Стратегія розвитку ПМР передбачає удосконалення інфраструктури, покликаної задовольнити не лише першочергові потреби населення в робочих місцях, житлі, медичному та побутовому обслуговуванні, а й в організації дозвілля.
На початку ХХI століття спадщина, що дісталася нам від Радянського Союзу, вимагала серйозного оновлення. Будівлі потребували ремонту, особливо гостро питання стояло в бюджетній сфері. Стратегія розвитку, підкріплена Фондом капвкладень, дозволяє крок за кроком виправляти ситуацію. При цьому робота ведеться комплексно. За капітальним ремонтом будівель слідують оновлення матеріально-технічної бази закладів, які діють у них, і благоустрій прилеглої території. Школи та дитсадки, лікарні та Будинки культури – за останню п’ятирічку відремонтовано понад 500 різних об’єктів.
Залучаються до процесу створення гарних умов для праці та відпочинку і трудові колективи, що розробили інвестиційні програми, й меценати, які вкладають частину зароблених коштів у облаштування довкілля.
Екскурс в історію
В силу професії, журналістам завжди вдавалося бачити чимало зокрема й проблемних об’єктів. Особливо в 1990-х, коли кошти на утримання будівель і споруд практично не виділялися, а це призводило до поступового, але неухильного їх руйнування. От і клуб у селі Окниця справляв гнітюче враження. Будівля, споруджена в середині ХХ століття, десятки років не знала ремонту. Убого виглядала зовні, лякаючи забитими плівкою та фанерою вікнами. Не краще було й усередині. Про те, що опалювання немає давно, свідчили промерзлі стіни. Вікна, в яких уціліли шибки, та двері, що розсохлися, не стримували холодне вуличне повітря. Дах протікав, підлога прогнила, зі стін через вогкість обсипалася штукатурка. Здавалося, ніякого життя тут немає і бути не може.
Виявилося – є, та ще яке! Тут діяли фольклорний ансамбль, який зберігав самобутню культуру українського народу, колектив декоративно-прикладної творчості, в якому досвідчені умільці передавали секрети майстерності молодому поколінню, дитячий вокальний гурток. Усе це – за відсутності музичної апаратури та багато чого іншого, необхідного для роботи. Л. Маковей, яка завідувала клубом у ту пору, розповіла, що костюми самодіяльні артисти шиють самі, на репетиції та концерти приходять із власними інструментами, для проведення дискотек приносять свої магнітофони з касетами.
Всупереч вельми обмеженому фінансуванню галузі культури, коли гроші виділялися лише на зарплату (і то з затримкою в кілька місяців), клуб жив. Багато в чому – завдяки окничанам старшого покоління. Вони звикли колективно проводити дозвілля – не біля телевізора, а репетируючи нові номери, з якими виступлять перед односельцями чи жителями інших населених пунктів Кам’янщини.
Заспівувачем був ветеран війни та праці, учасник створення ПМР і відродження в республіці української культури І. Вогнистий. Селяни й досі пам’ятають у його виконанні пісню на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». Здавалася, сама душа українського народу залунала в ту мить, відгукнулася голосами багатьох глядачів.
У клубі збиралися не тільки самодіяльні артисти. Тут кожен знаходив собі заняття за інтересами: інтелектуали грали в шахи та шашки, молодь – у настільний теніс. Наспівуючи, сільські майстрині вишивали витіюваті узори, в’язали на спицях теплі речі, а гачками – ажурні мережива. Наприклад, Г. Смитанка мистецтвом рукоділля славилася не лише в Окниці – в усьому Кам’янському районі.
Запорукою активної роботи Окницького клубу були культпрацівники – люди, що прийшли в професію за велінням серця. Дмитро Кавтя, який очолює нині сільський осередок культури ще в школі самостійно навчився грати на гармонії, брав участь у місцевому самодіяльному ансамблі, мріяв стати професійним музикантом. Проте, коли він привіз документи для вступу в Тульчинське культпросвітучилище, з’ясувалося, що однієї лише природної обдарованості недостатньо, а потрібні знання, які можна здобути лише в спеціалізованих навчальних закладах. Довелося Дмитру поєднувати роботу в колгоспі з уроками в Кам’янській музичній школі. За три роки він освоїв нотну грамоту, основи інструментальної гри та вокалу. Після роботи та занять юнак квапився до клубу, де з такими ж захопленими музикою односельцями брав участь у художній самодіяльності. Правління колгоспу оцінило його ентузіазм і талант і направило на навчання в Кишинівський інститут мистецтв.
