Коли йдеться про сім’ю, ми часто згадуємо родове дерево. У цьому випадку доречне порівняння з пишним кущем півонії (адже саме від молдавської назви рослини виникло прізвище Бужорян), на якому були три квітки: мати та донечки.
До того ж Віра з Андрієм ростили сина Валентина. Він і старша сестра Олена швидко вилетіли з рідного дому: спочатку на навчання, а потім і свою долю почали влаштовувати…
Вікторія ж була надією батьків. У багатодітній родині Бужорян її виховували в пошані до праці, прищеплювали всі ті навички, які знадобляться хорошій хазяйці та майбутній матері. За це вона завжди поминає добрим словом батьків, які дуже рано покинули цей світ.
Після дев’яти класів міської середньої школи № 1 Вікторія вступила до Кам’янського політехнічного технікуму (КПТ). Вибрала професію землевпорядника – одну з популярних у ту пору, коли в аграрному секторі Придністров’я активно розвивалися нові форми господарювання. На зміну крупним колгоспам приходили фермери, родинні селянські господарства. Їм було притаманне величезне бажання працювати на рідній землі, а знань про те, як правильно організувати роботу, часто бракувало. Усунути цей дефіцит міг КПТ упровадженням кількох нових спеціальностей, пов’язаних із сільгоспвиробництвом.
Саме в технікумі й сталася доленосна зустріч випускників двох міських шкіл. Олегу Томчаку відразу сподобалася весела дівчина. Атмосфера співпраці, в якій студенти перебували не тільки під час навчання, а й на дозвіллі, наповненому різноманітними культмасовими заходами, відіграла на руку хлопцеві. Незабаром Віка й Олег уже дружньо спілкувалися, разом брали участь в організації та проведенні вечорів відпочинку. Поспішаючи кожен на свою пару, посміхалися одне одному в коридорах, а на великій перерві влаштовувалися за столиком у буфеті – і більше говорили, ніж полуднали. Вони ділилися всім, що відбувалося в житті, підтримували одне одного у важкі моменти, співпереживали й обмінювалися порадами. Так самі не помітили, як дружба переросла в закоханість.
До закінчення технікуму вже були й освідчення Олега, і зізнання Вікторії, і спільне рішення про створення сім’ї. Минув рік після весілля, й у них народилася донечка, для якої вибрали ім’я Ангеліна. Вірили, що вона – маленький ангел-охоронець молодої сім’ї. Потреба в ньому була, бо Олег, щоб заробити на власний будинок, поїхав працювати в Росію. Розлука затягнулася на роки. Не всяка сім’я, навіть більш досвідчена, вистояла б у таких умовах.
Кожну вільну копійку Томчаки відкладали на будівництво хати. Допомогла їм наблизитися до реалізації мрії матеріальна підтримка держави. У 2010-му Олег з Вікторією отримали кредит, який надавався молодим сім’ям на будівництво або придбання житла. Чоловік узявся за зведення тисячу разів намальованої в уяві хати. Від фундаменту і до даху будував сам, спираючись на мудрі поради та допомогу батька. Застосовував усі ті знання, що здобув, працюючи на спорудженні різних об’єктів у Росії. Сам виконав оздоблювальні роботи, використовуючи ті матеріали, що вибрали разом з дружиною.
Коли родинна хата була готова, і довкола неї вже зростали фруктові дерева, Олег заговорив із Вікторією про сина. У Томчаків у 2012-му народився хлопчик Владик: схожий на батька, посидючий, може годинами щось майструвати, створювати, поки не доб’ється поставленої мети. Ця риса допомагає йому в конструюванні, до якого має величезний інтерес, і звичайно – в навчанні. Нині портрет Владислава Томчака є на шкільній Дошці пошани.
Олег Васильович і Вікторія Андріївна, попри значний родинний стаж, відчувають себе молодими батьками, тому що молодшій дочці Златі немає ще і трьох років. Радіють тому, що вона росте спокійною, розуміє матусю і тата з першого слова. Звикає до дитсадка, адже Вікторія вже вийшла на роботу – у відділ соціальної допомоги самотнім літнім людям, де працює понад 10 років.
Встигати добре виконувати службові обов’язки, справлятися з домашніми справами й залишатися красунею, якою пишаються чоловік і діти, їй удається завдяки підтримці дружної люблячої сім’ї. «Ставити на ноги трьох дітей не важко, якщо є фундамент – взаєморозуміння та допомога, – розповіла Вікторія. – Головна опора, звичайно ж, чоловік. У ньому я впевнена, за ним – як за кам’яною стіною. Олег встигає і з роботою продавця в супермаркеті «Шериф» справлятися, і з усіма справами по господарству, а довкола приватного будинку турбот, повірте, завжди вистачає.
Якщо потрібно затриматися на роботі або відлучитися у справах, підстраховують нас батьки чоловіка, що живуть по сусідству. Вони підтримували мене в сумну пору втрати тата і матусі; допомагали, коли Олег їздив на заробітки; завдяки їм, я змогла з малятком на руках заочно навчатися в ПДУ.
Старша дочка – справжня помічниця на кухні, в прибиранні та в інших домашніх справах. Особливо в догляді за молодшою сестричкою. Ми з Олегом прагнемо виховувати дітей працелюбними та хазяйновитими. Вони допомагають у саду та на городі; знають, що вдень, поки батьки на роботі, потрібно нагодувати кроликів і курей, домашніх улюбленців – кішок і собак. Дітей виховуємо так, як ростили нас самих: особистим прикладом показуємо, як потрібно поводитися, що в житті важливе, а що – другорядне, якою має бути сім’я. Сподіваємося, вони продовжать ті традиції, що ми успадкували від своїх батьків, зберегли й розвинули у власній родині».
Ніна ПАНАЇДА
На фото Сім’я Томчак