Леся Українка – геніальна поетеса, гордість українського народу. Її життя – як сонячний промінь, який промайнув так швидко, але настільки яскраво, що назавжди залишився в серцях шанувальників української культури та літератури. Неповторний, яскравий, різнобарвний світ її поезії приваблює й надихає, вражає та захоплює.
Слово Лесі Українки має особливу силу і красу звучання, глибоко проникає в людські душі. Її поезія неповторна, лірична, патріотична. Мужня поетеса з дивовижною силою волі залишилася в пам’яті народній як незламний борець, а її поезії свідчать про велику любов до рідної землі.
Біографія поетеси
Справжнє її ім’я – Лариса Петрівна КосачКвітка. Народилася вона 13 (а за новим стилем – 25) лютого 1871 року в заможній родині письменниці Олени Пчілки та поміщика Петра Антоновича Косача у місті Звягель (нині місто Новоград-Волинський Житомирської області).
З дитячих років Леся (так ніжно називали її вдома) перебувала під впливом своєї матері-письменниці та дядька (визначного культурного та політичного діяча Михайла Драгоманова).
Саме вони сприяли розвитку в Лесі письменницького таланту та високих світоглядних ідеалів. Дівчинка дуже любила свого старшого брата Михайла, і в родині їх навіть називали спільним ім’ям Мишелося.
Леся виявилася дуже здібною дівчинкою, і вже в чотири роки навчилася читати, а в шість почала вишивати. Перший свій вірш «Надія» вона написала у дев’ять років.
Родина Косачів 1882 року переїхала в село Колодяжне, яке відтоді стало їхнім постійним місцем проживання. Перебуваючи з родиною в Луцьку, Леся захворіла на туберкульоз кісток, і їй було зроблено в Києві операцію – видалено з лівої руки кістки, уражені патологічним процесом. Пізніше дівчина знову повернулася до Колодяжного. Стан її здоров’я трохи поліпшився й вона почала вивчати латинську, грецьку, французьку та німецьку мови.
З 1884 року Лариса бере псевдонім Леся Українка і починає активно писати й друкувати свої вірші в часописі «Зоря». У 19 років для своїх молодших братів і сестер вона написала підручник з історії народів Сходу.
Під час поїздок в Галичину та Буковину Леся Українка познайомилася з Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською тощо. 1896 року Леся написала свою першу й єдину прозову драму «Блакитна троянда».
Тим часом хвороба загострювалась, і постала нагальна потреба в лікуванні. Задля покращення стану свого здоров’я письменниця виїздила до Німеччини, Італії, Австро-Угорщини, Єгипту, кілька разів їздила на Кавказ, Одещину, Полтавщину, в Крим. Ці подорожі посприяли розширенню кругозору письменниці й дали матеріал для її творів.
Поетеса разом з чоловіком Климентієм Квіткою жила й у Києві, а трохи пізніше виїхала в Крим, де відвідала Алупку, Алушту й Севастополь. В останні роки життя через загострення хвороби вона їздила на лікування до Єгипту і на Кавказ.
Померла письменниця 19 липня (1 серпня) 1913 року в місті Сурамі. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Творчість Лесі Українки
Перу письменниці належать кілька поетичних збірок, поем, чимала кількість драматичних творів. Перша збірка «На крилах пісень» вийшла у 1893 році, друга «Думи і мрії» – в 1899-му, третя «Відгуки» – в 1902 році.
До найвідоміших творів Лесі Українки належать поеми «Давня казка», «Камінний господар», «Одержима», «Бояриня» та драма-феєрія «Лісова пісня». Частина з них вивчається за програмою й у придністровських навчальних закладах. Пропонуємо ознайомитися з аналізом деяких поезій для кращої підготовки до уроків української літератури в 10 класі.
«Contra spem spero!»
Рік написання – 1890. Ліричний вірш (з латинської «Без надії сподіваюсь»), який входить до збірки «На крилах пісень», – яскравий приклад неоромантизму.
Тема вірша: роздуми про негаразди у житті та сподівання на краще.
Головна ідея: заперечення тужливих настроїв.
Головна думка:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Віршовий розмір: тристопний анапест.
Римування: перехресне. Рима – жіноча та чоловіча.
Художні засоби
Епітети: хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи сумні, вбогім сумнім перелозі, барвисті квітки, сльози гіркі, кора льодовая, кора міцна, весела весна, гора крута крем’яная, камінь важкий, вага страшна, пісня весела, довга нічка, зірка провідна.
