Під час традиційних зустрічей з інтернаціоналістами школярі дізнаються про стійкість та героїзм, проявлені «афганцями» й «кубинцями», ветеранами бойових дій, які виконували військовий обов’язок в інших країнах. Для багатьох підлітків такі заходи стають наочними уроками історії.
Виявляється, що з дитинства знайомий сусід, який займається простими повсякденними справами, був учасником доленосних подій ХХ століття, що відбувалися в «найгарячіших» точках планети.
Іван Шпак про війну в Афганістані згадує неохоче, хоч і розуміє: розповісти нинішнім хлопчикам і дівчаткам правду про солдатські будні на передовій, про цінність кожного людського життя, про необхідність берегти мир можуть лише безпосередні учасники бойових дій. Дорогою до школи згадує, як сам квапився на уроки, як на класних годинах слухав розповіді фронтовиків про Велику Вітчизняну, як з ровесниками грав у війну, а пізніше у складі загону юнармійців змагався в конкурсі «Зірниця».
Батьки – працівники одного з кам’янських колгоспів – привчили Івана не цуратися ніякої роботи. Тато показав, як майструвати своїми руками потрібні речі. На шкільних уроках праці ці навики розвинули. Після восьмирічки парубок влаштувався в ремонтно-будівельне управління учнем. Тоді ще не було такого поняття, як дуальна освіта, проте на кожному виробництві молодь навчали професіям, яких потребувало підприємство. Так Іван на практиці освоїв столярно-теслярське ремесло.
Активно готували допризовників до служби в армії і співробітники районного військкомату. Саме за путівкою РВК Іван навчився в Кугурештському профтехучилищі керувати різними автомобілями. У 18 років уже мав водійське посвідчення і з весняним призовом відправився до місця служби – на Далекий Схід. Там пройшов школу молодого бійця, приніс присягу та дізнався про направлення на Афганську війну.
Водій вантажівки ЗІЛ у складі автороти курсував по маршруту Кабул – Баграм. На військовому аеродромі в афганській столиці приймали вантажі, що надходили з Радянського Союзу: від продуктів до зброї. Щоразу треба було подолати близько 60 кілометрів по ворожій землі, де смерть підстерігала за кожним поворотом. Не раз колону, що слідувала в Баграм, де розташовувався центр бойового управління, обстрілювали.
Особливо небезпечним ставав рух по маршруту, коли перевозили пальне. Душмани прагнули підбити перший бензовоз, щоб зупинити всю колону. Одного разу це їм удалося. Іван Миколайович до цих пір ледве стримує хвилювання, розповідаючи про машину, яка спалахнула в одну мить. Полум’я і не починали гасити. Танк, який супроводжував колону, намагався якнай-
швидше зіштовхнути 20-тонну палаючу цистерну, щоб звільнити дорогу транспорту, що потрапив у засідку.
«Півтора року перебували в постійній бойовій готовності, навіть спали з автоматами в руках, тому що напади на автопарк відбувалися дуже часто. Склади з запчастинами, двигунами, паливно-мастильними матеріалами приваблювали душманів. Під час одного з нічних боїв поранили солдата, що був поруч зі мною, – згадує Іван Миколайович. – Страшним було і падіння поряд з автопарком радянського вертольота, підбитого душманами. Ми стежили за траєкторією його руху, сподіваючись на краще, але гвинтокрила машина вибухнула».
З честю виконавши інтернаціональний обов’язок, І. Шпак повернувся в рідну Кам’янку. У 1989-му влаштувався водієм в епідеміологічну службу району. З тих пір робить свій внесок щодо запобігання поширенню в соціумі заразних захворювань. У Кам’янському центрі гігієни та епідеміології (ЦГіЕ) його поважають за пунктуальність, дисциплінованість і відповідальність.
Коли край зіткнувся з COVID-19, Іван Миколайович поєднував обов’язки водія з обробкою осередків інфекції. Він приступив до виконання цієї роботи на початку пандемії, коли нова хвороба була ще не до кінця вивчена. Від найпершого випадку зараження на Кам’янщині та до відміни жорстких карантинних вимог безстрашно виїжджав туди, де коронавірус пустив коріння, і проводив дезінфекцію.
Сільські будинки та квартири в багатоповерхівках, службові приміщення, де працювали хворі, та місця скупчення людей – усе ретельно оброблялося засобами, що запобігають поширенню інфекції. Особливо запам’яталася виборна кампанія, коли після голосування разом із колегами за ніч дезінфікували всі виборчі дільниці Кам’янського району. Внесок І. М. Шпака в боротьбу з COVID-19, його активна участь у роботі з профілактики поширення коронавірусної інфекції відзначені медаллю «За врятування життя».
Свій 55-й день народження Іван Миколайович зустрів на посаді дезінфектора Кам’янського ЦГіЕ. Він бере найактивнішу участь у громадській роботі місцевого «Союзу ветеранів Афганістану» і виховує сина Олега. Юнак за прикладом батька освоює робітничу професію техніка з обслуговування автомобільного транспорту. Саме життя виставило І. Шпаку дві відмінні оцінки – за працьовитість і гідність, з якими він служить рідному краю та людям
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.