До 210-ї річниці від дня народження Семена ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО.
В історію української культури Семен Гулак-Артемовський увійшов як композитор, оперний співак (баритон) і драматург, творець першої української опери.
Майбутній співак і композитор Семен Степанович Гулак-Артемовський народився 210 років тому 4 (16) лютого 1813 р. в селі Гулаківка, що під Городищем Черкаського повіту Київської губернії, в сім’ї священика. Генеалогічну ж лінію свою вели вони від старовинного козацького роду. У Городищенському музеї композитора представлене його розлоге генеалогічне дерево, створене Ольгою Шляховою – нащадком роду Гулаків-Артемовських. Усього на ньому є близько 230 імен.
Земляки свято бережуть пам’ять про славних представників цього роду. Ім’ям Семена Степановича названо навчальні та культурно-освітні заклади, вулиці. У центрі Городища встановлений пам’ятник композитору.
Дитячі та юнацькі роки Семена
Минули вони на берегах чарівної річки Вільшанки, в атмосфері домашнього затишку і злагоди. Батько й мати були людьми освіченими, тож своїх дітей – Петра, Павла, Семена та Марію – виховували в повазі до книжки, пісні, Святого письма, до української культури та рідної мови.
У 1824 р. батько віддав Семена до Київського повітового духовного училища. Та до богослов’я в нього серце не приставало, тому що його манила музика. Його «небесний» голос (дискант) був почутий. Згодом попівського сина взяли до митрополичого хору Софійського собору. Потім було навчання в Київському духовному училищі, з якого по смерті батька 1830 р. Семена відрахували.
Відомо, що за вокального самородка заступився Київський митрополит Євгеній. Саме за його клопотанням 17-річного юнака прийняли співаком до хору Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, а незабаром навіть у солісти перевели. З 1835 р. перспективного вокаліста зарахували до Київської духовної семінарії, де хлопець знов нудьгував від богословських дисциплін, за винятком хорового співу.
Випадок, який перевернув усю юнацьку долю
До Києва у відрядження прибув поважний капельмейстер Придворної півчої капели, російський композитор Михайло Іванович Глінка, який мав набрати у півчі українських хлопців з гарними голосами. Традиція нести мистецтво молитви, провадити службу Божу була започаткована ще від часів цариці Катерини.
На музиці М. І. Глінка добре розумівся, і професійним вухом одразу відчув обдарований баритон 25-річного Семена Артемовського. Він запропонував йому їхати до Санкт-Петербурга. Дісталися вони туди на початку жовтня 1838 р. Молодий український співак квартирував у композитора, який упродовж кількох місяців щодня давав йому уроки вокалу, дикції, акторської майстерності, основ композиції та структури оркестру.
Потім упродовж двох років юнак з-під Городища брав уроки у капельмейстера Флорентійського оперного театру Джузеппе Мартоліні та директора місцевої опери, композитора Феліче Романі.
Артистична діяльність
На початку 1841 р. 28-річного Семена запросили до трупи флорентійського «Teatro della Pergola» – найстарішої опери не лише Італії, а загалом західного світу.
З далекого краю студент писав листи до матері Варвари Арсеніївни, причому виключно українською мовою: «Отак, моя рідна ненько, сиджу я у садочку, під синім небом, в далекій чужій стороні, дивлюсь на синє море і згадую вас. А далі подивлюся, як дикі гуси летять, та й заспіваю: «Гуси мої, гусенята, візьміть мене на крилята, та понесіть мене до матінки, а у матінки є що їсти й пити і хороше походити…»
Володіючи не лише прекрасним голосом, але й чудовим акторським талантом, український співак брав участь і в оперних виставах запрошених до Росії італійських оперних труп, ні в чому не поступаючись італійським майстрам бельканто, про що неодноразово писала тодішня преса. В його «італійському» репертуарі постійне місце посідали «Отелло» Верді, «Лючія де Ламмермур» Доніцетті, «Сомнамбула» і «Пуритани» Белліні, «Дон Жуан» Моцарта, «Вільгельм Телль» Россіні тощо. Усього за час своєї оперної кар’єри С. С. Гулак-Артемовський підготував понад 50 оперних партій високого баса.
Петербурзька театральна публіка залюбки ходила «на Артемовського», з величезним захопленням сприймала його спів. Про артиста також багато й схвально писала тодішня преса.