У 1988 році Д. Кавтя став художнім керівником Окницького клубу. Працюючи з фольклорним ансамблем, організував і дитячий колектив. Він прагнув залучити школярів до клубу, щоб не урвався зв’язок поколінь. Не раз глядачі захоплювалися номерами, підготовленими окничанами на свята української культури. У них гармонійно поєднувалися фольклорні мотиви та сучасні аранжування, жива мелодія, що народжувалася під умілими пальцями баяніста, і слова, в які вокалісти вкладали душу.
Новий імпульс клубній роботі додала дружина Кавті. Любов до художньої самодіяльності Наталії прищепили батьки. У правобережному селі Черліна (що входило в радянську пору до складу Кам’янського району) вони були постійними відвідувачами місцевого Будинку культури. Відпрацювавши вдень на колгоспних полях, упоравшись із домашнім господарством, батько грав на акордеоні, а мати йшла в танцювальний колектив. Захопилася хореографією й Наталка, та настільки, що заради занять в танцювальній студії переїхала до старшої сестри, яка на той час облаштувалася в райцентрі.
Самодіяльність познайомила молодих людей із різних сіл, зріднила їх, а потім зі спільного захоплення і романтичне почуття виросло. З ним подружжя Кавтя крокує життям уже третій десяток років. Вони разом у всьому: в домашніх справах, у вихованні дітей, а тепер уже й онуків. Успішним є й їхній творчий тандем. В Окницькому Будинку культури Дмитро – директор, Наталія – художній керівник. На них лежить відповідальність за те, щоб БК функціонував на повну потужність. І вони стараються: готують концертні програми до кожного свята, ведуть заняття в гуртках, допомагаючи односельцям розпізнати й розвинути природні таланти.
Їхня захопленість справою не залишилася непоміченою. Дізнавшись, що навіть в аварійній будівлі працюють творчі колективи й приділяється величезна увага роботі з дітьми та підлітками, до створення в ній нормальних умов долучився депутат Верховної Ради Порфирій Шкільнюк. У 2016 році на День села Будинок культури було не впізнати: капітально відремонтований, дизайнерськи оформлений, сучасно оснащений.
Народним традиціям жити!
Робота в нових умовах виявилася плідною. У затишній репетиційній кімнаті по черзі займаються вокалісти й танцюристи. Молода співробітниця закладу Олександра Піддубна веде гурток «Рідне слово». Тут юні окничани навчаються не лише декламувати, а й розуміти та передавати сенс віршів і ліричної прози. Малята безстрашно виходять на сцену з невеликими творами, присвяченими різним датам, а підлітки виступають у ролі ведучих культмасових заходів.
У танцювальному залі двічі на тиждень збирається на дискотеки молодь. У планах творчого колективу – організувати й вечори відпочинку «Для тих, кому за…». Така форма роботи вже була випробувана влітку. У сільському парку у вихідні дні проводилися танцювальні вечори, на які збиралися селяни різного віку. Нині керівництво Окниці планує обладнати в цьому куточку відпочинку танцмайданчик – замостити його плиткою, встановити довкола зручні лавки, щоб у теплу пору можна було проводити заходи на свіжому повітрі з комфортом.
Не буває порожньою і затишна глядацька зала на 150 місць. На концерти й тематичні заходи збирається вся Окниця, приїжджають гості не тільки з навколишніх сіл, а і з Кам’янки. Особливо популярні фольклорні свята.
День Івана Купали, що відзначається 7 липня, давно став для окничан традиційним. Колись сценарієм свята поділилися з сусідами колеги з українського села Трибусівка, що на Вінниччині. Відтоді організатори вплели в традиційну канву древніх купальських обрядів народні та сучасні пісні й танці. Яскраве дійство знайомить широку аудиторію зі старовинним слов’янським святом, з плетінням вінків. Дівчата і хлопці у вишиванках везуть нарядне деревце селом, скликаючи жителів у парк. Кожен може пов’язати свою стрічку на гілочку, загадати заповітне бажання, сплести з яскравих квітів та запашних трав вінок і пустити його хвилями річки, пророкуючи собі кохання та щастя. Завершується свято великим хороводом довкола багаття. Містичне дійство з кожним роком залучає все більшу аудиторію і вже потрапило до списку цікавих заходів, відвідати які рекомендує Портал http://pridnestrovie-tourism.com.
