У 60-і роки в українську літературу увійшов молодий талановитий поет, який згодом став символом незрадливої любові до своєї батьківщини. Не судилося його таланту розкритися вповні, але те, що він створив, є нині коштовним надбанням українського народу. Світлій пам’яті й палкому ніжному слову Василя Симоненка присвячуємо цю сторінку.
Його сумні та радісні дороги
Василь Андрійович народився 8 січня 1935 року в селі Біївці на Полтавщині, в сім’ї колгоспників. Про своє дитинство поет пізніше писав, що з рідних людей у нього були тільки мати й сивий дід Федір Трохимович Щербань. Це про нього, мудрого й доброго, Василь Симоненко згодом написав вірш «Дід умер». Там є такі рядки: «Я не вірю, що дід із могили воскресне, але вірю, що ні – він увесь не умре. Його думи нехитрі додумають внуки». До кінця життя саме Василь залишався єдиною радістю матері, надією та вогником, що грів її душу. Тому вона жила синовим життям, тішилася його успіхами, сумувала через прикрощі та випробування, які раптом виникали.
Початкову освіту він здобув у рідному селі, потім ходив до школи в сусiднi Тарандинці та Єнькiвці. Дорога до школи була для нього справжньою мукою. Мине багато років, і в новелі «Дума про діда» Симоненко згадуватиме свою першу дорогу: «…я ходив тоді у восьмий клас. Дев’ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й мало. До того ж, це тільки в один кінець дороги!..» У 1952 році з золотою медаллю Василь закінчив середню школу в Тарандинцях i вступив на факультет журналістики Київського унiверситету iм. Т. Шевченка.
Трудова діяльність дипломованого молодого журналіста розпочалася в Черкасах у редакціях газет «Молодь Черкащини», «Робітнича газета», «Черкаська правда». Проте сенсом його життя була поезія і тільки поезія.
Коротке життя і така вагома творча скарбниця
Доля відвела йому лише 28 років земного життя, а для творчості – ще менше. Писати вірші Василь Симоненко почав ще в студентські роки, проте за життя автора вийшли друком тільки збірка поезій «Тиша і грім» (1962 р.) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963 р.). Його твори, дозволені до друку, коригували, тому що він засобами поезії шукав свою правду. Вимогливий до себе, поет прагнув творчої висоти. Він був щирим і правдивим, внутрішньо напруженим, іноді навіть вибуховим, оскільки ніс у серці травми дитинства й соціальних кривд. З такого болю народжувалося його слово, а талант надавав йому цілеспрямованості й сили. Творчий доробок поета визнали, але, на жаль, уже посмертно.
Псевдоніми В. Симоненка: В. Щербань, С. Василенко, Симон.
Творча діяльність Василя Андрійовича має чимало спільного з творчістю його побратимів по перу, але водночас він був винятково обдарованою індивідуальністю, неповторною у своїй безкомпромісності та правдолюбстві. Сам письменник про свій поетичний стиль говорив: «Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди». Однак відомо, що улюбленим письменником Василя Симоненка був Іван Петрович Котляревський: він захопливо вголос читав уривки з його «Енеїди». Отже, було в нього щось не тільки «від діда Тараса і прадіда Сковороди», а й від прадіда Івана Котляревського.
Протягом короткого життя Василь Симоненко написав поезiї, новели, провідною темою яких є любов до рiдної землi, вiдповiдальнiсть за її долю. Він пробував створити кiносценарiй зi студентського життя, став автором численних статей, театральних i літературних рецензій, написав три казки для дітей i дорослих: «Цар Плаксій i Лоскотон», «Подорож у країну Навпаки», «Казка про Дурила».
«Лебеді материнства». Історія написання
Найдорожчою у світі людиною для Василя була його мати Ганна Федорівна Симоненко-Щербань. Людина зі щирою поетичною душею, глибоко й вірно закохана в народну пісню, вона й синові передала ці почуття. Саме образ матері є головним у творі. Вірш був написаний у 1962 році, коли Василь Андрійович працював у газеті «Молодь Черкащини». За збірку «Лебеді материнства» йому присуджено Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка. Мелодійна основа вірша та мотив материнської любові полонили композитора Андрія Пашкевича, і він поклав цей твір на музику.
Особливості назви поезії
Вона, дійсно, романтична. Авторові вдалося створити влучні й проникливі образи, щоб передати всю відданість рідній українській землі. Це почуття властиве кожній людині, тому що кожен глибоко цінує ту землю, де народився, виріс, кожен любить ту мову, яку вперше почув з вуст матері. Не всі можуть дібрати слова, щоб виразити ці почуття, а Василь Симоненко знайшов прості й щирі слова і зумів передати їх у «Лебедях материнства».
Ідейно-тематичний аналіз поезії
Жанр твору: ліричний вірш, колискова пісня.
Вид лірики: громадянська.
Тема поезії: відтворення материнського співу над колискою дитини.
Ідея: уславлення материнської любові, яка супроводжуватиме її дитину впродовж усього життя.
Основна думка: «…можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину».
