У Біловезькій пущі 8 грудня 1991 року вищі посадові особи Росії, України та Білорусі уклали договір, який поставив крапку в історії СРСР.
Ця подія, що визначила долю Радянського Союзу, відбулася, навіть попри те, що в березні 1991-го за збереження своєї держави висловилася переважна більшість жителів великої країни.
Лідери нових незалежних держав – Росії, Білорусі та України – ухвалили з цього приводу рішення, яке і запустило процес остаточної ліквідації радянської країни. Формальну крапку в ньому поставила зустріч в Алмати 21 грудня, на якій про приєднання до новоствореної структури – Співдружності Незалежних Держав (СНД) – заявили 11 із 15 колишніх радянських республік. Як розвивалися події?
Президент РРФСР Борис Єльцин, президент Білорусі Станіслав Шушкевич і президент України Леонід Кравчук зустрілися 7 грудня в центрі Біловезької пущі в державній мисливській резиденції «Віскулі». Основою для переговорів стали, за спогадами Станіслава Шушкевича, заготовки договору, розроблені ще в лютому 1991 року, але не використані через результати всесоюзного референдуму. Тепер вони знову були витягнуті на світло і представлені Росією делегаціям Білорусі та України.
Та якщо білоруська сторона була готова підписати цю Угоду, то українська, для якої найважливішим питанням переговорів було надання республіці повної та всеосяжної незалежності, наполягла на переробленні тексту документа. Як згадував Леонід Кравчук, міждержавна група фахівців працювала над новим проектом документа всю ніч. Вранці 8 грудня його представили трьом президентам. Глава України, за його словами, «…підписав документ швидко, без будь-яких обговорень і узгоджень». Оперативно на ньому поставили підписи Єльцин і Шушкевич.
Про те, яке рішення прийняли у «Віскулях», і про те, що три президенти незалежних республік своєю волею припинили існування СРСР, учасники цих переговорів повідомили президенту Радянського Союзу Михайлу Горбачову постфактум.
Щоправда, пізніше і сам Горбачов, і його високопоставлені прихильники стверджували, що про наміри Єльцина, Кравчука і Шушкевича главі СРСР своєчасно повідомили керівники КДБ Білорусі, а під час обговорення і підписання Угоди про створення СНД навколо мисливської резиденції стояла група бійців спеціального призначення, готова за першим наказом заарештувати учасників переговорів. Такого розпорядження від Горбачова так і не надійшло. За власними словами Михайла Сергійовича, він не хотів ризикувати й давати привід для розв’язання громадянської війни поміж братніх народів.
Так була вироблена Угода про створення СНД. У заяві до неї говорилося, що прийняти таке рішення керівників трьох республік змусили процеси розвалу єдиної країни, а також катастрофічне падіння економіки та наростання міжнаціональної напруженості. Сама Угода починалася з констатації припинення існування Радянського Союзу як суб’єкта міжнародного права і геополітичної реальності. Її перша стаття свідчила про утворення Співдружності. Кордони країн-учасниць Угоди визнавалися недоторканними, застосування радянських законів на території СНД заборонялося. Співдружність оголошувалася відкритою для приєднання інших держав.
Першими нову Угоду ратифікували Україна і Білорусь: через 2 дні, 10 грудня, їхні парламенти послідовно підписали відповідні постанови. 12 грудня її ратифікувала Верховна Рада РРФСР. 21 грудня в Алмати до Угоди приєдналися майже всі інші союзні республіки: Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Туркменія та Узбекистан. Вони підписали Декларацію про створення СНД, її цілі та принципи, а також Протокол до Угоди про створення СНД.
Ще через 4 дні остання з союзних республік, що зберігала свою колишню назву, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка була перейменована в Російську Федерацію. Це стало останнім підтвердженням того, що Радянський Союз остаточно перестав існувати навіть на папері
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото: www.wikimedia.org