Що є наше життя? Запитання риторичне, швидше філософське, адже в кожного воно своє… 10 листопада в музичному салоні Тираспольської центральної бібліотеки ім. О. Пушкіна вшанували пам’ять протоієрея Володимира Скоробагатого, життєвий шлях якого перервався 7 років тому.
Свідченням того, що він був відомим священиком, чуйною людиною і справжнім другом була кількість людей, що взяли участь в урочисто-траурній події, й під проводом клірика, благочинного центрального благочиння Сергія Вербицького шанобливо проспівали «Вічну пам’ять».
Організатор зустрічі, керівник центру дослідження культурно-історичної та духовної спадщини Придністров’я професор Микола Димченко зазначив, що о. Володимиру нині виповнилося б 50 років. Його особистісне становлення відбувалося дещо нетрадиційно для тодішньої молоді, наприклад, в серпні 1996 року з рукопокладення архієпископом Полтавським і Кременчуцьким Феодосієм у диякони почалося служіння в Православній церкві. Того ж року ієрей Володимир здобув світську освіту в Полтавському технічному університеті й отримав диплом архітектора. У грудні 2000-го його зарахували в штат Тираспольсько-Дубоссарської єпархії кліриком Христо-Різдвяного кафедрального собору столиці Придністров’я.
За роки служіння в єпархії о. Володимир ніс послух єпархіального архітектора: часточкою його творчості є Христовоздвиженський храм, проект церкви в госпіталі інвалідів Великої Вітчизняної війни та Збройних сил, участь у створенні архітектурного проекту Благовіщенської церкви м. Тирасполя.
Він був викладачем Єпархіального духовного училища в Бендерах, головою відділу православної освіти та катехізації, членом координаційної Ради з питань релігійної освіти при Міністерстві просвіти ПМР. З 2011-го виконував обов’язки окружного священика Тираспольського козацького округу ЧКВ.
Протоієрей Володимир вів активну місіонерську й просвітницьку діяльність. Ст. викладач кафедри російської та зарубіжної літератури філфаку ПДУ Ірина Бавенкова поділилася спогадами про таку співпрацю в товаристві православних педагогів «Начало». Представники ЗМІ розповіли про його виступи в молодіжних та музичних передачах, про участь у підготовці «Православної сторінки» редакції українського мовлення Радіо ПМР (звернення з пастирським словом до придністровців у рамках недільної проповіді) і на телеканалах ТБ ПМР і БТБ.
Молодий енергійний священнослужитель часто виступав з доповідями на наукових, науково-просвітницьких і педагогічних конференціях, брав участь у громадських заходах як представник єпархії.
Відеозапис з концерту в малому залі Палацу Республіки повернув присутніх у часи, коли він досить часто виступав будь-то перед студентською аудиторією в держуніверситеті, в духовному училищі, чи в храмі на проповіді, оскільки мав духовних чад, був поетом, музикантом, художником, архітектором, членом товариства істориків-архівістів і творчих спілок КамАрт і МАРКИС.
Головне, що привело людей у затишну вітальню, це привітна камерна атмосфера та можливість згадати добру людину, вшанувати пам’ять неординарної, щедро обдарованої особи й доброго друга, яким був о. Володимир. Про те, як випадкова дивна зустріч і душевний діалог переросли в духовне єднання і товаришування розповів професор Сергій Заяць. У їхніх відвертих розмовах священнослужитель часто нагадував, що перш за все необхідно щиро вірити в божественне начало. Він завжди дотримувався канонів православ’я, допомагав людям звільнитися гріха, а у своїх віршах прагнув «…розбудити совість, зрозуміти сенс життя, побачити його світло й красу».
Громадський активіст, поетеса і педагог Людмила Кабанюк зазначила, що у світі дійсно бувають визначні, талановиті постаті й вірні друзі, яким для нас і нині залишається о. Володимир. Вона прочитала присвячені йому поетичні рядки й з сумом додала, що не судилося здійснитися спільним планам: їхня творчість була досить співзвучною, і вони планували спільний творчий вечір. Тепер залишається повідомити, що придністровські школярі читатимуть вірші поета в хрестоматіях з літератури рідного краю.
Сподвижник і друг о. Володимира, народний художник Придністров’я Юрій Салко додав, що Володимир Олександрович усе робив з повною віддачею, прагнув в усьому досягти професійного рівня: в живописі, архітектурі, в скульптурі. Наприклад, про три його скульптурні роботи, що збереглися, можна сказати, що це твори майстра з великим духовним потенціалом, які спонукають замислитися над тим, чому ми прийшли на цю землю…
Отець Володимир був доброю, чуйною і діяльною людиною. Про ці його чесноти згадували всі, хто подумки, а хто і вголос. Ліна Чудна, завідувач юнацького читального залу, розповіла про його зустрічі з юними читачами: «Ненав’язливо, мимохідь він намагався допомогти молодим людям піднятися, зрости духовно, звестися на ноги, щоб «…бути не блудним, а справжнім сином», оскільки вважав себе, в першу чергу, священиком, духовним наставником».
Неоціненною вважає його допомогу і президент МАРКИС Галина Галаган, коли о. Володимир брав участь у вшануванні пам’яті наших земляків у Росії (у складі делегації доправляв, встановлював і освячував пам’ятну стелу та культурні осередки в Москві). Найбільше Галина Василівна вдячна йому за благословення, що дістала в лікарні: «У нього, прикутого до ліжка, просила благословення, бо бачила в його очах не страх, не розпач, а духовну силу».
Пам’ятний вечір і видання презентованої на ньому збірки поезій «Крестный путь», приурочені до ювілею автора, відбулися з благословення архієпископа Тираспольського і Дубоссарського Сави.
На думку отця Володимира, «…для того, хто бажає давати, всі відкриті шляхи. Христа не треба чекати, до Нього треба йти». Свого часу він допоміг о. Валерію Лозняну зробити найважчі та найважливіші перші кроки на шляху його пастирського становлення і служіння.
Увагу учасників зустрічі привернула картина з зображенням міської вулиці – вид крізь дерев’яну раму вікна у вигляді хреста. Очевидно автор, протоієрей Володимир, пропонує глядачеві дивитися на світ оптимістично: з любов’ю і тільки з вірою в серці…
Олена СТЕФАНЮК.
Фото: sobor-tiraspol.com