Найбільш животрепетною в літературній і живописній творчості Тараса Григоровича Шевченка була тема трагічної долі жінки (сестри, матері, дівчини, коханої) в тогочасному суспільстві.
Постать жінки-сучасниці послужила прообразом літературних героїнь. У своїх творах він змальовує їх такими, якими бачили його очі, сприймав розум, серце і душа.
«Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Не щасливий в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері», – писав про нього Максим Рильський.
Жіноча доля для Шевченка – не просто одна з тем його творчості. Він рано залишився без матері, а тому це, дійсно, як незагоєна рана душі українського поета, який писав: «…Там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила…». Мати Тарасова, Катерина Якимівна, була з тих матерів, які віддають дітям усе своє життя до решти, які нічого більше й не знають, окрім самопосвяти та непосильної праці: то на панщині, то в господарстві, то коло дітей (а їх було шестеро). Вона померла передчасно, в сорок років, коли Тарасові було всього дев’ять з половиною літ.
Те, що пережив малий Тарас із втратою матері, пам’ять про неї, напевне, зумовили величезне місце в його творчості образу Матері як утілення найбільшої людської доброти, самопожертви й святості.
Рідні сестри його – Катря, Ярина, Марія «…у наймах виросли» й у них «…у наймах коси побіліли». Доля жінки в кріпосницькому суспільстві була просто нестерпною, і Шевченко був одним із перших, хто зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і вголос заговорив про них, виступив на захист жіночих прав.
Поема «Катерина»
Це один із кращих творів, присвячених жіночій долі. У поемі відтворене життя збезчещеної дівчини. У перших її рядках поет звертається до її ровесниць: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…» Це своєрідний заклик-пересторога.
Сюжет поеми
Експозиція: пролог-звернення поета, в якому він застерігає дівчат не кохатися з москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.
Зав’язка: Катерину батьки виганяють із рідної домівки.
Кульмінація: героїня зустрічається з офіцером; вона накладає на себе руки.
Розв’язка: епілог – доля Івася-байстрюка, його випадкова зустріч з «батьком».
Т. Г. Шевченко розповідає про трагічну долю дівчини-покритки, майбутньої матері. Молода українська дівчина Катерина зустрічається з офіцером (вона у творі називає його Іваном). Гарна сільська дівчина, щира й довірлива, закохалася в нього. Героїня не сумнівалася в тому, що він теж її кохає, тому не слухала порад батьків. Коханий же тим часом поїхав на війну в Туреччину, а вона чекала його повернення, але дарма – він не повернувся. Після народження позашлюбної дитини дівчина була жорстоко покарана: народження сина стало не щасливою подією, а принесло їй лише горе. Катерина зрозуміла, що дуже завинила перед батьками й просить вибачення в них, але ті виганяють доньку разом з дитиною з дому. Чому батьки прийняли таке жорстоке рішення? Може, вони не любили свою доньку? Любили й страждали від свого рішення, але тоді українська селянська родина жила звичаями й мораллю. Катерина ж порушила її суворі закони в умовах кріпосного суспільства.
Катерина виросла в селянській родині, змалку звикла працювати, а тепер їй довелося просити милостиню, щоб хоч якось вижити. Природний сором, гордість відступили перед любов’ю до дитини. Нещасна Катря йде з рідного села, вона думає про самогубство, але її зупинила доля сина, вона розуміє, що йому важко, а тому й пішла шукати свого милого. Дівчина зустрічала солдат, у них запитувала про нього, але ті тільки насміхалися з неї. У цих пошуках їх настигла зима: «По лісу завило; як те море, біле поле снігом покотилось».
Одного разу Катерина все-таки зустріла «свого» Івана. Вона, боса, вибігла йому назустріч, хотіла викликати в нього почуття якщо не любові, то принаймні жалю – не до себе, до сина. Та байдуже було йому й до Катерини, й до сина. Він і знати їх не захотів. Дівчина сподівалася, що той хоч сина свого візьме з собою й винесла дитя, щоб показати батькові, але він просто втік. У відчаї молода мати поклала хлопчика на шлях, а сама побігла до ставка… і втопилася. Плач немовляти почули лісники й врятували його. Мати в цьому випадку безвідповідально поставилася до дитини, кинула напризволяще, прирекла на поневіряння. Не вистачило в неї сили волі, щоб жити заради своєї дитини.
І от ми вже бачимо сина Катерини поруч зі старим кобзарем, який іде до Києва. Старий співав псалми, перехожі давали їм хто бублик, хто гроші. Всі милувалися голим і босим гарним хлоп’ям.
Раптом мимо них у кареті їде Іван зі своєю дружиною, яка покликала хлопчика до себе й дала йому гроші. Батько впізнав сина, але потім «одвернувся».
Так офіцер, який вчинив злочин, не поніс ніякого покарання. У справедливому суспільстві за доведення до самогубства він був би засуджений.
Поему Т. Г. Шевченко написав у 1838 році в Петербурзі, незабаром після викупу з кріпацтва. Статистичні дані того часу свідчать: у 1837 році лише в Київській губернії було 37 самогубств зганьблених дівчат.
Тема поеми: трагічна доля жінки-покритки й дитини-безбатченка в кріпосному суспільстві.
Ідея твору: гнівний осуд панської розбещеності, співчуття жінці-матері, захист знедолених. Ідея вільного кохання.
Проблематика поеми:
– любов і страждання;
– батьки й діти;
– моральні закони тогочасного суспільства, їх порушення;
– честь і безвідповідальність;
– крах ілюзій.
