Так примовляють, установлюючи один з головних атрибутів різдвяних свят в Україні. Вже зовсім скоро настануть веселі й улюблені зимові свята – Новий рік і Різдво. Це чарівний час, коли ми прикрашаємо наші будинки, слідуючи давнім традиціям. З-поміж збережених звичаїв є і плетіння Дідуха. З цим оберегом атмосфера в домівці стає по-справжньому теплою, родинною.
У наш час нікого вже не здивуєш звичайною ялинкою, попри те, що навіть серед них є велика різноманітність: справжні натуральні, штучні, декоративні давно стали буденністю. Тому ми пропонуємо вам звернути увагу на старовинну прикрасу – Дідух.
Що таке Дідух?
Назва цього обрядового снопа потрапила в українську мову зі старослов’янської. У перекладі словосполучення означає «дух предків». Насправді у нього багато назв: дідочок, дідо, сніп-рай, колядник, коляда, рай-Дідух.
Тема врожаю близька кожному народові на нашій планеті, оскільки від успіху в цій справі залежало життя не тільки однієї конкретної сім’ї, а і великих громад. Цей звичай зародився в дохристиянські часи історії культури українців та інших слов’ян.
Вирощувати колосся злакових культур було досить складно. Тому селяни збирали окремо перший або останній сніп урожаю. Колоски наділялися особливою силою, свідчили про перебування духів дідів і прадідів, вважалися покровителями будинку, а також символом святого Йосипа і благодійника святої сім’ї.
З цим оберегом пов’язана одна з різдвяних легенд. У ній розповідається, що під час народження Ісуса було дуже холодно. Тоді Йосип знайшов щілину, з якої дув холодний вітер, і заткнув її пучком соломи. На згадку про це в кожній оселі напередодні свята потрібно було покласти пучок соломи.
Спочатку підготовлений для Дідуха сніп чекав свого часу на горищі, щоб його не обгризли миші. У грудні, коли клопоту по господарству ставало менше, домочадці приступали до плетіння колосків.
Як він виглядає та які звичаї
з ним пов’язані?
Оберіг обов’язково повинен мати вгорі «голову» і 12 гілок з обох боків. Кількість колосків у кожній сплетеній гілці має дорівнювати семи, оскільки це символ семи колін роду. Він виходив великим, сонячним, прикрашеним стрічками з сухоцвіту, жита, пшениці, вівса чи льону.
У Святвечір з настанням сутінків господар урочисто заносив сніп у дім зі словами: «Дідух у хату – біда з хати». Потім, сховавшись за ним, він запитував присутніх дітей: «Бачите мене, діти?» Вони хором відповідали: «Ні, не бачимо!» Після цього глава сімейства говорив: «Дай, Боже, щоб наступного року не видно було світла за копицями та снопами!»
Ця прикраса завжди стояла на почесному місці в будинку: в червоному кутку біля ікон або, якщо Дідух був невеликим, на святковому столі. Біля нього жінки обов’язково залишали горщик з кутею, узвар, тарілку і ложку для душ померлих предків, які прийдуть у різдвяну ніч.
За словами тих українців, які продовжують нести традиції, духи сприймаються ще і як наставники. Вони спускаються з небес, щоб оцінити, наскільки гідно живуть їхні діти, як вони продовжують їхнє ремесло.
До тих пір, поки Дідух стояв у домівці, суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу. Дозволявся тільки необхідний догляд за домашньою худобою. Опівночі, напередодні народження нового місяця, оберіг виносили з дому. Це ніби символізувало те, що добрі душі предків покидали своїх рідних.
Прикрашений сніп поділяли на кілька частин. У однієї відокремлювали зерна і дарували дорогим людям, додавали до зерен для посіву. Іншу, у вигляді соломи, використовували для перев’язування фруктових дерев, щоб був гарний урожай.
Третю сплітали з волошкою, базиліком, ялиновими гілками й використовували для кроплення святою водою. Четверту частину Дідуха берегли до наступного року. Решту спалювали під звуки пісень і танців.
Свого часу цей оберіг був обов’язковою новорічною прикрасою в кожній українській хатині, коли ще не було традиції наряджати ялинку. Солом’яний сніп уособлював у собі набагато більше сенсу, ніж строката хвойна красуня, яка так полюбилася нам. Він приносив у сім’ю затишок, мир, злагоду, символізував гарний урожай і достаток у домі.
Нині ми всі активно готуємося до святкування Нового року та Різдва. Радує те, що з кожним роком усе більше людей цікавляться традиціями своїх предків. Тому в оселях, крім звичних мерехтливих вогників і мішури, з’являються старовинні символи в новому виконанні.
Як його можна оформити
на сучасний лад?
Домашній Дідух за розміром мініатюрний. Зовні він повинен нагадувати солом’яне дерево. Для його виготовлення вам знадобиться не менше двадцяти колосків. Попередньо їх потрібно замочити в гарячій воді. Цей процес допоможе пом’якшити матеріал, який потім необхідно розкласти за розмірами. Пучки з семи штук потрібно міцно перев’язати мотузкою, потім зібрати разом і знову зав’язати під самий колосок. З боків примотати два пучки у вигляді вусів. За бажання можна зробити ще й бороду. Не обмежуйте свою фантазію в цьому захопливому рукоділлі.
Приблизно на середині слід перев’язати сніп мотузкою ще раз – це будуть ноги. Тепер приступайте до прикрашання виготовленого оберега на свій смак. Як прикрасу можна використовувати сухі квіти, іграшки з соломи, багатобарвні стрічки, кетяги калини тощо.
Найголовніше – дотримуватися українських традицій і використовувати тільки натуральну сировину. Ми рекомендуємо вам запросити до цієї справи всю сім’ю. Хоча цей процес і займе у вас близько двох годин, та повірте, ви не помітите, як промайне час. Виготовлений власноруч Дідух подарує вам безліч незабутніх приємних емоцій і справжнє задоволення.
Пам’ятайте, що місцем розташування оберега має бути куток або святковий стіл у світлиці – головній кімнаті будинку. Встигніть зробити його до Різдва і не забудьте винести 19 січня. Тільки ні в якому разі не викидайте. Краще збережіть цю старовинну прикрасу до наступного року чи подаруйте комусь із рідних і близьких вам людей.
Надія САМСОНОВА.
Фото з сайту: picjumbo.com