Нещодавно у Франції завершився чемпіонат Європи з гандболу серед жінок, на якому працювала пара наших арбітрів – брати-близнюки Iгор та Олексій Ковальчуки.
У цьому виді спорту Ігор та Олексій – з дитинства, і не випадково, тому що є продовжувачами славної справи своїх тата й дядька, і повторили їх, здається, в усьому.
Перш ніж перейти до суддівської справи, вони осягали тонкощі гандболу як гравці. За їхніми плечима багато змагань, зокрема 18 чемпіонатів Молдови, у 14 з яких їхня команда була переможцем.
Олександр і Анатолій – брати-близнюки, арбітри міжнародної категорії та відомі в Придністров’ї тренери. Вони вже виростили й виховали не одне покоління гандболістів.
До речі, тата і дядька братів так і не запросили на дорослий чемпіонат Європи. Ігор та Олексій пояснюють, що віковий ценз суддівства різко змінився: арбітри молодшають, їхня кар’єра починається з 23 років і завершується в 50 на відміну від колишніх зрілих вікових параметрів.
За словами Ігоря та Олексія, тато і дядько завжди були вимогливі та суворі до них, що, на їхню думку, є однією зі складових успіху, якого їм вдалося досягти. «Безперечно, вони вірили в нас. Можливо, не говорять про це вголос, але, напевно, пишаються нами тепер. Ми завжди обговорюємо будь-яке наше нове призначення, але вони залишаються такими ж вимогливи-
ми й донині, тож похвали від них чекати дарма», – пояснили гандболісти-Ковальчуки покоління next.
Братам дуже подобалося грати в гандбол, але вони не шкодують, що змінили сорочки гравців на форму арбітрів.
Ось що розповів Ігор: «Спочатку була мета стати хорошими гравцями, досягти успіху на майданчику, але професійний спорт – це травми, й гандболіст змушений завершувати кар’єру приблизно у віці 32-33 років. Коли Європейська федерація гандболу запросила нас поїхати на семінар для суддів у 2005 році, то ми вирішили спробувати себе в новій ролі».
У 2007 році суддівська пара від Європейської федерації гандболу вже судила європейські кубки, а у 2013-му удостоїлася міжнародної категорії. За словами Олексія, спочатку було важко перепрограмувати себе, змінити статус гравця на амплуа судді. Однак із часом вони звикли, призвичаїлися до нових умов та вимог.
Брати згадують, що на початку кар’єри арбітрів інколи виникали надмірне хвилювання і страх припуститися помилки під час обслуговування гандбольних матчів. «Можливо, тим суддям, які ніколи не грали, легше. Вони не розуміють, що означає для спортсмена їхнє рішення. Ми ж усвідомлювали, що відчуває гравець, коли реагує арбітр», – в унісон кажуть брати.
Згодом вони навчилися залишати хвилювання за межами зали й стежити за грою вже спокійнішим і точнішим поглядом рефері.
Ігор і Олексій задоволені тим, що на жіночому чемпіонаті Європи здобули новий досвід. Загалом вони працювали на чотирьох іграх європейської першості, зокрема й на півфінальній грі між Данією та Чорногорією.
До вподоби їм атмосфера повних залів на турнірі. Трибуни в гандбольному залі розташовані дуже близько від ігрового майданчика. Розраховані вони на велику кількість (10-12 тисяч) глядачів, від яких відчувається неймовірна енергетика, що важко передати словами.
Придністровські рефері своєю кваліфікованою роботою довели, що мають право бути найкращими міжнародними гандбольними арбітрами
Олександр ЗАЙЧУК.
Фото з вiдкритих джерел.