«Життя прожити – не поле перейти», – так повчає народна мудрість, так підсумовує свій життєвий шлях Iгор Ростиславович Iльїн, якому 23 листопада виповнилося 98 років.
Працювати в дитинстві йому довелося багато: спочатку пас козу, юнаком влітку 1940 р. вже працював у слюсарній майстерні. Офіційний трудовий стаж розпочався в 16 років: вантажника костромського маслозаводу направили на будівництво шосе Кострома – Ярославль. Потім на трудовий фронт – прокладати дороги через болота під Тихвіном у Ленінградській області. «Навесні 1942 р., – пригадував І. Ільїн, – одночасно з десятим класом закінчив курси комбайнерів, працював у МТС. У листопаді 1942-го вступив до Іванівського сільськогосподарського інституту, а в липні 1943 р. був призваний до Червоної Армії та направлений до військової школи молодших авіаційних спеціалістів».
Закінчивши школу, два місяці прослужив мотористом у запасному авіаційному полку в Арзамасі, а в лютому 1944 р. прибув до Тули. Там у Першому окремому винищувальному авіаційному полку «Нормандія» відбулося його знайомство, служба і подальша дружба з французькими льотчиками. «Вони прибули до СРСР у розпал Сталінградської битви, коли вирішувалася доля країни Рад. Ескадрилья була сформована 4 грудня 1942 року в місті Іваново.
Полк брав участь у Курській битві у 1943 році, Білоруській операції у 1944 році, у боях з розгрому німецьких військ у Східній Пруссії в 1945 році. За бойові заслуги і виявлену мужність у боях за звільнення Литви та при форсуванні річки Німан, полку присвоєно почесне звання «Ні-манський», таким чином, з’єднання стало називатися «Нормандія – Німан», – написав Ільїн у спогадах.
Придністровський ветеран виконував у підрозділі обов’язки авіамеханіка, проте, як і самі «винищувачі», технічний склад ескадрильї не раз перебував на волосок від смерті. «Літак літає 30 хвилин, а ми дві години пораємося з ним, перевіряємо системи, заправку пального. Варто зазначити, що з вини технічного складу не було зірвано жодного бойового вильоту в нашо-
му підрозділі, – читаємо рядки з книги «Дороги фронтові». І далі:
«…Снаряд упав наче туди, де я лежав. Я вискочив, щоб урятувати хоча б інструмент. Підбігаю, почали розриватися снаряди, що були в комплекті. Уламок потрапив мені прямо в груди. На щастя, я тоді сильно не постраждав»…
Після війни Ігор Ростиславович працював агрономом на півночі в Тюменській області, потім – в Азербайджані та на Далекому сході – директором дослідного господарства. Пізніше він вступив до аспірантури в Москві.
У 1961 році Ільїн разом з дружиною переїхав до Тирасполя. Подружжя працювало в науково-дослідному інституті зрошуваного землеробства та овочівництва, зокрема Ігор Ростиславович був старшим науковим співробітником, редактором наукових праць учених інституту.
За словами колеги Миколи Крецула, Ігор Ільїн – людина чесна і порядна, за характером категоричний, він був досить вимогливим до авторів наукових праць.
Таке загартування, напружений ритм життя допомагають ветеранові війни та праці залишатися у вирі подій. Втративши зір, він продовжує писати вірші, спілкується з молоддю, слухає радіо. 23 листопада він приймав численні поздоровлення з днем народження, ділився найближчими планами. Членові спілок письменників і журналістів Придністров’я Ігорю Ростиславовичу Ільїну виповнилося 98 років. Він планує видати збірку вибраних творів. Ми щиро бажаємо нашому заслуженому співвітчизнику, ветеранові війни та праці, кавалерові Ордена Почесного Легіону (вищої державної нагороди Франції) міцного здоров’я, бадьорості духу і творчого натхнення. Нехай збуваються плани та мрії
Олена СТЕФАНЮК.
Фото автора.