Поема «Катерина» була першим твором, в якому поет звернувся до теми жінки-покритки – жінки-матері. Ця тема стала наскрізною в подальшій його творчості.
Поема «Наймичка»
Образ матері є центральним у всьому доробку Т. Г. Шевченка, проте через деякий час він набуває нових рис. За кілька років, що минули між написанням «Катерини» й «Наймички», Тарас Шевченко зміцнів як поет. Він уже дещо по-іншому осмислював долю жінки-покритки й по-новому виводив на передній план її материнські почуття і самопожертву в ім’я дитини.
Поема «Наймичка» була написана в листопаді 1845 року в Переяславі.
Тема твору: зображення важкої долі жінки-кріпачки, вимушеної все життя страждати й приховувати своє материнство.
Ідея: засудження тогочасних умов, в яких жінка була соціально-незахищеною.
Головні герої: Ганна, Трохим, Настя, Марко, Катря.
Проблематика поеми:
– жінка і суспільство;
– жінка й обставини, в яких вона опинилася;
– жінка та її совість;
– взаємини поколінь.
Сюжет твору:
Експозиція: знайомство зі старими заможними хуторянами – дідом та бабою. У них своє горе – невтішна самотня старість.
Зав’язка: Трохимові та Насті поталанило: вони знайшли підкинуту біля свого перелазу дитину і всиновили її.
Розвиток дії: Ганна – наймичка, яка поневіряється весь вік в чужій хаті. Героїня все перемагає, щоб бути коло свого сина.
Кульмінація: перед смертю Ганна відкриває сину Маркові таємницю свого життя. Смерть наймички.
У Катерини й Ганни схожі долі, але Катерина своєї не перенесла. Ганна ж виявилася натурою сильнішою психологічно і морально.
Порівняємо: і Катерина, і головна героїня «Наймички» Ганна несвідомо позбавили себе подружнього щастя. У поемі теж розповідається про жінку-покритку, яка народила позашлюбного сина. Одинока мати, розуміючи, що з нею він буде приречений на злиденне життя, сповнене приниження й страждань, вирішує підкинути його бездітним літнім людям, а сама наймається до них служницею, аби хоч так бути ближче до дитини.
Світ Катерини зруйнувався відразу після того, як вона зрозуміла, що її одурено. Вона так і залишилася дівчиною-покриткою, бо найголовнішим для неї була власна зганьблена доля. Ганна ж, навпаки, вище за все поставила життя свого сина. Неважко здогадатися, чому жінка опинилася в полі з немовлям на руках. На перший план виходять її материнські почуття:
Не лай мене: молитимусь,
Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
Бездітні хуторяни Настя й Трохим важкою працею заробили собі статок, але не мали дітей. Тому великою радістю для них став їх прийомний син Марко. Через деякий час у домі з’явилася молодиця, яка попросилася в найми. Наймичка несамовито працювала, день і ніч не відходила від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала, чим могла, свій гріх. І тільки вночі дозволяла собі плакати. Упродовж усього свого життя Ганна молилася за долю своєї дитини. Щоразу, йдучи на прощу, ставала в Києві в найми, щоб на зароблені гроші замовити молебень за здоров’я свого сина, завжди приносила йому подарунки.
Катерина й Ганна – вродливі, добрі, лагідні. Через свою наївну щирість вони чинять гріх. Українські дівчата, піддалися першому пориву, коханню, залишилися обманутими, народили синів. Вони щирі, ніжні, довірливі, наївні, повністю віддаються коханню, люблять своїх дітей.
Про еволюцію образів
Про еволюцію образу жінки-матері Богдан Лепкий сказав так: ««Наймичка» – це ніби старша сестра «Катерини», яка свій гріх спокутує не під льодом, а в тихій, святій самопожертві. Апофеоз материнської любові, один із найгарніших малюнків української жінки, твір, писаний в євангельському настрої, без злості, злоби, без усякого людського гріха».
Опинившись в однакових умовах, жінки по-різному розв’язують свої проблеми: Катерина гине, тому що не змогла пережити сорому. Вона тільки терпить і плаче в тяжкому горі, а Ганна з поеми «Наймичка» вже здатна забути про особисту образу і жити задля дитини. Вона живе поряд із сином і тільки перед смертю відкриває йому правду. Катерина ж, розчавлена злом, зрікається свого життя і сина. Ганна ж спромоглася переступити пекельний біль, приймає умови, в які потрапила, з гідністю продовжує робити добро (рятує, виховує, плекає сина, несе відповідальність за його життя).
Катерина теж любить свою дитину, але це швидше інстинкт, ніж свідома материнська любов. Материнська любов Ганни така могутня, що ця жінка все своє життя приносить у жертву задля щастя свого Марка: вона щодня, щомиті упродовж десятків років терпить найбільшу тортуру для матері – бути Маркові матір’ю і не мати від нього синівської ласки.
Не кидає в них каменем
Поет завжди аналізує обставини, що довели жінок до трагічного фіналу. В умовах кріпосного суспільства норми народної моралі були надто жорстокі. Матерів, які народжували позашлюбних дітей, цуралися навіть батьки. Однак не Шевченко – він не тільки не цурався зганьблених жінок, а ставав на їхній захист. Вони зрозумілі йому, як нікому іншому, а тому Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, її гідність і щастя. Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощав аморальності й жорстокості.
Як ніхто інший, про ці його риси писав Іван Франко: «Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і свідомо промовляв в образі жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя, котрий би таким могучим словом бичував усе те, що в’яже, деморалізує і тисне жінку. Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив такий високий і щирий людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко»
Олена ДВОРСЬКА.
Фото: naurok.com.ua