Щороку 15 грудня і 30 квітня в Придністров’ї згадують Миколу Iвановича Остапенка – відомого політичного і громадського діяча.
Біля його могили на Меморіалі Слави в Тирасполі збираються рідні, близькі, соратники в боротьбі з молдавським націоналізмом, а також керівники Слободзейського району і депутати. Вони сумують, тому що втратили таку прекрасну людину, і водночас пишаються тим, що він – їх сучасник, і що їм пощастило жити поруч з ним, спілкуватися і будувати плани на майбутнє.
Вони покладають квіти, вшановуючи пам’ять придністровського героя, який поплатився своїм життям за мир на нашій землі. Його життя трагічно обірвалося 30 квітня 1992 року від рук молдавської терористичної групи «Бужор». Йому було всього 38 років.
День народження Миколи Івановича – це завжди день спогадів зі сльозами на очах через непоправну втрату. Цього дня всіх об’єднує гордість за людину, за її високі заслуги перед суспільством і перед Батьківщиною, а також почуття своєї моральної причетності до його долі.
Микола Остапенко народився 15 грудня 1953 року в Кіцканах. Він закінчив Кагульське педагогічне училище і працював у школі села Баурчі Чадир-Лунгського району. Рідні та близькі згадують, що по завершенні служби в армії Микола працював заступником директора з навчально-виховної роботи в школі села Ялпуг Чимишлійського району. У 1975 році він вступив на заочне відділення історичного факультету Кишинівського університету й працював учителем історії в школі № 3 села Кіцкани. Шкільний учитель був чуйною і доброю людиною, любив дітей. Жителі Кіцкан безмірно поважали його, а діти любили за велику душу, чесність і порядність.
На початку 1990-х років молодий учитель представляв інтереси своїх односельців у місцевій Раді народних депутатів. Незабаром його обрали депутатом Слободзейської районної Ради, яку він пізніше очолив. Своїм землякам Микола Остапенко запам’ятався як відкрита, уважна і справедлива людина зі своїми життєвими принципами й високо розвинутим почуттям патріотизму: він безстрашно боровся з націоналізмом і самовіддано став на захист незалежності Придністров’я.
Микола Остапенко виступав за рівноправність людей усіх національностей. Разом з ним за це боровся весь придністровський народ.
Зі спогадів радника Президента з соціальної політики Анни Волкової: «Микола Іванович був серед тих, хто стояв у перших рядах. За ним ішли тисячі людей, які думали так само, як він, і це давало силу. Він був людиною непохитної мужності, за якою полювали й яку жорстоко вбили. Політик, законодавець, те, що він зробив, – це наша республіка, це його найбільший пам’ятник».
У селі Карагаш на місці загибелі Миколи Остапенка споруджена стела, біля підніжжя якої завжди лежать живі квіти. Козаки, захисники Придністров’я, друзі та його бойові товариші 15 грудня знову прийшли сюди з квітами, а також до стели, встановленої на будівлі держадміністрації Слободзеї.
Микола Іванович посмертно нагороджений медаллю «Захиснику Придністров’я», орденом Республіки та орденом «За особисту мужність».
Історія його життя і подвигу в ім’я миру на придністровській землі назавжди залишаться в літописі республіки й ніколи не зітруться з пам’яті людської
Ганна ЛАЗАРЕНКО.
Фото IA «Новости Приднестровья».