Тільки той щасливий, хто любов’ю сяє, в світі ж без любові і життя немає.
Володимир СОСЮРА
Сучасне суспільство переживає серйозні випробування. Можна назвати багато об’єктивних і суб’єктивних причин, які зумовили суспільні катаклізми. Одна з них – злочинна байдужість багатьох людей до сім’ї як до обов’язкової, наріжної складової суспільства. Сім’я – один із найголовніших і найстаріших соціальних інститутів у всіх суспільствах. Оскільки з сімей складається держава, то міцність сім’ї визначає міцність держави. Слабкі сім’ї, на погляд сучасних дослідників, – найперші й найбільш правдиві свідчення слабкої держави.
Основою сім’ї є любов, передусім любов між батьками. Класики української літератури неодноразово зверталися до цього питання.
Новела «Шаланда в морі»
Юрія Яновського
Подружжя Половців з новели Юрія Яновського прожило у злагоді, повазі та взаємовиручці довге життя, їхні почуття і на старість залишилися по-юнацьки чистими та світлими. Мимоволі заздриш Мусієві, за яким так побивається, як Ярославна, сивочола дружина. Дуже хочеться порадіти за Половчиху, котра зберегла в душі своїй велике кохання до чоловіка.
Новела «Три зозулі з поклоном»
Григора Тютюнника
Довір’я, вірність, самопожертва, взаєморозуміння, бережне ставлення одне до одного є основою сім’ї Михайла і Соні (новела «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнника). Безперечно, Михайлове кохання, послане йому Всевишнім, – це юна сусідка Марфа. Проте він не зраджує ні дружини, ні сина. Михайло не йде до Марфи, навіть не думає про це; завдяки такій самопожертві виростає морально цільним і сильним його син. Софія, добре розуміючи почуття чоловіка, дає йому свободу, врешті, ніколи не докоряє і не ревнує його, більше того – навчає сина розуміти батька.
Роман у віршах «Маруся Чурай»
Ліни Костенко
Ганна Чураїха (роман у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко) народила доньку з великої любові (автор захоплено розповідає про піднесене почуття Ганни і Гордія Чураїв). Мати вчила доньку жити за законами честі та справедливості, зокрема не спокушатися багатством. Ганні Чураїсі протистоїть Орина Бобренчиха. Ця жінка, жадібна, ненаситна, сварлива, бездуховна, брехлива, перетворила життя чоловіка-козака на пекло – він став «домашніх коругов хорунжим», приниженим і безвольним, і помер випадково і безглуздо. Бобренчиха також скалічила життя і своєму синові Грицю, коли примусила зрадити кохану Марусю і сватати нелюбу хлопцеві багачку Галю Вишняківну. Це злочинна мати. Сама, як бачимо, не спізнала в житті любові й кохання сина розтоптала.
Роман «Собор»
Олеся Гончара
У родині треба навчитися розуміти одне одного – так, як це готові робити й роблять Микола Баглай і Єлька Чечіль (роман «Собор» О. Гончара). Микола бачить у коханій тільки добре і світле, повертає їй віру в людей, у їхню доброту і честь, справедливість.
Вірш «Пісня про рушник»
Андрія Малишка
Особлива роль жінки-матері в сім’ї. Мати не тільки народжує дитину, а й виховує та навчає – праці, поезії, любові, честі, вдячності, патріотизму. У вірші А. Малишка «Пісня про рушник» мати відкриває синові сповнений краси світ – «росянисту доріжку, зелені луги, солов’їні гаї», шелест трав і щебетання дібров. Мати – берегиня сина і доньки: вона на щастя, на долю дає власноруч вишитий рушник, щоб уберегти дитину свою від лихого, щоб захистити від невдач, щоб помножити сили у випробуваннях.
Вірш «Два кольори»
Дмитра Павличка
Таким же оберегом є й сорочка, вишита мамою «червоними і чорними нитками» (вірш «Два кольори» Дмитра Павличка). Та сорочка допомагає не заблукати в життєвій безвісті, а неодмінно вертатися з чужини «на свої пороги».
«Лебеді материнства»
Василя Симоненка
Мати дає перші уроки високої моралі синові, який ще лежить у колисці: «можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати», «можеш вибирати друзів і дружину, вибрати не можна тільки Батьківщину» (поезія «Лебеді материнства» Василя Симоненка). Справжній патріотизм, наголошує автор, передається дитині з молоком матері.
«Пісня про матір»
Бориса Олійника
У вірші Б. Олійника «Пісня про матір» добра, невсипуща мати-трудівниця іде в засвіти («за межу»), виконавши свою місію: вона «навчила дітей, як на світі по совісті жити», залишила після себе світ краси й поезії («всі райдуги із журавлями, і срібло на травах, і золото на колосках»).
Кіноповість «Зачарована Десна»
Олександра Довженка
З великим пафосом розповідає малий Сашко про свого батька (кіноповість «Зачарована Десна» Олександра Довженка): «з нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів – він годився на все». Батько вміє все робити; він дужий, тому так затишно хлопчикові з ним, тому ховається за надійну батькову спину, коли злякався сердитого вчителя. З великою любов’ю розповідає Сашко і про матір, яка найбільше любить саджати що-небудь у землю, щоб «проізростало», і радіє, «коли вилізає з землі всяка рослиночка». Гарне слово у творі знайдене і про діда Семена, який був «дуже схожий на Бога» і «любив гарну бесіду і добре слово, був добрим духом лугу і риби, розмовляв з усім живим, що росло і рухалося навколо».
