Стилістичні функції засобів словотвору

Загальновідомо, що слова можуть використовуватися не лише для називання предметів, явищ, але і для передачі їхньої оцінки, ставлення до них мовця і навіть сили почуттів, що супроводжують таку оцінку.


Словотворчі засоби відіграють важливу роль у стилістичному забарвленні слів і у стилетворенні. Стилістична виразність тексту посилюється, якщо в ньому використано слова, що завдяки словотворчим засобам виділяються своїми стилістичними функціями.

Ланцюжок навчальних ситуацій:

 Аналіз та зіставлення речень. Чим відрізняються речення другої колонки від першої?

Вітер легкий дихнув. Вітерець легенький дихнув  (Панас Мирний).

 

За шпичастими парканами – гладкі комори. За гострозубими парканами – гладкі цеглові комори (А. Головко).
Ми, наче у сні, їдемо з татом на став. Ми, наче у сні, їдемо з татом на стависько (М.Стельмах).
Раптом низько пролетів над квітами старий жук. Раптом низько-низько пролетів над квітами старий жук-сторож (О. Іваненко).

Висновок. Речення другої колонки більш виразні, експресивні завдяки емоційно забарвленим словам: вітерець, легенький, стависько, низько-низько, жук-сторож. Ці слова, утворені різними засобами (суфіксальним, основоскладанням, словоскладанням), надають реченням емоційного забарвлення. Отже, словотворчі засоби теж мають своє стилістичне застосування. Наприклад: мати-матінка, матусенька; їсти-їстоньки; далеко-далеченько, далекувато, далеко-далеко; добрий-добренький, добрий-предобрий. Такі емоційно забарвлені слова вживаються в розмовному і книжному стилях.

Засоби словотвору відіграють важливу роль у вираженні найрізноманітніших лексичних значень, властивих словам і багатьом сполученням слів, особливо афіксам (префіксам, суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен словотвірний афікс завжди вагомий функціонально, бо надає кореневій частині слова з зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнозначного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики, а з нею й певної експресивності, емоційності, наприклад: дід – дідусь – дідуньо – дідідусько – дідисько – дідище – дідуган; білий – біліший – пребілий, біленький – білесенький – біловастий – білявий – найбіліший.

Словотвірний афікс – явище одночасно лексичне, морфологічне та стилістичне, тому що кожен суфікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої частини слова або зовсім нового лексичного значення (наприклад: пісня – пісняр, будова – перебудова), або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова.

Словотвірні афікси – це частини слова, з яких воно утворюється. Ними по-різному видозмінюється семантика слів, їх коренева частина, яка показує лексичне ядро слова, котре в більш чи менш розгорнутій групі споріднених із ним слів, напр.: рука – руці – ручка – заручений; мова – розмова – мовний – розмовляти – замовляти – промовляти тощо. Просте повнозначне слово може мати у своїй основі (в частині слова без флексії) кілька афіксів, але не більше п’яти префіксів: пере-штовх-ува-нн-я, с-по-рід-не-н-ий, як-най-все-до-з-вол-ен-іш-ий.

 У теорії та практиці словотвору існує прив’язаність деяких суфіксів до стилю мови. Зовсім обмежену кількість суфіксів ні за яких умов не можна використовувати у певних жанрах конкретного стилю. Наприклад, слова з суфіксами суб’єктивної оцінки (пестливості чи зневажливості) не властиві таким писемним жанрам офіційно-ділового мовлення, як заява, оголошення, автобіографія, посвідчення, довідка тощо. Нехарактерні слова з такою експресією, емоційністю також і для академічного (наукового) жанру. Натомість суфіксальні слова з виразною об’єктивно-суб’єктивною оцінкою (ніжності чи згрубілості та ін.) природні та функціонально активні за багатьох комунікативних ситуацій у розмовно-побутовому і художньому стилях, принаймні в деяких жанрах цих стилів, у доброзичливому чи осудливому домашньому мовленні тощо.