Не оминула артистична слава земляка й Шевченка, який уперше побував на виставі опери 25 січня 1843 р. Почувши Семена, Тарас захоплено писав у листі до Г. Тарновського: «Тепер через день дають «Руслана і Людмилу». Та що то за опера, так ну! А надто, як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш, – далебі правда. Добрий співака, нічого сказати». Після цієї вистави Шевченко став ще палкішим прихильником таланту співака, часто відвідував вистави й концерти за його участю.
Охоче співав Семен і в інших російських операх, виступав у концертах, виконуючи романси й пісні. Артист включав до своїх програм і українські народні пісні, а також грав у виставах українських комедій зі співом.
Композитор у своїй просвітницькій діяльності у вересні 1844 р. побував у рідному Городищі, де особисто вишукував талановитих співаків, аби поповнити оперну трупу Імператорських театрів.
Врешті-решт, змінилося й сімейне становище митця. Восени 1848 р. він покликав заміж доньку декоратора московських театрів і балерини Олександру Іванівну Іванову, молодшу за чоловіка на добрий десяток років. У щасливого подружжя народилися донечки Олександра і Варвара, портрет якої свого часу намалював Тарас Шевченко, та син Василько. Усіх їх, на жаль, ще малими покликав до себе Господь.
Композиторська діяльність
У своїй артистичній роботі С. С. Гулак-Артемовський гостро відчував нестачу українського національного репертуару. Попри відсутність спеціальних композиторських знань, він вирішив посильно зайнятися заповненням цієї прогалини, спираючись на багате практичне знайомство з західноєвропейським та російським мистецтвом.
До того ж велике бажання пропагувати рідне українське мистецтво стало поштовхом до його композиторської діяльності. Протягом усієї своєї блискучої кар’єри співак залишався вірним любові до рідного мистецтва. Українські пісні він завжди включав до програм своїх концертів, виконуючи їх проникливо і з глибоким почуттям. Музичні твори, написані ним, завжди були позначені яскравим національним колоритом.
Першими ж його творчими спробами були аранжування українських народних пісень і танців для соло, хору в сценічних творах з нескладною лінією сюжетного розгортання, тобто у виставах типу вокально-хореографічний дивертисмент, які композитор розумів як активну форму художнього відображення реального життя народу. До таких належать: «Українське весілля», «Картина степового життя циган», водевіль «Ніч під Івана Купала».
У їх постановках брав участь і сам автор: як соліст, режисер і навіть як живописець-декоратор. Він також включав ці музичні дивертисменти в концертні програми своїх бенефісів. Звертався С. С. Гулак-Артемовський і до жанру української пісні-романсу. У 1860 році він надрукував ліричну пісню на народні слова «Стоїть явір над водою», яку присвятив Тарасові Шевченку.
Дружба з Тарасом Шевченком
Надзвичайно важливе значення в житті композитора мала його довголітня дружба з Т. Г. Шевченком. Великий український поет був майже його ровесником і починав свої заняття під керівництвом К. Брюллова в той самий рік, коли його співвітчизник-співак разом з М. Глінкою прибув у Петербург. Приятельська близькість учителів (М. Глінки та К. Брюллова) знайшла природне відображення й у взаєминах учнів-земляків.
Не можна сказати, що вони відразу подружилися: обоє ще були надто молоді, а тому досить заклопотані. До того ж через півроку Семен поїхав учитися за кордон – спочатку до Парижа, потім до Флоренції… У Петербурзі його не було майже три роки. За цей час Т. Шевченко видав свій «Кобзар», написав чимало поетичних творів і став першим українським поетом, слава якого ширилася по всій Україні.
Царською волею Тараса Шевченка на десять років віддали в солдати й заслали в далекі оренбурзькі степи. Багато хто тоді відвернувся від поета – чи то з боязні за себе, чи з інших причин. Залишився вірним дружбі, й з великою повагою, братерською любов’ю поставився до Тараса незрадливий земляк Семен.
Він не лише писав поету листи, а й постійно надсилав гроші, знаючи, як той бідує в солдатчині, намагаючись хоч якось полегшити його страдницьку долю. Причому намагався робити це делікатно, переконуючи Шевченка в тому, що лише повертає гроші за створені поетом портрети. Відомо, що Шевченко написав портрети дружини товариша, його доньки, подарував Олександрі Іванівні свій портрет. Є також свідчення, що він намалював портрети й Семена, які, на жаль, до нас не дійшли.
