МАМИНА СПАДЩИНА
Ненька мені в спадщину лишила
Доброзичливість, душі тепло,
Сірі очі та волосся біле, –
Вже його снігами замело.
До старих – увагу і пошану,
До малечі – ласку і любов;
Підійматись до роботи рано,
Не лінитись, щоб заграла кров.
Не гнівитись дуже на недолю,
І на зло добром відповідать.
Треба наполегливість і волю
Для мети високої зібрать.
Не завжди людині світить сонце,
Набіжать хмарки і дощ крутий,
Але незабаром у віконце
Знов засяє промінь золотий.
Виправдаю сподівання мами,
З рівної дороги не зверну.
У душі я збережу з роками
Юності далекої весну.
ДИКА ПТАХА
Я спинилась, пристала з дороги…
Щось у серці нещадно болить…
І крізь ґрати залізні острогів
Дика птаха нещасно квилить.
Вона плаче про волю, про небо,
Про зірки, що тонули в піснях,
І про вибір, про втрату, про тебе,
Про ті сни, що наснились у снах.
Вона кличе того, хто покинув,
Хто полинув до інших зірок,
Хто у темряві зрад не загинув,
Ятрив душу до самих дірок.
Вона кляла, крильми лупотіла,
Що є сили хотіла прогнать,
Раз кохання солодке пізнавши,
Не змогла йому протистоять.
Вона билась, кохала нестямно,
Об залізо слабкими грудьми,
Дика, кинута, загнана птаха,
Що не стерла любові сліди.
* * *
МОЄ ГОЛУБ’ЯТКО
У мене є ти, моє голуб’ятко,
Маленька рухлива краплина життя,
У мене є ти, моє янголятко,
Допоки не кануть зірки в забуття.
У мене є промінь надії і мрії,
Що втілиться з першим
повітря ковтком.
У мене є гарт до початку, до дії,
До тисяч моментів, до щастя клубком.
У мене є намір – усе тобі дати,
Щоб очі не знали солоних незгод,
Щоб зло і добро ти умів розпізнати,
Кохання пізнав і не знав перешкод.
РІДНИЙ КРАЙ
Мій рідний край,
прабатьківська домівка,
Земля свята барвінку і смерек,
До тебе милої моя в думках
мандрівка,
З тобою світлою биття
наших сердець.
Ти те, що можна оком охопити
Від сонцепаду до ясних небес,
Ну як тебе ми можем не любити,
Коли ти край наснаги та чудес.
Коли в тобі душа твого народу,
Його вчорашнє, завтра і тепер.
Коли діждали жадану свободу,
Коли сплелись шляхи наші навхрест.
Ти моя ненька, моя рідна мати,
Собор дитинства, юних мрій,
Допомогла бажану путь обрати,
Знайти в Вітчизні закут для надій.
РОЗЛЕТІЛОСЬ ЛИСТЯ ЯВОРОВЕ
Розлетілось листя яворове,
Рознеслося вітром по діброві,
І ніхто зібрать його не взмозі,
Як і нас на батьківськім порозі.
Ходять в небі низько хмари чорні,
Рвуться об святі хрести соборні,
А з тополі вітер без упину
Рве останню жовту одежину.
Вітер злий віконницями грюка,
Мокрим пальцем дощ у шибку стука,
В хаті-пустці – темрява і тиша,
Тільки в запічку шкребеться миша…
Причаївся в хаті сум тривожний,
В рушниках в куточку образ Божий,
Плачуть вікна – сльози потічками –
За минулим, може, і за нами.
Не сумуй, не плач же, рідна хато,
Не вернути батька, ані мати,
Не збереться рід мій гоноровий –
Розлетілось листя яворове…