В українській мові дуже розгалужена система словотвірних засобів, особливо суфіксальних. Їх семантичні можливості та стилістичні функції незліченні. Кожен окремий словотвірний афікс-суфікс чи афікс-префікс – це семантично і стилістично неповторна суто індивідуальна мовна одиниця, яка не може бути компенсована й замінена жодним іншим афіксом, бо кожен із них виконує у структурі слова свою функцію. Наприклад, суфікс -еньк- зорієнтований на вираження словом додаткового значення зменшеності або пестливості, голубливості (пісенька), тоді як із суфіксом -ищ- часто пов’язується експресія, позитивні емоції (видовище, талантище), або негативні (дідище, тарганище). Також є група слів із цим суфіксом, яка може сприйматися нейтрально: прізвище, пристанище, становище тощо.

Роль словотвірного афікса щодо кореневої частини слова завжди семантична, але нерівноцінна, бо в одних випадках суфікс чи префікс утворює нову лексему (море – моряк, дід – прадід), а в інших тільки надає їй якогось значеннєвого відтінку: сніг – сніжок, старий – престарий. Перший спосіб словотвору можна вважати семантичним, другий – напівсемантичним, бо, наприклад слова автор і співавтор, друг – недруг, школа – школяр, учитель – учителька семантично різні, а писати – написати, ліс – лісок – об’єднані спільністю семантики: вони розрізняються тільки лексично-значеннєвим відтінком.

Безафіксні іменники, що утворюються від дієслів та прикметників за допомогою нульового суфікса (вступ, добір, показ, синь, зелень, рань, вись, блакить), є неабияким засобом оновлення емоційної насиченості слова. Сприяють цьому їхня новизна і незвичність на тлі загальноприйнятих норм словотворення. Іменники такого типу широко використовуються в художньому стилі й за його межами, здебільшого в текстах патетичного, піднесеного характеру. Поряд із загальновживаними нерідко такі іменники є авторськими неологізмами.

Основоскладання – спосіб словотвору, властивий усім функціональним стилям мови, але найбільше поширений він в офіційно-ділових, наукових і публіцистичних текстах.

Як правило, книжно-термінологічний характер мають утворення з іншомовними складниками: демократія, макросистема, мікросвіт. Книжного відтінку надають питомі компоненти САМО-, МАЛО-, БАГАТО-: самозречення, самоаналіз, малоземелля. Виразно книжне забарвлення характерне для слів з компонентами ЛОГ-, ФIЛ-, ФОБ-, МАН-, -ЗНАВСТВО: палеонтолог, слов’янофіл, українознавство.

Питомі слова, утворені способом основоскладання, часто є кальками лексем іншомовного походження або семантичними відповідниками їх (краєвид – пейзаж, водограй – фонтан, життєпис – біографія). Завдяки невтраченій образності українські варіанти наділені більшою експресивністю, ніж запозичення.

Словоскладання використовується в мові не стільки як словотворчий, скільки як стилістичний засіб. Майже всі слова сконструйовані в такий спосіб: зберігають образність та експресивність: смуток-жаль, цар-жайворонок, голубчик-братик.

Виняток становлять наукові терміни типу кіловат-година, лікар-терапевт, технік-механік, інженер-економіст.

ПРАКТИЧНА РОБОТА

 Записати речення. Яким способом утворено виділені слова? Що дає підстави стверджувати, що такі слова сприяють емоційності тексту?

Зашуміла від радості повінь, забриніла на вітрі блакить. (Н. Гуменюк) Тож, мила юнь моя, любіть, вивчайте солов’їну мову, ніде й ніколи не ганьбіть її – життя свого основу. (М. Волощук) Табун горобців тріпотить над ріллею в стійному нестримі вперед. (М. Клочко)

 Записати речення. Підкреслити складні слова, пояснити їх написання. Якого стилістичного забарвлення надають текстові слова, утворені способом основоскладання?

 Осінь жовтолиста заглядає в очі, в спалахах багряних листя і трава. В осінній вітровій зірвався лист із клена і стрімголов униз. А серце вперто хоче свят, коли іде весна щаслива, чи осінь золотом квітчає блакитноокий листопад, мрійливоокий листопад.

 Диктант із коментуванням. Вказати випадки словоскладання, пояснити вживання дефіса. Якого стилістичного забарвлення надає текстові спосіб словоскладання?