Метафори: владарка темних ночей.
Звертання: гетьте, думи, ви, хмари осінні!; геть, думи сумні!
Гіпербола: «І від сліз тих гарячих розтане та кора льодовая, міцна».
Анафора: Буду сіять барвисті квітки, буду сіять квітки на морозі, буду лить на них сльози гіркі».
Твір «Сontra spem spero!» побудований на антитезі: осіннім «хмарам-думам» протиставлена «весна золота», лихові – пісні, розпачу – надія.
Символічні образи: образи, які уособлюють самодержавство («льодова кора», «крута, крем’яна гора», «темна ніч»); образи, що символізують визволення («барвисті квіти», «весела весна», «зірка провідна» (прийом контрасту).
Лірична героїня – сильна, вольова, непересічна, яскрава особистість, хоча в її душі поєдналися суперечливі емоції. У вірші Леся Українка використала давньогрецький міфологічний образ Сізіфа. У словах поетеси «Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать…» переосмислений його образ, тобто поетеса пише про сізіфову працю.
Уся поезія побудована на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні вислови, їх виразність досягається за допомогою метафоричної образності, яка посилює емоційність звучання твору.
Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспекті.
Леся Українка утверджувала незламність духу людини й оптимістичним мотивом, і всіма художніми засобами, й експресивним художнім звучанням, коли категоричне «Ні!» на початку твору змінилося ще рішучішим «Так!» в останній його строфі.
«Слово, чому ти не твердая криця»
Рік написання – 1896. Вірш входить до збірки «Думи і мрії».
Вид лірики – громадянська.
Жанр – ліричний вірш.
Напрям – модернізм.
Тема – звернення до слова, як до могутньої зброї в руках людини.
Iдея – уславлення міцної зброї – слова, яке в умілих руках перетворюється на меч. Ліричний герой звертається до слова, як до єдиного, що може його захистити, чим він може добитися справедливості. Лірична героїня прагне удосконалити його й передати «месникам дужим».
Римування – суміжне.
Віршовий розмір – чотиристопний дактиль.
Художні засоби
- Епітети: твердая (криця); гострий, безжалісний (меч); вражі (голови); щира, гартована (мова); (зброя) іскриста; невідомих (братів); месники (дужі); хворі (руки);
- метафори: слово… «зброя іскриста», «єдиная зброя», «меч на катів», «щира, гартована мова»;
- порівняння: слово – гострий, безжалісний меч;
- уособлення: піде луна по твердинях тиранів…;
- риторичні запитання: Слово, чому ти не твердая криця, що серед бою так ясно іскриться?
- риторичний оклик: Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє!
- риторичне звертання: слово, зброє моя.
- антитеза: іншим на втіху, на смуток мені.
- синекдоха: вражого ж серця клинком не проб’єш…
Твір побудований на персоніфікації: до свого слова авторка звертається як до живої істоти, порівнюючи його з гострим мечем та іскристою зброєю. Система вдало дібраних епітетів допомагає створити образ, який став символом не лише Лесиної поезії. Поетеса вважає, що її слово може бути «мечем на катів» не лише в її руках. І коли не залишиться сил у неї, нові месники підіймуть зброю й кинуться одважно до бою.
«Мріє, не зрадь»
Рік написання – 1905.
Жанр: ліричний монолог.
Вид лірики – філософська.
Літературний напрям – модернізм.
Тема: зображення сильної волі та віри, самозречення заради високої мети.
Iдея: заклик до боротьби за навколишнім та своїм внутрішнім світом заради досягнення цілей, здійснення мрій.
Основна думка: «…хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, а як прийдеться згинуть за теє – дарма!»
Римування: перехресне.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб з пірихієм.
Художні та синтаксичні засоби: епітети, метафори, риторичні звертання та оклики, анафора, інверсія, гіпербола.
Образ ліричної героїні: лірична героїня твору переживає емоційний злет, що змушує на відверті зізнання. Її служіння прийдешньому ідеалу сягає крайньої межі:
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Творчість Лесі Українки відіграла велику роль у розвитку вітчизняної та світової культури. Поетеса вклала в українську літературу багатий духовний світ своїх героїв – людей з допитливим розумом і палким серцем. Могутній талант, відданий служінню народові, глибоке проникнення в найістотніші питання доби, висока професійна культура – все це поставило Лесю Українку в один ряд з найвидатнішими поетами світу.
Ольга БУРДУЖА
Фото: https://100biografiy.ru/istoriya/lesya-ukrainka