Декорація – одна з найважливіших складових театральної вистави. Нерухомий план, який обрамляє акторів сцени, створюється режисером театрально-декоративного мистецтва: художником театру. В історії Придністров’я була людина великого таланту, якій немає рівних у цій справі й до сьогодні.
У виставковому залі Тираспольської дитячої художньої школи ім. О. Ф. Фойницького відкрито виставку, присвячену пам’яті головного художника Державного театру ім. Н. С. Аронецької Леоніда Пироженка. За 40-річну творчу діяльність він оформив близько двохсот вистав. Понад п’ятдесят з них були поставлені на сцені столичного театру.
Леонід Андрійович народився 27 травня 1937 року в Західній Україні, в місті Рава-Руська. Закінчив Московське театральне училище, відвідував лекції в інституті театрального мистецтва (ГИТИС). З 1965 по 1973 рр. він працював головним художником у Російському музично-драматичному театрі (м. Дніпропетровськ), у Державному драматичному театрі імені М. С. Щепкіна (м. Бєлгород), у Драматичному театрі імені Ф. М. Достоєвського (м. Семипалатинськ). На запрошення Міністерства культури Молдавської РСР у 1980 році разом зі своєю родиною художник-сценограф переїхав до Тирасполя.
У Республіканському театрі драми та комедії Леонід Пироженко працював над оформленням класичної та сучасної драматургії. Особливий відгук у глядачів мали такі відомі спектаклі, як «Пізнє кохання», «Вовки та вівці», «Красунчик-чоловік» О. Островського, «Принижені та зневажені» Ф. Достоєвського, «Собаче серце» М. Булгакова, «Гравці» М. Гоголя та ще багато інших.
Земний шлях Леоніда Андрійовича закінчився на 68 році життя. Саме тоді, у 2005 році, театр втратив одного зі своїх головних талантів: провідного театрального художника, живописця, графіка та засновника Спілки художників Придністров’я. По собі він залишив сотні ескізів до спектаклів та картини. Його дружина Світлана Василівна дбайливо зберігає ці роботи та продовжує ініціювати чудові, зворушливі виставки, присвячені пам’яті чоловіка.
У представленій експозиції можна побачити оригінальні просторові рішення щодо оформлення сцени, а також замальовки, ескізи костюмів до багатьох здійснених постановок.
Пройшовшись очима по всіх роботах, неможливо не помітити, як уміло автор розкриває характери героїв п’єс з трагедійно-гротескного боку, буквально одним порухом передає він неоднозначність людської суті та досить вдало і доречно використовує кожен куточок театрального майданчика.
З-поміж відвідувачів вернісажу було чимало тих, хто пам’ятає оформлення вистави «Безіменна зірка» М. Себастіана. За словами одного з глядачів, особливе значення сценограф Леонід Пироженко приділив світлу рампи, мальованому вокзальному фону, справжньому дзвону та яскравим костюмам, що переливаються.
Очевидно, саме таким і є справжнє визнання глядачів для художника декорацій, коли багато років потому вражені театрали все ще чітко пам’ятають не тільки сюжет вистави, а й те, що його обрамляло.
Леоніда Андрійовича більше немає з нами, але зв’язок із художником не втрачений. Ми маємо можливість ознайомитися з його творчістю через подібні заходи та книги. Наприклад, 2010 року вийшла публікація під назвою «Леонід Пироженко – сонячна людина». У ній зібрані спогади людей, які знали його особисто. Завдяки цьому виданню, до нас дійшли слова, сказані ним одного разу у відвертій бесіді. Вони передають дух справжнього сценографа: «Театр для мене – це цілий світ. Для втілення художнього задуму недостатньо лише фантазії, таланту і здібностей.
Потрібно знати час та епоху, в якій написано твір. Без знання літератури, історії, світової художньої культури бути художником театру неможливо. Тому я постійно поповнюю свої знання. І так буде до останнього подиху».
Так і сталося: весь час він жив театром і зумів цю іскру передати своїй дружині Світлані Пироженко. Після спілкування з нею розумієш, що вона не тільки реально зберігає пам’ять про чоловіка, а й продовжує цим створювати творчі спілки та надихати юні таланти на нові звершення.
На знак особливої вдячності за організацію виставки «Творець. Художник. Сценограф» її обдарували теплими словами дружньої симпатії, подяки, букетами квітів, вручили пам’ятний значок Спілки художників і книгу. У виставковому залі довго не вщухали жваві розмови, сповнені теплих спогадів про сценографа.
Усім охочим поринути у творчу атмосферу лабораторії автора, зазирнути за лаштунки театру та дізнатися, як зароджувалися відомі спектаклі, рекомендуємо відвідати експозицію, яка буде відкрита ще два місяці
Поліна РЕШЕТНИКОВА.
Фото: М. Сова.