2 листопада в місті відбувся мітинг пам’яті у зв’язку з першим нападом збройних формувань Республіки Молдова на Дубоссари.
Тридцять два роки тому, 2 листопада 1990 року в результаті збройного нападу на місто 16 осіб
дістали поранення, а Олег Гелетюк, Володимир Готка і Валерій Міцул були вбиті.
На початку листопада 1990 року владою Молдови була зроблена перша спроба проникнути в місто і воєнним шляхом установити новий конституційний лад. Згодом з боку Молдови було ще багато спроб захопити Дубоссари й розірвати Придністров’я на частини. За час бойових дій загинуло багато захисників міста і мирних жителів. Затишшя в боях змінювалося гострими фазами, місто піддавалося масованим артилерійським обстрілам, були зруйновані житлові будинки, лікарня, магазини, школи, дитячі садки. Все це тривало доти, доки нарешті в ніч з 1 на 2 серпня 1992 року в місто не увійшли російські миротворці.
На мітингу пам’яті Руслан Чабан, глава держадміністрації Дубоссарського району та міста Дубоссари звернувся до присутніх з промовою: «У нас багато трагічних дат, але саме ця є особливою. Ще існував Радянський Союз. Дубоссарці, як і всі придністровці, хотіли продовжувати працювати й жити на рідній землі, виховувати своїх дітей під мирним небом. Та в Молдові ще в середині 80-х років почав процвітати махровий націоналізм. У них були інші плани. 2 листопада 1990 року на захист рідного міста стали дубоссарці. На жаль, загинули молоді, здорові, красиві хлопці, які любили свої сім’ї, своє рідне місто. Це була перша кров, ми тоді не думали про те, що буде ще багато жертв, і багато життів буде покладено на вівтар заради незалежності Придністровської Молдавської Республіки. Пам’ять загиблих захисників назавжди залишиться в наших серцях. Світла пам’ять і слава героям Дубоссар, захисникам ПМР».
Присутній на заході захисник ПМР Віктор Радовський, який на той час очолював загін ополчення від Дубоссарського тютюнозаводу, поділився спогадами про ті події: «Сьогодні ми згадуємо наших хлопців, які загинули за нашу молоду республіку… ми підняли народ, повстали. Коли волонтери пішли на наше місто, ми зайняли рубежі на мосту. Вони були озброєні до зубів, а ми – з палицями й навчальними «лимонками». Ми перекрили дорогу в місто, вони зрозуміли, що не пройдуть, і вирішили обійти його й увійти з об’їзної траси. Я дав команду: «Швидко в автобуси!», й ми поїхали навперейми, щоб вони не встигли увійти. Ми під’їхали, а ОПОНівці йшли пішим ходом. Вони думали, що пострілом угору нас злякають, і ми втечемо, але ми ще більше згуртувалися. Тоді вони відкрили вогонь на поразку, загинули мої друзі, з якими я вчився у школі, пізніше працював на тютюнозаводі, з якими разом їздили в Гагаузію, дружили. На моїх руках загинув Володимир Готка. Ми не звернули назад і не дали пройти ворогам у наше місто.
Ми відстояли нашу республіку, і я впевнений, що й надалі відстоюватимемо країну, ми не здригнемося, і все у нас буде добре. Світла пам’ять нашим хлопцям, і загиблим, і тим, хто помер після цих подій. Нам пам’ятати й шанувати наших героїв. Бог з нами, перемога буде за нами».
Жителі Придністров’я вшановують загиблих і зберігають пам’ять про ті трагічні події
Дмитро ВЛАДОВ.
Фото: dubossary.ru