Фотохудожнику Аліні Васьковській подобається зображати важливі події в долях людей. Техніка нині дозволяє швидко й легко робити тисячі знімків. Жінка впевнена, що, механічно виконуючи цей процес, ніколи не досягнеш високої майстерності. У всіх роботах відбивається її творче кредо: «Знімати так, щоб навіть через багато років, побачивши своє фото, людина знову відкрила для себе своє «я», згадала найкращі моменти в житті й посміхнулася».
Наш непростий час інколи ставить перед людиною дуже важкі завдання. Так сталося і з молодою, освіченою жінкою, яка несподівано втратила цікаву й добре оплачувану роботу, яка їй подобалася. Вини її ніякої не було. Свої обов’язки вона виконувала професійно й сумлінно. Просто на підприємстві відбулася чергова реструктуризація і скорочення управлінського персоналу. Багато людей у цій ситуації зневіряються, дехто залишає рідний край у пошуках заробітку. Колишній секретар фінансового директора Молдавської ДРЕС обрала благородний шлях: залишитися на батьківщині, щоб випробувати долю тут, йдучи за своїм покликанням. Нині, через кілька років, Аліна Васьковська – успішний, відомий у Дністровську фотохудожник, педагог і підприємець.
Не будемо лукавити, в ті дні молоду жінку переслідували незмінні супутники невдач – образа і зневіра. Та, як людина, що глибоко вірить, вона не дозволила цим почуттям заволодіти своєю душею. Спочатку занурилася у звичайні домашні справи й турботи про рідних. Але незабаром вирішила: пора розправляти крила. Ставку зробила на фотографування, яким захопилася кілька років тому. Тоді вона з азартом знімала колег, робила фоторепортажі з вітрильних регат, спортивних баталій і свят. З кожним днем її все більше захоплював інтерес до мистецтва фотографії. Талант її виявлявся дедалі яскравішим. Вона завоювала «Приз глядацьких симпатій» на міжнародному фотоконкурсі «Енергія без кордонів», організованому найбільшою російською енергетичною компанією «Интер РАО». Поступово Аліна дедалі більше вільного часу віддавала своєму хобі. А тепер, вільна у своїх діях, вона чітко усвідомила, що перед нею розкинулось неоране поле можливостей, куди можна «засіяти» свої нові мрії. Завдяки притаманній їй організованості, наполегливості й цілеспрямованості, захоплення почало переростати у справжню справу.
Аліна народилася й виросла у Дністровську, в інтелігентній сім’ї, де високо цінували знання і працьовитість. Її покійного батька, Миколу Васьковського, добрим словом згадують багато енергетиків, колишні студенти технікуму, де він викладав багато років. Мама, бібліотекар цього ж технікуму, у важкий для улюбленої дочки час підтримала її словом і ділом. «З Божою допомогою і з вірою в себе я знайшла своє справжнє покликання, – зізнається Аліна. – Я зрозуміла, що мені подобається дивитися через об’єктив на створений Всевишнім прекрасний світ, зображати його дивовижну красу і досконалість.
Аліна Васьковська із задоволенням відзначає, що ставлення держави до підприємців стало більш зацікавленим. Розвитку її діяльності, придбанню нових технічних пристроїв неабияк сприяло зниження вартості патентів. Нині в Аліни їх два. Всього за чотириста рублів вона набула право надавати населенню дві послуги: здійснювати фотографування і займатися індивідуальною освітньою діяльністю. Як людина з вищою педагогічною освітою, вона і на другій стезі досягає успіхів. Захопила своїх вихованців поезією і п’єсами Шекспіра. Вони вивчають напам’ять вірші й цілі монологи англійською мовою, покоряючи знаннями журі шкільних конкурсів та олімпіад. Аліна з вдячністю згадує свого чудового вчителя Тамару Калинникову, яка пробудила в ній інтерес до англійської мови та культури.
У житті Аліни з’явилося коло однодумців і друзів. Нашу героїню не лякає конкуренція у сфері послуг. Людина, на її думку, повинна мати право вибору. У кожного майстра – свій стиль, своя пропозиція. Почерк Аліни відрізняється тонкою ліричністю, глибиною і проникливістю. Вона підходить до свого ремесла по-філософськи та вважає себе відповідальною за майбутнє своїх фотознімків. Той факт, що воно є, вона усвідомила, коли в її руках опинилося старовинне фото початку минулого століття, з якого на неї дивився стрункий офіцер царської армії. Прочитавши напис на звороті, вона з подивом зрозуміла, що це – її дід Василь Васьковський.
Їй особливо близький жанр портрета. Вона працює вдумливо, заздалегідь усвідомлюючи побажання людини, суть майбутнього фотографування. Їй цікаво розкрити індивідуальність, уловити в очах відбиток душі, іскру Божу. «Я люблю знімати чудові пейзажі, жіночу красу й людське щастя, – зізнається вона, – мені подобається шукати й зупиняти прекрасні миті в потоці часу».
Галина МИКОЛАЄНКО.