Так вважає кореспондент республіканської газети «Адевэрул Нистрян» Світлана Захарова, яка, за її словами, ніколи у свідомому житті не зверталася до лікарів.
Жінка запевняє, що навіть медичної картки не має. З таблетками та мікстурами не товаришує і не мріє про близьке знайомство з ними. Вона за будь-якої погоди виходить на прогулянку в легкому вбранні, без головного убору, і майже ніколи не застібає ґудзиків на верхньому одязі. «Я так звикла. Мені не подобається носити шапку чи хустку. Надягаю легеньку кофтину, курточку чи пальто, та й біжу на роботу або десь у справах. Стало вже нормою, своєрідною традицією щоранку кілька хвилин постояти під холодною водою в душі, часом просто з відра вилляти на голову холодну воду. Мені це приємно, тіло пашить, оживає, робиться гаряче і така легкість охоплює, що, здається, гори можу звернути», – розповіла Світлана.
Щодо харчування, то вона не дотримується дієт. Їсть, що хоче і коли хоче, перевагу віддає овочам та фруктам. Причому не вживає екзотичних фруктів, таких як банани, ківі, ананаси тощо. «Це не наші плоди, я полюбляю яблука, горіхи, виноград, огірки та помідори з місцевих полів. Риба мені смакує, м’ясо – тільки нежирне. Хоча кількома шматочками сала, як окремим продуктом харчування, можу з задоволенням поласувати», – поділилася досвідом Світлана Василівна. Іноді вона їсть гречану кашу з додаванням до неї пасерованих на олії овочів.
У дитинстві вона часто хворіла. Варто було випити холодної води чи з’їсти морозиво, вийти в негоду на вулицю, і висока температура вкладала її в ліжко надовго. Ангіною та застудою страждала досить часто. Батькам хворобу дитини теж було важко сприймати, адже вона виснажувала не тільки їхню доньку, а й їх самих, потребувала ретельного догляду та чимало коштів.
Батько вирішив вжити рішучих заходів та загартувати доньку.
«Ми жили в селі Опач у Каушанському районі Молдови. Батько виїжджав на поля та луки, що тяглися уздовж річки Ботна. Лікарських рослин там було на всі смаки, як кажуть. Він збирав їх, висушував на горищі, а потім заварював у відрі, виливав міцний відвар у ванну, розводив двома відрами чистої гарячої води й садив нас з братом на недовгий час в ту купіль, загорнувши поверх ванни ковдрою. Ми плакали, пручалися, але батька було не зворушити слізьми. Після купелі він на нас виливав холодну воду і вкладав до ліжка. Так і загартовував нас. Згодом ми звикли, й хвороби відступили. Любов до холодного обливання залишилася на все життя», – розважливо пригадала жінка.
До речі, коли Світлана остаточно одужала, мама брала її, школярку, з собою на роботу в колгосп. Роботи вистачало на всіх. Влітку треба було на полях висаджувати розсаду, сапати, полоти. На плантаціях помідорів збирали плоди для відправки в Білорусію та інші республіки. Все треба було робити швидко, щоб продукція не встигла зіпсуватися. Дитяча праця в колгоспі оплачувалася непогано. Для підробітку на власному городі батьки взялися вирощувати тютюн, тому дівчинці доводилося після колгоспу працювати ще й вдома.
Разом з мамою Світлана трудилася на виноградниках, взимку – в теплицях. Отже, фізична праця також її загартувала, зробила стресостійкою до усіляких негараздів і погодних умов.
«Я вважаю, якщо людина багато рухається, фізично загартовується, не переїдає, займається улюбленою працею, то вона не хворітиме, житиме щасливо сто років», – поділилася своїми секретами Світлана Захарова
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото автора.