Дзвенять оркестром комиші, нуртує запах рути-м’яти. І тільки в пам’яті одній такі ясні, привітні, твої слова, як сон-трава в далекім, синім квітні.

Експресивна лексика в поезії І. Драча

Пояснити, як ви розумієте терміни «суфікси позитивної оцінки» й «суфікси негативної оцінки»? Навести приклади слів із такими суфіксами з поданого уривка. Як впливають слова, творені різними способами, на стилістичне забарвлення тексту? Відповідь на запитання проілюструвати прикладами з уривка.

Ой оце чудне дівчатонько, ой-я,
Щосуботоньки їде з містонька
До бабоньки, до бабусеньки, ой.
Лишає свої інфузорії-туфельки,
Скидає свої лаковані туфельки,
Одягає куфайчатко порване, ой-ой-оєчки.
У бабцюлі, у бабусеньки, ой,
Взува старі чоботи-шкарбани,
Бабчині чоботи-чоботищеньки.
Наносить води повну балію –
Ще відро, ще відро, ще відеречко,
Та в баняки, банячища, ой,
Та любисток зімліє в горнятах,
Аж зімліє бабусина хата, ой-ой-ой,
Хата, хатуся, хатинонька,
Хатусенька, Хата Стріхівна, ой.
– Заворожи мені, бабченько, ой-я,
Бабусенько, бабулиня, бабусенція.
Ой гаряча, ой бабулик, ой-ой-ой-єчки.
Ляпотить, хлюпотить у ночовоньках
Дівулиця, дівчина, дівогоренько,
А бабуся так і вештається, ой-я,
А бабище все шпортається, ой-я,
З кочергами, з баняками, банячищами…
Внучка, внученька, студентонька
Спить у баби на ряднищі, на рядні
Під кожухом, кожушиськом, кожушариськом.

Зменшувально-пестлива лексика у творах Остапа Вишні

В українській мові лексика з додатковими позитивними експресивно-оцінними значеннями охоплює фактично всі повнозначні частини мови. У творах Остапа Вишні вона найбільш представлена іменниками, прикметниками та прислівниками.

Іменники найчастіше є назвами осіб (бабуся, батечко, сестричка, діточки, матінка, Одарочка), тварин та частин їхнього тіла (щиглик, квочечка, соловейко, дзьобик, крильце, лапка, мордочка), рослин (кущик, травиця, бур’янець, берізка), побутових речей, предметів (сірничок, батіжок, штанчата, весельце), харчових продуктів (сметанка, кулешик, хлібець), просторових понять, природних явищ (лісок, хутірець, острівець, річечка, вітерець, хвильки, хмарки, сонечко) тощо. У назвах істот переважає експресивно-емоційна оціненість (пестливість, голубливість, інтимність), а в назвах неістот може виражатися як реальна зменшеність предмета, так і позитивна його оцінка: батіжок, зубки, прапорець (вираження малих розмірів); хвилька, сонечко, стежечка, весельце (вираження емоційної оцінки).

Пестливі форми прикметників уживаються для підкреслення прихильності, теплоти, ніжності як до людей, так і до тварин. Здебільшого вони позначають різні ознаки та властивості (сумирненький, любенький, пухкенький), кольори (жовтенький, чорненький, біленький), вік (молоденький, старенький, найстаршенький, меншенький), розмір, зовнішні характеристики (маленький, низенький, коротенький) тощо.

Прислівникові одиниці вживані рідше, вони значною мірою дублюють прикметники й виконують ту саму функцію: пильненько, обережненько, частенько, довгенько, тихенько, тихесенько.

У досліджуваних творах засвідчена займенникова зменшено-пестлива форма: отакунький.

Уживання пестливих лексем дає можливість авторові ширше відтворити специфіку розмовної мови, надаючи відповідного колориту літературному твору. Відбиваючи особливості живого мовлення, ця лексика одночасно виконує важливу стилістичну роль – служить для характеристики персонажів. Зменшувально-пестливі форми допомагають передати щиру, емоційну атмосферу, найтонші порухи людської душі; вони виступають згустками енергії, любові, добра, якими так щедро ділився великий життєлюб Остап Вишня


Галина КРИЖАНIВСЬКА.