Іншим разом Гулак-Артемовський спробував удати, що лише виконує побажання невідомого благодійника. Щоправда, Шевченко не вірив у ці вигадки. У своєму листі до друга він, сумно жартуючи, писав: «Чи є така велика душа, яка б згадала мене в далекій неволі… Немає тепер таких великих душ на світі. Одна твоя залишилася і вигадала собі поему, та таку сердечну, що я досі читаю і плачу. Великий ти поет!»
Найбільш тісним стало спілкування співака і поета, коли той врешті в березні 1858 року повернувся в Петербург. Відтоді вони бачилися майже щодня. Зворушлива дружба обох видатних митців тривала до кінця їхнього життя. Найчастіше друзі збиралися на квартирі композитора. Тут відбувалися літературно-музичні вечори, під час яких Шевченко і Гулак-Артемовський удвох співали. Адже Тарас Григорович мав досить сильний і гарний голос, і знав він величезну кількість народних пісень.
Дружба між ними продовжувалася до останніх днів життя поета. Втрату свого найбільшого друга Гулак-Артемовський переживав дуже важко. Після поховання Тараса Григоровича відбувся благодійний концерт для збору допомоги рідним покійного. У тому концерті брав участь, звичайно, і Семен Степанович. За свідченням тодішньої преси, в той жалобний вечір він співав улюблену пісню Тараса Шевченка «Стоїть явір над водою» і романс Глінки «Гуде вітер вельми в полі».
Останні роки життя композитора
На п’ятому десятку років Семен Степанович помітив, що підступна доля забирає його молодість, і наближається старість. До того ж музичні критики хором взялися зауважувати, буцімто його чистий оксамитовий бас уже не такий сильний і чистий. І це в той час, коли все творче життя актор володів красивим і широким за діапазоном голосом, легко беручи звуки тенорової теситури.
Наприкінці 1850-х рр. С. С. Гулак-Артемовський, дійсно, почав швидко втрачати голос і тому його перевели на другорядні ролі. Саме тоді в нього виник задум створити велику «справжню» оперу на український сюжет. У 1861 р. розпочалася робота над оперою «Запорожець за Дунаєм».
Коли на сцені вперше з’явився колоритний запорожець Іван Карась (актор Семен Гулак-Артемовський), його лірико-комічна арія «Ой, щось дуже загулявся» викликала овації української діаспори, присутньої на прем’єрі.
На небачену досі за картинкою і нечувану за музикою оперу в Маріїнському театрі петербурзька газета «Современное слово» надрукувала рецензію: «Запорожець за Дунаєм» – це перша українська опера, це новий вияв народної свідомості, новий заклик до талантів. У «Запорожці…» рясніють мотиви, створені або опрацьовані автором, які були дуже добре сприйняті публікою. Його слово і музика чудово відтворюють любов до батьківщини».
Помер С. Гулак-Артемовський 5 (17) квітня 1873 р. в Москві. Поховали великого актора та композитора на Ваганьковському кладовищі. Втративши трьох малолітніх доньок, С. С. Гулак-Артемовський не залишив прямих нащадків. Щоправда, мав він брата. І сьогодні в Городищі мешкають нащадки славетного роду.
На могилі композитора встановили пам’ятник з епітафією: «Семен Степанович Гулак-Артемовський. Композитор, співак, автор опери «Запорожець за Дунаєм».
Всесоюзна студія грамзапису в Москві видала оперу «Запорожець за Дунаєм» на трьох дисках-гігантах. У Городищі Черкаської області у вересні 1966 р. відкрили музей композитора. Розташований він у старовинному одноповерховому будиночку в центрі міста.
Про це писала навіть канадська українськомовна газета «Життя і слово». Експонати в музей надходили з Москви, Києва, Харкова, Варшави, Парижа, Нью-Йорка і Торонто. Основними видами діяльності музею є експозиції, виставки, лекції, екскурсії. Музейні працівники проводять вечори з нагоди життєвих і творчих дат родини ГулаківАртемовських. Відвідувачі заходів кажуть, що дух видатного композитора немов присутній у залі, немов закликає всіх зберігати й примножувати українське мистецтво.
Наталя СИНЯВСЬКА
Фото: uinp.gov.ua