«Лісова пісня»
Лесі Українки
«Лісова пісня» – один із найкращих творів Лесі Українки. Він не залишить байдужим нікого, бо порушує безліч питань, одне з яких – що таке кохання і яким воно повинно бути, щоб народилося щастя?
Мавка покохала Лукаша, тільки-но почувши його пісню. Лукаш ніби теж захопився цією лісовою дівчиною. Чому ж вони не змогли одружитися і бути щасливими в шлюбі? Звичайно, їм заважали зовнішні перешкоди: мати не вподобала Мавку, яку вважала відьмою, і знайшла собі невістку в селі – вдову Килину. Однак, справа не тільки в матері, бо Лукаш же сам вирішив засилати старостів до Килини, ніхто його не силував. Мавка визнає:
Бач, я за те люблю тебе найбільше,
Чого ти сам в собі не розумієш,
Хоча душа твоя про те співає.
Виразно-щиро голосом сопілки…
Проте Лукаш не збагнув, що вона говорить про прекрасний внутрішній світ, який є кращим, ніж його «хороша, люба врода». Так само і Мавка – вона не розуміє людських звичаїв.
Щоб наші людські клопоти збагнути,
То треба справді вирости не в лісі, – зауважує Лукаш.
Дружина йому потрібна не для кохання, а для праці, на допомогу старій матері. Мавка не тільки не вміє жати, в’язати снопи, але й перешкоджає цьому, бо знає: все навкруги – живе. Вдарити сокирою дерево – це завдати йому болю. Зжати ниву – це вкоротити віку Русалці Польовій.
Отже, вони не розуміють одне одного. Вона не може жити за людськими законами, а він – за лісовими.
Та не став щасливим Лукаш і з Килиною, бо виявилося, що вона, дорідна, працьовита молодиця, не в змозі осягнути тих скарбів, що ховає Лукаш у своїй душі. Він їй потрібний як батько дітям, як чоловік у господарстві, а Лукаш, побувши вовкулаком, долучився до знань, які раніше йому були недоступні.
Я, жінко, бачу те, що ти не бачиш…
Тепер я мудрим став…
Вона лякається його слів, але не розуміє. Для Килини віковий дуб – це великі гроші, для дядька Лукаша – знак угоди між людьми та лісом. «Потрібне те грання!» – говорить Килина про сопілку, звуки якої у свій час збудили Мавку від зимового сну. Отже, не можуть знайти спільної мови й Лукаш із Килиною.
Любов без духовної спорідненості неможлива. Лукаш, занапастивши свій внутрішній світ, втратив Мавку, але ж не став настільки приземленим, як Килина, і не зміг покохати її. Ось чому в цьому любовному трикутнику ніхто не став щасливим. Отже, одружуючись, треба звертати увагу не на матеріальні вигоди, а на душевну спорідненість. Це і є шлях до справжнього подружнього щастя.
На жаль, нині в сучасній літературі обмаль творів, у яких герої переймаються питаннями, як зміцнити сім’ю, як сумлінно виконати материнський і батьківський обов’язок перед дітьми, синівський і доччин – перед батьками, як запобігти конфліктам, як подолати фактори, що провокують розлучення, як протистояти популярній нинішній ідеології «чайдл-фрі», що пропагує суспільство, вільне від дітей.
Як часто люди глибоко помиляються, розуміючи кохання лише як взаємини двох людей. Це ж далеко не так! Справжнє кохання тільки там, тільки в того, в кого воно виявляється в усій своїй повноті та багатогранності. По-справжньому може кохати лише той, у чиєму серці горить невгасимий і вічний вогонь любові до рідної землі, від порога рідної хати аж до її далеких небосхилів, вогонь любові до рідного народу, до Батьківщини.
Хіба не за таку любов боролася Леся Українка своєю «Лісовою піснею»? Хіба не тому Лукаш став вовкулаком, що, обмежившись міщанськими, дрібновласницькими інтересами, зневажив кохання Мавки й пішов за Килиною? Хіба не своїм внутрішнім світом, красою душі та глибиною і вірністю кохання нас так захоплює і приваблює ніжна Мавка?
Душевну красу Мавки ми відчуваємо в кожному її слові, в кожному її вчинку, у взаєминах з Лукашем.
Отже, життя таке ж багатогранне, як і людина з її духовним світом. Здається, що ця розмаїтість життя і духовного світу людини надзвичайно широко і чудово розкрита в поезії митців. Громадянські мотиви та особисті думки й почуття, найтонші порухи їхніх душ так вільно, безпосередньо й зворушливо переплітаються в ній. Загальнолюдське, всенародне зливається з інтимно-ліричним. То хіба ж це не життєва закономірність?
Ольга БУРДУЖА.
Фото: https://hotcore.info/act/kareff-020627.html