Пісня допомогла Тетяні Погорлецькій стати відкритою й упевненою в собі людиною. Тепер ця жінка – окраса концертів, неодмінна учасниця свят і лауреат численних фестивалів.
«Моя любов до співу почалася з українських народних мелодій і назавжди змінила моє життя», – зізнається Тетяна. У дитинстві сором’язлива і скромна уродженка села Незавертайлівка не виявляла особливих артистичних талантів. Дівчинка обожнювала слухати, як мати тихо наспівує українських пісень, займаючись домашньою роботою. Захоплювалася її натхненним співом під час святкового застілля. Багато років Тетянина мати була учасницею фольклорного ансамблю «Миорица», бажаного гостя всіх сільських свят. Батько пишався талантом своєї дружини, двоє старших братів здобули музичну освіту. А Таня наспівувала лише потайки, так, щоб ніхто її не чув.
Закінчивши школу, вона вступила до Бендерського педагогічного коледжу. Молодого фахівця дошкільного виховання направили на роботу в дитячий садок села Шипки Григоріопольського району. Незабаром Таня вийшла заміж і народила двох дітей – дівчинку і хлопчика. Сільський побут їй був відомий, і робота в дитячому садку подобалася. Здавалося, все складається добре, проте сімейне життя не вдалось. У батьків чоловіка було велике господарство, багато живності й землі. Уся родина працювала від зорі до пізнього вечора. Крім роботи, не було нічого важливого. Уся радість – прибуток і достаток. За ворота вийти не годиться, навіть до церкви піти – злочин, мовляв, хіба вдома робити нічого? Таня часом до знемоги набігається по господарству та з маленькими дітьми, а ввечері ще терпить докори й невдоволення.
Згодом вона зрозуміла: так жити не можна! Без радості, без свята і пісні. Разом з дітьми жінка повернулася в рідну домівку. Батьки її не тільки зрозуміли, підтримали у вихованні дітей, а й допомогли заочно здобути вищу педагогічну освіту. Відразу після повернення Тетяна влаштувалася на роботу в Дністровський дитячий садок. Незабаром на огляді художньої самодіяльності вихователів вона заспівала. Цього щасливого дня її доля повернулася до неї сонячним боком. Відмінний працівник культури Василь Робулець почув її приємний голос і запросив до хору «Світозари», який тоді ще тільки створював.
Нещодавно цей народний колектив відзначив 10-річний ювілей, і всі ці роки Тетяна була його активною учасницею та солісткою. В її репертуарі на сьогодні близько двохсот народних та естрадних пісень. «І все-таки моя найулюбленіша – це близька з дитинства українська пісня. Коли я співаю, душа моя летить, як на крилах. У цій пісні є все: мелодійна краса, ласка, ніжність, бешкетництво і гумор!» – так поетично висловилася співачка.
У своїй пристрасті до української мелодики Тетяна не самотня. Вона часто співає дуетом з Катериною Липовченко, уродженкою України, яка досконало володіє рідною мовою. Саме вона допомогла своїй напарниці точніше зрозуміти зміст виконуваних творів і краще оволодіти вимовою. Тетяні особливо близькі пісні: «Ой, у вишневому саду», «Якби я мала крила орлині», «Ой при лужку, при лужку». Нещодавно в дуеті з’явилася дуже гарна сучасна пісня «Карпати». А ось бешкетну «Галину» вона часто виконує на «біс» у дуеті з Миколою Чухарєвим. І звичайно, в її репертуарі є чудові російські та молдавські пісні.
Уже багато років Тетяна бере участь у фестивалях «Мэрцишор» та «Пшеничне перевесло». Одного разу її навіть запросили до Києва, де вона виступила в Центрі реабілітації інвалідів. Це був найбільш складний і зворушливий концерт у її житті. Вона зрозуміла, що для цих людей потрібно співати краще, ніж на найвідповідальнішому концерті.
Талант і майстерність Тетяни Погорлецької неодноразово відзначені дипломами та почесними грамотами організаторів фестивалів, Посольства України, Управління народної освіти, держадміністрації Тирасполя і Дністровська. У рідному місті енергетиків її знають і люблять глядачі, жителі Незавертайлівки кличуть на свята, ювілеї та весілля. У дитячому садку «Флоричика» теж цінують талант вихователя і співачки. Життя Тетяни стало по-справжньому багатим і щасливим завдяки пісні. Не випадково на святах уся велика родина із задоволенням співає: «Край дороги не рубай тополю, може, в тій тополі твоя доля, твоя доля світла тополина, наче пісня журавлина…»
Лара ЧАЙКА.