Минулого року в нашій республіці з ініціативи Міністерства охорони здоров’я вперше відбулося відкрите інтернет-голосування, в якому придністровцям запропонували обрати трьох найкращих медпрацівників у трьох номінаціях: «Найкращий лікар», «Найкращий працівник середнього медичного персоналу», «Найкращий співробітник швидкої медичної допомоги».
У номінації лікарів лідирувала фахівець онкологічного диспансеру Республіканської клінічної лікарні Аліна Андреєва.
Наш кореспондент зустрілася з Аліною Євгенівною на її робочому місці та попросила відповісти на декілька запитань.
– Як Ви пояснюєте свій успіх? Чи очікували такого результату?
А. А.: Чесно кажучи, для мене стало несподіванкою таке визнання моєї праці. Я й про конкурс нічого не знала. Напередодні новорічних свят мене запросили до міністерства, порадили одягнутися по-святковому. Тільки на місці вже повідомили, що мене визнали кращим лікарем.
– Приємна несподіванка, чи не так?
А. А.: Звичайно, добре слово завжди приємне, тим більше, коли це виявляється справжнім сюрпризом. Однак, скажу відверто, що мені важливіше не визнання, а люди, яким вдалося допомогти. Заради цього я й обрала такий складний фах.
– Які людські та професійні якості, які риси характеру потрібні лікареві, щоб заслужити визнання і повагу серед пацієнтів?
А. А.: Перш за все – бути професіоналом, вдосконалювати свої знання, йти в ногу з часом, уміння правильно визначити діагноз та призначити відповідний курс лікування.
– Перед тим, як зайти до кабінету, я розмовляла з кількома жінками, що очікували прийому в коридорі. Вони досить позитивно відгукнулися про Вас як про добру людину і грамотного фахівця. Одна з них сказала, що після розмови з Вами їй стає легше, і вона вірить у щасливе завершення лікування. Як Вам вдається знаходити правильні слова і переконувати своїх пацієнтів, щоб вони склали таку високу оцінку про свого «рятувальника»?
А. А.: У професії онколога треба бути ще й психологом. Пацієнти, які до нас звертаються, іноді бояться нас, вірніше, бояться, що в них діагностують хворобу, яку вони вважають невиліковною. Однак треба знати, що нині й онкологію можна побороти. Медицина не стоїть на місці, головне, самим не бути байдужими до себе, слідкувати за станом власного здоров’я. Жінкам необхідно раз на рік відвідувати гінеколога, мамолога, чоловікам – робити рентген легень. Тому доводиться розмовляти з людьми так, щоб вони не жахалися, а визнали факт захворювання та виконували всі призначення і рекомендації свого лікаря. Важливо, щоб лікареві довіряли, тоді й результат буде позитивним.
– Чому з багатьох стежок, які перед Вами відкривалися, Ви вибрали медичну?
А. А.: Якщо відверто, то я з дитинства мріяла про перекладацьку діяльність. У фантазіях подорожувала зарубіжними країнами, зустрічалася з різними людьми, спілкувалася кількома мовами… Моя мама (вона, як і батько, – інженер) хотіла бачити мене лікарем. Мабуть через мене вона хотіла втілити в життя свій нездійснений задум. Тож я, після деяких сумнівів, вступила до Кишинівського медичного університету. Навчалася російською мовою, на бюджетному відділенні. На п’ятому курсі прийняла рішення, що опаную спеціальність дитячого хірурга, проте за порадою більш досвідчених колег зупинилася на онкології. Цей розділ медицини ще не до кінця досліджений. Тут стільки невідомого, хочеться відкривати нові можливості для перемоги над цією підступною, загадковою хворобою. Тому я поступила в резидентуру і закінчила її у 2009-му. З того часу і виконую свій лікарський обов’язок. Починала з поліклініки в Бендерах, а нині працюю в Тирасполі.
– Яка Ви господиня, чим захоплюєтеся вдома поза роботою?
А. А.: Взагалі, вільного часу, як такого, в мене й нема. Ми створили на Вайбері групу «Школа онкологічного пацієнта», тому кожна людина, в якої виникають запитання, може писати в будь яку пору дня і ночі. Ми вже звикли до такого стану справ, і відповідаємо без затримки цілодобово. Який тут вільний час? Однак, коли випадає нагода і кілька годин спокою, захоплююся квітникарством. Ми живемо у приватному будинку, маємо садок, розарій, я розмовляю з квітами, вони мені відповідають буйним цвітінням, радують райськими ароматами, сприяють моральному розвантаженню. З рослинами я почуваюся врівноваженою, спокійною, дістаю від них заряд нової енергії для подальшої роботи.
– Від імені колективу нашої редакції вітаю Вас з перемогою та бажаю досягти вершин, які Ви намітили
Аліса КОХАНОВА.
Фото: minzdrav.gospmr.org