Кам’янчани провели в останню путь трудівницю тилу, ветерана праці Фаїну Омелянівну Слободянську. Як і для мільйонів дітей війни, Велика Вітчизняна стала основоположною подією її життя.
Тіточка Фаня, яку знаю, скільки себе пам’ятаю, часто згадувала епізоди того важкого часу – й ці розповіді запали в душу. З мальовничого українського села Чорномин, що на Вінниччині, 22 липня 1941 року сім’ї місцевих комуністів відправилися в евакуацію. На запряжених кіньми підводах до Ростова добиралися майже два місяці. На цьому шляху велика сім’я, у якій зростали чотири доньки та син, втратила двох діточок. Одна з близнят захворіла, і мати залишилася з дівчатками в лікарні. Наздогнала колону евакуйованих одна…
Тим часом вдалий бліцкриг привів німців під Ростов, і люди, що тікали від війни, повинні були продовжити страшний шлях, коли від бомбардувань і сховатися було ніде. На товарняку дісталися до Сталінграда. Були перші дні листопада, а вже випав сніг. І до постійного відчуття голоду додався холод, що забирає останні сили.
Рух у тил продовжувався. На пароплаві спустилися по Волзі й, нарешті, знайшли притулок в одному з сіл Астраханської області. У тутешньому колгоспі Фаня відпрацювала з листопада 1942-го по грудень 1946 року. Разом з іншими дітьми, що швидко подорослішали після того, як батьки пішли на фронт, орала землю, сіяла хліб, доглядала овочеві плантації, збирала врожай, пасла худобу і доїла корів. Пайки (200 грамів хліба на людину в добу) катастрофічно не вистачало, тож у вільну хвилинку Фаня допомагала селянам у будь-якій справі, щоб заробити продукти й підтримати зовсім слабку від хвороби матусю та брата з сестрою. Чотири холодні та голодні зими були найсуворішим випробуванням. Коли потепліло, напівживих від недоїдання людей рятували кінський щавель і кореневища водної рослини, що нагадує наш очерет…
Ця битва на колгоспному фронті – внесок Фані в перемогу над фашизмом. Головною своєю нагородою вона завжди вважала медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–
1945 років».
Працелюбність була основоположною рисою Ф. Слободянської упродовж усього її життя. У Кам’янці, де сім’я оселилася в 1950-х, вона декілька десятиліть сумлінно працювала в торговельній і фінансовій галузях. Виховала двох синів, які подарували їй шість онуків. Коли вийшла на пенсію, ні хвилини не проводила вона без діла: клопотала в хаті, доглядала город, піклувалася про правнучок.
Немов у нагороду за пережиті в підлітковому віці тяготи, доля відміряла Фаїні Омелянівні довгий вік. Її життєлюбність і сила духу, активна громадська позиція та любов до малої Батьківщини, підкріплена справами в ім’я її розвитку, були для багатьох із нас орієнтиром, прикладом для наслідування
Ніна ПАНАЇДА.
На фото Слободянская Фаїна.