Композиція: вірш побудований як колискова пісня, в якій матір мріє про щасливу долю свого сина: щасливе життя, гарну дружину, вірних друзів.
Художні засоби в поезії
Епітети: «зорі сургучеві», «мавки чорноброві», «білява хата», «лебеді рожеві», «тихі зорі», «золоте сузір’я», «хмільні смеркання», «сиві очі».
Метафори: «мріють крилами… лебеді», «темряву тривожили… півні», «танцювали лебеді», «заглядає в шибку казка».
Порівняння: «лебеді, як мрії».
Звертання: «біжи, досадо, не вертай до хати», «можна все на світі вибирати, сину».
Ліричний герой у творі
«Ліричний герой» – це образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів.
Під час читання вірша «Лебеді материнства», складається враження, ніби з тобою спілкується сам автор. Це ніби друге ліричне «Я» поета. У літературознавстві його й називають ліричним героєм. У Симоненка він чуйний, ніжний, лагідний, люблячий, спокійний, патріот.
Символічні образи в поезії
Лебеді – символ чистоти, милосердя, це птах матері.
Зорі – присутність деякого божества, надія.
Лимани (вода) – символ народження й мінливості людського життя.
Півень – ще у праукраїнців він вважався передвісником зорі, а отже, пробудженням життя.
Верби й тополі – традиційні українські символи-обереги.
Актуальність вірша «Лебеді материнства»
Поезія надзвичайно актуальна і в наші часи, й такою залишатиметься надалі. Це не тільки зразок високохудожнього твору, але й своєрідний твір-заповіт, який можна взяти собі за життєве кредо й керуватися ним у суспільній діяльності та громадському житті.
Вірш «Ти знаєш, що ти – людина?»
У цій поезії автор наполягає на тому, щоб кожна людина поспішала жити й кохати. Він застерігає кожного від можливості проспати своє життя.
Історія написання
Несправедливе ставлення до людини в тогочасному суспільстві змусило В. Симоненка написати 16 листопада 1962 року вірш «Ти знаєш, що ти – людина?» Це свого роду програмний вірш поета. Він увійшов до збірки «Земне тяжіння».
Ідейно-тематичний аналіз поезії
Жанр твору: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Тема: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати й зробити добрі справи.
Ідея: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.
Основна думка: якщо ти – людина на землі, то вмій з гордістю носити це ім’я.
Композиція вірша: поезія починається з риторичних запитань, після чого В. Симоненко вмотивовано пояснює смисл і призначення людини на землі, швидкоплинність її життя. Автор твору наголошує на тому, що людина повинна поспішати жити, робити добрі справи, залишаючи по собі вагомий слід.
Проблематика твору:
– людина і суспільство (призначення людини на землі);
– індивідуальність кожної людини;
– швидкоплинність часу і життя.
Художні засоби в поезії
Епітети: «люди добрі, ласкаві, злі», «усмішка, мука єдина».
Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!»
Повтори: Усмішка твоя – єдина, мука твоя – єдина, очі твої – одні.
Риторичні запитання: «Ти знаєш, що ти – людина?», «Ти знаєш про це чи ні?»
Вірш «Ти знаєш, що ти – людина?» доступний для розуміння учнів. Це заслуга талановитого поета, який стверджує, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звичайно, кожна особистість – неповторна і за своєю зовнішністю, і за світоглядом. Усі люди неповторні, тим і цікаві. Водночас у своєму вірші Василь Симоненко розкриває місію людей на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:
Ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Молоді люди часом вважають, що все життя попереду, насправді ж день пролітає за днем. Здається, тільки-но вчора була весна – і ось уже осінь за вікном, а там і зима не за горами. Поет порушує тему швидкоплинності людського життя:
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди
Добрі, ласкаві й злі.
Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, допомогти друзям, сподіваючись на «завтра». В. Симоненко звертається до читачів із проханням цінувати кожен день свого буття:
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!
Твір Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти людина?» актуальний у всі часи. Його рядки, звернені до сучасників, і нині закликають до людської гідності, нагадують про місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості.
Новела «Кривда»
Це невеликий вірш у творчій спадщині В. Симоненка про незвичайну життєву подію з несподіваною розв’язкою. Дія в новелі напружена, драматична. В ній змальовано переживання хлопчика Івася: він не має тата, знає ласку тільки від матері, тому з усім згоден: «Хай би тато смикнув за вухо, хай вигримав би раз чи два. Все одно він би тата слухав і ловив би його слова». Івась підсвідомо, всерйоз повірив словам сусіда: «Ти пустуєш… а тебе дома батько жде». Та це була брехня, підла, підступна, і тому хлоп’я сприйняло її, як нелюдську кривду. Поет фіксує і наївну дитячу помсту кривднику – з рогатки вибив шибку.
Така вона, творчість Василя Симоненка – правдива, справжня, стверджує існування добра і гуманізму. Не судилося його таланту розкритися повністю, але те, що він написав, житиме вічно. Мудро сказав про місце і роль поета Симоненка в літературі, про значення його віршів Олесь Гончар: «Його творчість давно стала часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо, і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, якими живемо».
Iнна ЯКИМЧУК
Фото: twimg.com