26 років тому в ніч з першого на друге березня були підступно вбиті перший керівник Дубоссарського районного відділу внутрішніх справ Ігор Сіпченко і 18-річний козак Михайло Зубков. З цієї дати в ПМР розпочалися повномасштабні бойові дії. Опонівці Молдови обстрілювали місто з усіх напрямків, знищуючи людей, будівлі, інфраструктуру. Миру на придністровській землі вдалося досягти завдяки миротворцям Російської Федерації.
Щороку 2 березня дубоссарці та гості міста покладають квіти до місць загибелі героїв і згадують події, які відбувалися під час становлення придністровської державності. Другий рік поспіль Дубоссари цього дня відвідують Президент нашої країни Вадим Красносельський, Голова Верховної Ради Олександр Щерба, члени Уряду, захисники Придністров’я, які безпосередньо брали участь в обороні держави, представники громадських організацій республіки, військовослужбовці, співробітники органів правопорядку.
Перші випробування в далекі дев’яності випали якраз на долю дубоссарців. Було це в листопаді 1990 року. Тоді від рук націоналістів у місті загинуло троє мешканців, які стали на захист республіки. Без зброї, своїми тілами вони зупинили вторгнення опонівців у беззахисне місто. Другою провокацією був напад 13 грудня 1991-го: знову спроба увійти в Дубоссари й розділити Придністров’я. І знову троє захисників республіки полягли під обстрілом збройних сил Молдови – це мешканці Рибницького району, які допомагали дубоссарцям захищати рубежі ПМР. А в день народного свята зустрічі весни «Мерцишор», 1 березня 1992 року, націоналісти Молдови вирішили знову реалізувати підступні плани – дестабілізувати ситуацію в місті з застосуванням зброї. Увечері було організовано фальшивий виклик міліціонерів на нібито місце злочину, а там виявилася засідка, в якій убили Ігоря Сіпченка та Михайла Зубкова.
Звертаючись до учасників мітингу в Дубоссарах 2 березня на міському Меморіалі Військової Слави, Президент ПМР Вадим Красносельський зазначив, що трагічні події на придністровській землі почалися відразу після розпаду великої держави – Радянського Союзу.
«Унікальність придністровців полягає в тому, що народ висловився на референдумі не тільки проти розпаду єдиної країни, але і відстоював свої позиції зі зброєю в руках, ціною власного життя. І нас при цьому звинувачують у сепаратизмі? Це не може бути правдою. Придністровський народ хотів жити на своїй землі, в одній великій державі. І той референдум був абсолютно зрозумілим. Ми прагнемо жити в одній країні з великою Росією», – підкреслив Президент.
Вадим Красносельський нагадав, що в 1992 році після березневих подій було багато трагічних дат і в квітні, травні, і 19 червня в Бендерах.
«Ми намагалися зупинити ксенофобію й агресію проти народу Придністров’я. Згоден із твердженням, що не можна жити минулим, але його необхідно пам’ятати, щоб не повторювати помилок у майбутньому. Треба жити майбутнім, і сьогодні альтернативи мирному діалогу я не бачу. Звичайно, ми зможемо себе захистити: у нас є Збройні сили, правоохоронці, є народ, який бажає захищати свою свободу. Але я переконаний, що потрібно домовлятися, мирно доводити своє право на життя, незалежність, і мирно прийти до визнання ПМР», – підкреслив Глава держави.
Президент закликав придністровців берегти пам’ять про загиблих героїв, які відстояли незалежність нашої республіки.
«Молоде покоління повинне знати про тих, хто відстоював свободу і державність нашої республіки, з гідністю ідентифікувати себе придністровцями. Не можна нікому дозволяти підмінювати наші ідеали й моральні цінності – інакше не залишиться держави, народу придністровського! Необхідно пам’ятати і про живих. Хотілося б зробити більше для учасників бойових подій, і ми робимо все можливе, виходячи з наших зусиль і можливостей», – зазначив Вадим Красносельський.
Неоголошена війна забрала тільки в Дубоссарському районі життя 156 захисників Придністров’я: ополченців, гвардійців, козаків. Десятки були поранені та пропали без вісті. Сотні сімей втратили рідних і близьких через так зване «наведення Конституційного порядку». Місто Дубоссари майже два десятиріччя відновлювало після бойових дій заклади освіти, спорту і культури, житловий сектор.
«На захист міста і району стали найсміливіші й відважні сини та дочки Придністров’я. Завдяки допомозі всієї республіки та братніх народів великої Батьківщини нам вдалося вистояти. Але занадто дорогою ціною дістався нам мир на рідній землі. Ми пам’ятаємо, як усім містом ховали наших захисників. Вічна їм пам’ять, а живим – вічна Слава», – зазначив глава Дубоссарської держадміністрації Руслан Чабан.
За словами Олександра Порожана (на початку 90-х він був заступником голови Дубоссарської Ради народних депутатів) «…збройний напад Молдови – це був удар у спину, провокація. І далі все за сценарієм…»
«У чому сила? – У правді, а правда була за нами! Нам було, кого захищати і що втрачати. Захищали свої сім’ї. І в цьому була наша сила. Вони ж захищали примарний «Конституційний порядок». Перемога була за нами», – зазначив Олександр Порожан.
В пам’ять про тих, хто загинув за Придністровську державність у 1990 – 1992 роках було оголошено хвилину мовчання. А до місць загибелі Ігоря Сіпченка і Михайла Зубкова, а також до могил придністровських героїв було покладено гірлянди та кошики з квітами.
Надія ПАЄРЄЛІ.