(до 85-річчя Анатолія Дрожжина)
Ювілейну дату літературного діяча відзначили шанувальники його творчості в музичному салоні Тираспольської центральної бібліотеки ім. О. Пушкіна спільно з колегами з Брянська – батьківщини ювіляра. Завдяки спілкуванню в онлайн-форматі, розмова розгорнулася жваво і невимушено.
У рамках заходу презентували збірку віршів автора «Свеча поэзии», яку випустила Спілка письменників Придністров’я. Методист столичної бібліотеки Наталія Раздобудько розповіла, що творчість Анатолія Дрожжина придністровські школярі вивчають на уроках літератури в 10-х та 11-х класах. «У своїх віршах він висвітлював багато тем: життєві ситуації, проблеми села, події Великої Вітчизняної війни та 1992 року в Придністров’ї. Писав він і про мирне життя», – розповіла фахівець.
Анатолія Сергійовича називають російським і придністровським поетом. Він, дійсно, заслуговує на це всім своїм життям. Народився майстер поетичного слова на Брянщині 27 жовтня 1937 року в селі Козинки Комарицького району. В поезію прийшов не зразу, випробовував себе в різних іпостасях. По закінченні Пермського технічного училища працював токарем, вибійником у шахті. Після служби в армії змінив багато професій: «скуштував» журналістського хліба, був редактором облкінопрокату, матросом, слюсарем, бетонником, заводським майстром.
Зрештою, відчув потяг до написання поезії та вступив до Літературного інституту ім. О. М. Горького в Москві. Вже 1972 року в Приокському книжковому видавництві вийшла його перша книга віршів «Белые берега».
У 1975 році Дрожжин переїхав до Тирасполя, який став для нього другою батьківщиною. Через 10 років – у 1986-му, Анатолій Сергійович заснував літературне об’єднання «Взаимность». У вірші «Куди не глянь – всюди рідні місця» він зауважує: «Я волею долі в місті живу, коли ж туга затягне петлю туго, шукаю, як пес, цілющу траву, у селі зцілююсь я від недуги». І далі: «Моя доля, як веселка над бором, одним кінцем на поле вперлася, іншим лежить за заводським парканом…». Ця веселка долі поєднала минуле і сьогодення, дві малі батьківщини й стала своєрідним символом усього життя поета.
Голова Спілки письменників Придністров’я Валерій Кожушнян говорив: «Усе життя Анатолія Дрожжина, як і більшості справжніх поетів, – у його віршах. Для багатьох вдумливих читачів зрозуміле й незаперечне одне: істинна поезія – дар небес. Без жодних застережень ним був щедро наділений і Дрожжин. Усе, що йому було визначено Всевишнім, Анатолій виконав. Можливо, багато з задуманого і написаного, на жаль, він так і не встиг реалізувати – часу земного не вистачило. Велика частина поетичної спадщини А. С. Дрожжина так і залишилася в його особистих архівах. Не раз він нарікав на те, що зібралося в рукописах удвічі більше, ніж опубліковано. Неначе передчував – треба поспішати працювати. На жаль, життя його обірвалося на самому зльоті. Однак і опублікованого достатньо, щоб стверджувати – поряд із нами жив великий, яскравий поет». Жив, бо 12 листопада 1994 року, коли мчав на рідну Брянщину, його машина з великою швидкістю вилетіла на узбіччя і врізалася в самотнє дерево.
Придністровська поетеса Ольга Молчанова пригадала, як відбулася перша її зустріч з Анатолієм Дрожжиним: «У 1993 році я, молода жінка, вперше прийшла на засідання літературного клубу «Взаимность», щоб показати свої вірші. Хвилювалася, бо до цього ніколи не читала власні твори перед відомими майстрами поезії. Анатолій Сергійович жорстко, але справедливо висловлювався на адресу інших поетів. Він був нещадним критиком, не соромлячись у виразах, розбивав у пух і прах бездарних авторів – як окремі віршовані рядки, так і твір у цілому. Мене він похвалив. Це мене окрилило, бо оцінку давав справжній поет».
Згадуючи Анатолія, його друзі розповідали, що у своєму прагненні «відстояти» в земляках почуття вдячності батьківщині, він був схожий на скульптора, в руках якого оживає камінь. Жити для людей і сіяти в їхніх душах насіння любові до Батьківщини – творче кредо цього поета.
Дочка Анатолія Дрожжина – Олена – під час зустрічі висловила подяку придністровцям за пам’ять про батька. Розповіла, що вже після його смерті видала кілька збірок, які з 1994 року (року його трагічної загибелі) зберігалися в рукописному вигляді. Одна з них «Возвращение» незабаром буде передана до бібліотеки Тирасполя
Iрина МАСЛОВА.
Фото автора (Наталія Раздобудько з портретом А.Дрожжина).