут хочеться жити й творити, занурюватися в минуле та працювати заради майбутнього»
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.