Коли наш кореспондент направлявся брати інтерв’ю у Дмитра Доброва, йому здавалося, що це буде серйозний до академічності педант, який розумно і серйозно розмірковує про проблеми придністровської медицини.
Ось як про діяльність лікаря повідомлялося на той час на сайті Міністерства охорони здоров’я ПМР: «У Республіканській клінічній лікарні (РКБ) успішно пройшла операція з видалення абсцесу головного мозку, яку провів лікар-нейрохірург Дмитро Добров. Хірургічне втручання такої складності в Придністров’ї проведено вперше. Раніше в таких випадках хворого направляли до Кишинева».
Наш герой виявився жвавою, веселою, життєрадісною людиною з гучним голосом і гуркотливим сміхом. З добродушним характером і чуйним серцем.
Дмитро Добров народився 1983 року в селі Паркани Слободзейського району. Це болгарське село завжди славилося своїми життєрадісними, працьовитими та веселими людьми, які привносили особливий колорит у різноманіття нашого Придністров’я.
У його сім’ї переважали «технарі», тому ще з основної школи Діма був націлений на вступ до Кишинівського політеху. Однак у старших класах у заочне змагання з сім’єю вступили вчителі, які прищеплювали юнакові любов до пізнання людського організму загалом та до медицини зокрема. Більш переконливими виявилися педагоги.
Кишинівський інститут медицини та фармакології імені М. Тестеміцану Дмитро Добров закінчив у 2007 році. Два роки інтернатури буквально промайнули у Санкт-Петербурзькому Національному медичному дослідному центрі травматології та ортопедії. Після повернення до Придністров’я він почав працювати в РКБ як лікар-травматолог, і зарекомендував себе з найкращого боку.
Коли ж у республіці настав час розвивати нейрохірургію і знадобилися лікарі цього профілю, йому запропонували змінити спеціалізацію. Він, звичайно, відмовився, оскільки освоєння нового, на його думку, – це зростання фахівця, особистості, людини.
На запитання, як поєднуються в його роботі травматологія та нейрохірургія, Дмитро Дмитрович засміявся у відповідь: «Дуже добре поєднуються. Основна частина навантаження нейрохірурга – це черепно-мозкові травми. Цим усе сказано». Тоді він розповів про нашумілу операцію, яка зробила його відомим у республіці хірургом.
Він не засміявся, а зареготав: «Відомим?! Звучить сильно, але я не Скліфосовський і операція така – не «щось» надзвичайне. Її роблять давно і в усьому світі. Просто в нас, у Придністров’ї, без допомоги ззовні, а своїми спеціалістами, на своєму обладнанні така операція була зроблена вперше.
У молодого чоловіка з Дністровська почалося гнійне запалення гомілкостопа. Він звернувся до нас, але звернувся пізно. Інфекція вже поширилася організмом, пішла вгору, до голови. В результаті в нього відмовили рука та нога. Під час обстеження на томографі ми виявили у хворого енцефаліт.
Ухвалили рішення про оперативне втручання з подальшою антибактеріальною терапією. Вже на другий день після операції в юнака відновилися рухові функції руки та ноги. Повторюся, це перша подібна операція для Придністров’я. Жодних «хірургічних Америк» я не відкривав».
Загалом за свою хірургічну практику Дмитро Добров провів приблизно 500 хірургічних втручань. Особливо успішно даються йому операції з евакуації субдуральної гематоми, краніо-
пластика після щелепно-мозкових операцій.
Іще він ніколи не залишався осторонь у часи «лиха народного». Відразу після початку коронавірусної пандемії наш герой став добровольцем цього фронту. Працював у ковід-госпіталях, які були відкриті на території РКБ. Завідував ковід-госпіталем «Дністровські зорі» (Дністровськ), а також палатою інтенсивної терапії. За власним його визнанням, трудився, як усі, важко, напружено. «Я запам’ятаю цей час надовго, якщо не назавжди», – сказав він теж з усмішкою, але гіркою.
Пряме запитання, що без натяжки можна назвати «провокаційним»: «Сьогодні, з висоти прожитих років, з урахуванням зарплати, зайнятості та всього іншого, не шкодуєте Ви, що тоді, в 11 класі взяли бік своїх учителів біології й пішли в медицину, відмовившись від покликання технаря, часто більш забезпеченого матеріально?
Добров відповів напрочуд просто: «Людина, коли вибирає собі професію на все життя, повинна відрізняти хобі від покликання. Я й досі люблю техніку, особливо електроніку.
Мені подобається комп’ютерне моделювання, я застосовую ці знання в хірургії. Але це моє хобі, це те, що дозволяє мені приємно провести дозвілля. Тому я ні про що не шкодую. Все склалося якнайкраще».
Звичайно ж, останнє запитання стосувалося його планів на майбутнє. Тут його відповідь була короткою і конкретною: «Мої плани – працювати, працювати й працювати. Потрібно освоювати нові види операцій, пов’язані з проблемами хребта, периферичною нервовою системою. Необхідно дати придністровцям можливість лікуватися без виїзду за межі республіки, що нині конче актуально»
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото автора.