Навіть постійні наші читачі не знайомі з окремими тонкощами підготовки та виходу у світ українськомовного видання. Як готується номер, куди його направляють після написання матеріалів кореспондентами, що з ним відбувається після того, коли всі сторінки зверстані та готові до друку.
Щоп’ятниці, в день відправлення «Гомону» в Бендерську друкарню «Поліграфіст», головний редактор Любов Фетісова розмовляє телефоном з начальником виробничо-технічного відділу підприємства Оксаною Урсу, з’ясовуючи окремі тонкощі підготовки чергового номеру газети.
Розмова ведеться гарною українською, професійні стосунки жінок стали майже товариськими. Однак вони ніколи не бачилися, не знайомі особисто, попри те, що спілкуються в такому режимі вже кілька років поспіль.
Ми вирішили зустрітися з Оксаною Мар’янівною та поговорити з нею «про життя», а водночас розповісти й вам, хто вона, та ті люди, що сприяють виходу у світ нашого друкованого видання.
Оксана Урсу родом з м. Стрий, Львівської області. Вона закінчила Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова (нині Українська академія друкарства). Студенткою дівчина проходила практику в Москві, Краснодарі, Херсоні. Однак, після завершення навчання вибрала для подальшої роботи Бендерську друкарню. Що її привело саме сюди? Може, теплий клімат, може, дружні та привітні люди, але Бендери раз і назавжди запали в її серце.
Трудову діяльність молодий фахівець розпочала під наставництвом О. Матюхіної – на той час начальника виробничого відділу.
В Бендерах Оксана знайшла свою долю, вийшла заміж, створила сім’ю, народила доньку й сина. Протягом 40 років вона вносить лепту в досягнення рідного підприємства. Попри те, що її батьківщиною є Україна, жінка назавжди з’єднала своє життя з містом на Дністрі. Тут разом з чоловіком вона доглядала його батьків, і хоча була думка повернутися додому, відповідальність за літніх людей не дозволяла залишити їх сам на сам з проблемами. О. Мар’янівна не забуває традиції батьківського дому, свою рідну мову, щира у взаєминах з колегами.
Жінка завжди радо спілкується з Любов’ю Борисівною, бачить в ній рідну душу, на професійному рівні сприяє вчасному виходу у світ газети «Гомін»
Ольга Матюхіна –друкар зі стажем. З 1985 року і до 2022-го Ольга Григорівна перебувала на посаді головного інженера друкарні «Поліграфіст». Нині вона є наставником молодих кадрів.
Жінці набагато легше розповідати про рідне підприємство, ніж ділитися будь-якими моментами зі свого особистого життя. Тому вона почала зі спогадів про минуле свого підприємства. Ольга Григорівна згадує, що, розпочинаючи практично з нуля, друкарня постійно вдосконалювалася. Весь набір тексту проводився вручну – по одній літері. Жінка розповідає: «Тепер вже важко уявити, як можна всю газету – 4 сторінки – набрати по одній літері. І так щодня. Газету набирали, всю ніч друкували, а вранці, о 4:00, її фальцювали та упаковували. О 6:30, ні на хвилину пізніше, тираж забирала пошта, і газета надходила передплатникам. Такі були часи».
За спогадами Ольги Матюхіної, друкарня була невелика. Вона складалася з двоповерхової будівлі, де розміщувалася адміністрація, та набірного, друкарського і палітурного цехів, розташованих на іншій вулиці. Це були пристосовані приміщення. І ось директор Михайло Омельяненко вирішив провести реконструкцію друкарні. За два роки збудували двоповерховий корпус, де й досі розташовані друкарський та офсетний цехи.
Крім того, придбали обладнання для флексографічного друку, одного з різновидів високого друку. Бендерські поліграфісти – єдині у всій Молдові, хто перейшов на цей вид виробництва друкованої продукції. Тому обсяги випуску були чималими. У зміну виготовлялося півтори тонни виробів, а працювали друкарі у дві зміни. Обслуговували підприємства м’ясної та молочної продукції. «Старші покоління пам’ятають, напевно, пачки сиру та масла в пергаментній упаковці й банки тушонки з зображенням свинячої та яловичої голів на етикетці. Усе це – продукція Бендерської друкарні», – пригадує фахівець.
Ольга Григорівна в 1965 році приїхала в Бендери з села Літки, Лугинського району, що на Житомирщині, по закінченні тамтешньої школи. Влаштувалась у друкарню. За старанне ставлення до роботи дівчину від підприємства направили на навчання до Львова, де вона на «відмінно» закінчила поліграфічний інститут.
Молода дівчина повернулася з дипломом, одержала кімнату в гуртожитку і призначення на посаду начальника виробничого відділу. Упродовж 36 років вона – головний інженер під-приємства. Чоловік, з яким вони живуть душа в душу вже 44 роки, журналіст за фахом, випускник Московського державного університету ім. М. Ломоносова. Він працював на різних посадах у місцевих газетах. Діти – донька й син – покинули родинне гніздо, а подружжя й досі залишається в рідних для них Бендерах. Православна сім’я відзначає Різдво і Великдень, св. Миколая і Новий рік. Очікують приїзду дітей та онуків, для яких Ольга Григорівна пече молдавські вертути й плацинди, варить мамалигу. Працювати Матюхіни не перестають, бо не звикли до спокійного життя.
Ще одна українка, випускниця Львівського поліграфічного – Ніна Кирилюк – тривалий час була начальником друкарського цеху в «Поліграфісті», потім – заввиробництвом, тепер продовжує працювати комірником.
Ніна Федорівна родом з міста Христинівка, Черкаської області. У 1982 році, по завершенні навчання у Львові, маючи на руках диплом інженера-технолога поліграфічної промисловості, за направленням поїхала «відпрацьовувати», як колись говорили, до Кишинівського поліграфічного підприємства «Харчопромоформлення».
Там молодого спеціаліста призначили майстром офсетного цеху, а через три роки вона переселилася в Бендери. Приводом стало знайомство з майбутнім чоловіком, який працював на Бендерському шовковому комбінаті.
«Поліграфіст» привітно зустрів нову співробітницю. Їй запропонували посаду начальника друкарського цеху. Так і потекли день за днем, рік за роком у трудах, турботах про своїх рідних, про виробництво.
Різними шляхами пролягала дорога трьох випускниць Львівського поліграфічного до Бендер. Їх об’єднало підприємство з цікавою історією, до творення якої причетні й вони. Взаємини між ними, висококласними фахівцями, чудові, жінкам є що пригадати, чим поділитися. Вони щиро раді можливості поспілкуватися рідною мовою. Їх радує, що у Придністров’ї вже понад 30 років виходить друком газета, до якої всі вони причетні так чи інакше.
Тепер і наші читачі дещо знають про співробітників Бендерської друкарні, з якими редакція співпрацює для того, щоб ви, наші рідні, мали змогу прочитати своє улюблене українськомовне видання
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото: poligrafist.md