Так висловився Сергій Малихін, учитель технології дев’ятирічної школи № 4 з міста Слободзеї. Про те, що живе на світі такий всебічно талановитий чоловік, розповіла нашій редакції його родичка – Тетяна Басовська.
Історія зацікавила. Зрозуміли, що це герой для нашої постійної рубрики «Ми – придністровці». Одного осіннього дня й вирушив наш кореспондент на зустріч з Сергієм Миколайовичем.
Ми зустрілися біля воріт навчального закладу – одноповерхової біленької охайної будівлі, розташованої майже в трьох кілометрах від центру Слободзеї.
«Нашій школі наступного року виповниться 145. До революції тут розміщувалася церковно-приходська школа, а під час війни її зайняли під госпіталь. Нині у нас навчається 156 учнів з 1-го по 9-й клас. До речі, я також її закінчив свого часу», – розповів учитель після знайомства.
Акуратною стежкою, вимощеною дорожньою плиткою, ми підійшли до вхідних дверей школи. Сергій Миколайович запросив до майстерні, де проводяться заняття зі школярами, й запропонував оглянути свої «володіння». Всюди – на полицях, на стінах, на столах та шафах – безліч плетених з лози кошичків, оберемки готової до роботи лози, фанерних та дерев’яних машинок, тракторців, мисок та полумисків, вироблених його учнями з суцільного дерева.
«Мої підопічні вміють багато всього: випилюють лобзиком, працюють на станках, випалюють різні узори на фанерних дощечках. Хоча уроки офіційно проводяться з учнями 5–7-х класів, на позакласні заняття гуртка приходять і першокласники. Навіть дівчатка виявляють неабиякий інтерес до випилювання, випалювання та лозоплетіння. Вони більш старанні, захоплені та дисципліновані», – розповідає педагог, упевнений, що саме на уроках технології діти здобувають універсальні знання, які згодяться в житті. «Мені хочеться, щоб вони навчилися робити корисні речі для дому, користувалися ними самі або дарували рідним та близьким. Наприклад, дошка для обробки продуктів, гачок для в’язання, полички, підставки, рамки для фотографій», – додає Сергій Миколайович.
Наш співбесідник поділився деякими моментами зі свого життя. Народився він у Слободзеї безмаль шість десятків років тому. Тут закінчив школу. Сміючись, пригадав, що з дитинства хотів стати вихователем у дитячому садочку, та не склалося.
Виїжджав з рідного дому на військову службу за призовом до лав Радянської Армії. Служив недалеко від Воркути. Повернувся і вступив до Бєльцького педагогічного інституту ім. Алеко Руссо на відділення «Загальнотехнічні дисципліни та праця». Батьки його вибір підтримали. «Гадаю, моє ставлення до роботи передалося від батьків. Тато працював ковалем у колгоспі. Сам збудував будинок з нуля, ніколи не цурався ніякої роботи. Міг виконати прохання односельців і допомогти безплатно. Його й досі згадують добрими словами. Мама працювала прибиральницею в школі. Я ж обрав інший шлях, і не жалкую», – зізнається вчитель.
У вільний від школи час Сергій Миколайович із задоволенням поринає в сільськогосподарські роботи. «Маю город площею один гектар, 11 кізочок. Зранку мушу їх подоїти, вигнати на пасовисько. Вирощую картоплю, полуницю, різні овочі та ягоди. Не можу сидіти без діла. Я завжди розумів, що в житті всього можна досягти власними руками й розумом. Головне – не лінуватися. Щодо роботи у школі, то це потреба душі, це радість і щастя бачитися з учнями, які вірять у свого вчителя, поспішають на зустріч з ним, довіряють йому. Без любові до дітей тут ніхто не втримається», – запевняє чоловік і додає, що йому несказанно пощастило: тут народився та вчився, долю свою зустрів та троє дітей народив. Тут і пригодився, бо вже 35 років віддав рідній школі та її учням. «Мені пощастило як мало кому щастить, я люблю дітей, вони мені віддячують взаємністю», – впевнений Сергій Малихін – учитель, якому довіряють, у якого навчаються мистецтву жити й працювати
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото автора.