Задовго до того, як на державному рівні було поставлено завдання щодо збереження та розвитку художніх промислів і ремесел, в Окниці організували гурток декоративно-прикладної творчості «Умілі ручки». Вчить рукоділлю дівчат, які більше звикли до смартфонів, ніж до голок і спиць, Н. Кавтя. Для неї в’язати з дитинства звично. Мама, щоб облаштувати побут і гарно одягнути п’ять дочок і двох синів, постійно щось шила, вишивала, майструвала. Діти виростали й переймали тонкощі ремесла. Наталка почала в’язати ще в другому класі, а з часом саме цей вид рукоділля став для неї найулюбленішим. Не тільки як джерело нових красивих і оригінальних речей для всієї сім’ї, а й як можливість втілити в життя фантазії. Її іграшки спочатку радували власних дітей, а потім – малят з Окниці та Кам’янки, міст Придністров’я і навіть закордоння, куди їх відвозили учасники фестивалю «Камертон», невіддільною складовою якого є виставки народної творчості.
Зуміла захопити в’язанням Наталія і своїх односельців. Спочатку юних, з якими змайструвала цілі композиції за мотивами відомих казок і мультфільмів про Вінні Пуха і Чебурашку, Чиполліно та Лунтіка. Поруч можна побачити й жанрову сценку «Моє село»: фігурки людей і тварин, хатку та млин, дерева й квіти. Гачком і спицями всю цю красу зв’язали Майя Шандрова, Анастасія Вагелюк, Сніжана Піддубна й інші дівчатка. Їхні серветки, м’які іграшки та інші вироби високо оцінила республіканська атестаційна комісія: колективу «Умілі ручки» під керівництвом Наталії Кавті присвоєно звання «Зразковий».
Широку популярність гуртку принесла масштабна композиція «Віфлеєм» – ціле біблейське місто в мініатюрі. Над сюжетом працювали упродовж року: вивчали літературу, щоб загальна картина була співзвучна тому часові, зокрема особливостям побуту місцевого населення та манері одягатися. У центрі композиції, розташованій на площі в 4,5 м2, – фігурки немовляти Ісуса, Діви Марії та Йосифа, волхвів із дарами. На V Республіканському конкурсі «Джерело традицій» робота майстринь з Окниці посіла ІІ місце.
В’язані іграшки не тільки прикрашають інтер’єр БК і «подорожують» по виставках, завойовуючи дипломи переможців і лауреатів. Вони – основа для сільського лялькового театру. У його репертуарі є відомі казки «Теремок», «Ріпка», «Курочка Ряба» та сучасні спектаклі «Вовк і семеро козенят на новий лад» і «Як ведмідь Новий рік зустрічав». Їх із задоволенням дивляться малята не лише з сільського дитсадка. Лялькові вистави колектив БК знімає на відео та викладає в інтернет. Завдяки сучасним технологіям із творчістю окничан – піснями й танцями, фольклорними святами й віртуальними виставками декоративно-прикладних виробів – знайомиться щонайширша аудиторія.
Перші учасниці гуртків уже закінчили школу і роз’їхалися в різні міста, щоб опанувати обрану професію. Тим часом у колектив вливаються нові таланти. Разом з онуками до мистецтва долучаються і бабусі.
«У художній самодіяльності я беру участь з 2016 року. Тоді прийшла у вокальний гурток. Під керівництвом Дмитра Михайловича ми розучували пісні – українські, російські та молдавські, з задоволенням репетирували, готували костюми. Незабаром у нас виник ансамбль «Селяночка». Виступали на своїй сцені та в населених пунктах Кам’янщини, – розповіла пенсіонерка Ольга Голодна. – З часом зацікавилася і рукоділлям. Побачила, яких ляльок майструє Наталія Василівна, і теж захотіла порадувати внучку. Іграшка вийшла на славу, Ганнусі сподобалася настільки, що й вона почала брати уроки в’язання (коли влітку приїжджала до мене на канікули). Тепер ми з нею рукодільничаємо в онлайн-режимі: я в Окницькому БК, вона – у столиці біля комп’ютерного монітора».
Захоплених художньою самодіяльністю в Окниці чимало. Творчі колективи налічують близько 30 осіб різного віку. Вони співають і танцюють, беруть участь у виставах і займаються рукоділлям, надихають своїм прикладом інших та несуть культуру в маси.
Ніна ПАНАЇДА
Фото автора