Уже понад 30 років у різних країнах 21 лютого відзначають Всесвітній день екскурсовода. Свято, хоч є професійним, залучає до своєї орбіти широкі верстви населення. Цього дня не тільки вшановують гідів і співробітників туристичних компаній, а й організують екскурсії по цікавих місцях.
Любителі подорожувати знають: вибрати маршрут і скласти програму, що передбачає відвідини пам’яток, – це півсправи. Щоб під час відпочинку дістати не лише позитивні емоції від мальовничих краєвидів, а і цікаву інформацію про історію та легенди місцевості, про свята і буденне життя тутешніх мешканців, потрібен ерудований і комунікабельний гід. Змістовно й захопливо розповідаючи про природу і географію, архітектуру і культуру, традиції та звичаї, він здатний зробити навіть коротку поїздку пам’ятною.
У нашій республіці є чимало екскурсоводів, які відмінно знають історію Придністров’я з прадавніх часів і те, як сьогодні живе країна, уміють зрозуміло викласти інформацію та створити в туристичній групі атмосферу зацікавленості. З деякими з таких професіоналів, щиро захоплених своєю справою, газета вирішила познайомити вас, шановані читачі.
Найдосвідченіший гід Кам’янщини
Навесні 1967-го молода Маргарита Балицька після тривалої подорожі ступила на кам’янську землю, про яку так багато розповідав уродженці Узбекистану чоловік. Вона відразу зрозуміла, що полюбить цей дивний край усім серцем, оскільки те, що дороге, хочеться знати якнайкраще. Тож Маргарита дізнавалася: спочатку – від колег-учителів, щиро захоплених багатою історією рідного краю; а коли на Кам’янщині був створений комплекс меморіальних музеїв, куди запросили працювати зацікавлену краєзнавством жінку, – з архівних документів.
Разом з такими ж ентузіастами вона увічнювала пам’ять земляків, удостоєних звання Героя Радянського Союзу. На малій Батьківщині Петра Вершигори, Івана Солтиса, Федора Жарчинського, Івана Коваля були відкриті музеї. Близько 20 років Маргарита Євгенівна очолювала комплекс, що об’єднав ці сховища історичної пам’яті. Саме тоді почалася її робота з екскурсантами. М. Балицька щедро ділилася своїми знаннями про минуле краю, його знаменитостей і пам’ятки з великими групами, що ледве вміщалися в автобус, та індивідуальними туристами.
Завдяки енциклопедичним знанням, накопиченим під час багатолітньої дослідницької роботи, до неї за консультаціями звертаються і зарубіжні історики. Кожному з них Маргарита Євгенівна допомагає подивитися на Кам’янський район з несподіваного ракурсу. Вона яскраво й водночас скрупульозно точно розповість про все, і знаменні куточки покаже, і зустрічі з очевидцями подій, які цікавлять дослідників, організує…
Уже декілька десятиліть М. Балицька – екскурсовод санаторію «Дністер». Раніше супроводжувала людей, які приїхали на відпочинок і оздоровлення, по всьому району та поза його межами. Нині, коли туристична індустрія досить розвинулася, передала більшість маршрутів у надійні руки молодих колег, а за собою залишила найулюбленіший, який розкриває перед гостями міста славні діяння Петра Вітгенштейна.
У тому, що ім’я російського полководця, героя Вітчизняної війни 1812 року повернулося після багатолітнього забуття, – велика заслуга Маргарити Євгенівни. Ще за радянських часів, коли схвально згадувати про дореволюційне минуле не рекомендувалося, вона зацікавилася долею княжого роду, що перетворив скромне містечко на околиці Російської імперії на центр виноградарства та виноробства й один з торговельно-транспортних вузлів Подільської губернії, а пізніше – в перший на південному заході країни курорт.
Про більш ніж 130-річну історію оздоровниці Маргарита Балицька у співавторстві з головним лікарем санаторію «Дністер» Іваном Бистровим написали книгу, що витримала вже друге видання. Саме з розповіді про те, як на кам’янській землі виник виноградолікувальний курорт, які трансформації пережив він упродовж століття з гаком, починається екскурсія для відпочивальників.
Зацікавлено слухають вони про те, як на спаленому сонцем полі понад Дністром виріс палац, довкола якого був посаджений прекрасний парк. Репродукції з картин ХІХ століття і рідкісних для тієї пори фотографій дозволяють оцінити красу інтер’єрів і пейзажів. А неспішна прогулянка парком, який оновлюється в рамках програми Фонду капвкладень, дає можливість співвіднести історичне минуле з сьогоденням. Куточок відпочинку з іменем свого засновника П.Вітгенштейна відроджується з огляду на особливості тієї епохи, коли був створений. На пагорбах знов біліють альтанки-ротонди з колонами. Реконструйовані містки через протоки, що поєднують штучні ставки. Вживаються заходи, щоб знов наповнити їх водою.
Стоячи біля погруддя П. Х. Вітгенштейна, туристи захоплено оглядають панораму зі знаменитими виноградними терасами та слухають цікаву розповідь про те, як у 20-ті роки ХІХ століття були зведені ці унікальні інженерно-архітектурні споруди та винний льох у надрах кам’яної гори. Якщо виникають запитання, гід на кожне докладно і точно відповідає, підкріплюючи факти датами та цифрами, вміло розбавляє документальний матеріал віршованими рядками та цитатами з літературних творів. Скільком відпочивальникам Маргарита Євгенівна передала за роки роботи екскурсоводом частку любові до нашого краю – не злічити!
Хрустова і хрустовчани
Рідне село і земляки, що вписали найяскравіші сторінки в його літопис, перебувають у центрі уваги Алли Верлан, яка вже понад десять років тому розробила власний туристичний маршрут.
З Хрустовою вона розлучалася лише під час навчання в Тираспольському педінституті. Повернувшись на малу Батьківщину дипломованим фахівцем, поєднувала вчительську роботу з краєзнавчою. У музеї Якова Кучерова – керівника підпілля, що діяло на Кам’янщині в роки Великої Вітчизняної війни, на громадських засадах по черзі проводили екскурсії педагоги сільської школи. Аллі Миколаївні спілкування з відвідувачами особливо вдавалося, тому, коли музею надали офіційний статус, вона стала його першим завідувачем.
Відтоді А. Верлан виконала величезну копітку працю, по крупицях збирала відомості про майже трьохсотрічну історію Хрустової. У музеї створила етнографічну експозицію, що розповідає про те, як жили та працювали наші далекі предки. Тут і стартує авторський маршрут, прокладений з початку XVIII століття в наші дні.
Кожен, хто відвідує село, обов’язково знайомиться з історією роду Юшневських, особливо з долею декабриста Олексія Петровича. Детально розповідає Алла Миколаївна про його звершення на державній службі, за які був удостоєний орденів Святої Анни 2-го ступеня та Святого Володимира 4-го і 3-го ступенів, про прагнення зробити життя в країні більш вільним і справедливим.
Повстання на Сенатській площі, арешт учасників і суд над ними, довічне заслання немов проходять перед очима екскурсантів, а розповідь про те, як вірна дружина пішла за коханим до Сибіру, викликає непідробні емоції співпереживання і співчуття. У Хрустовій зберігся будинок, в якому жила родина Юшневських. Багатолітня мрія краєзнавця Алли Верлан – перетворити цей пам’ятник історії та монументального мистецтва республіканського значення в музей.
З особливою повагою до подвигу батьків і дідів веде Алла Миколаївна гостей по місцях бойової слави. Долі підпільників, які боролися з німецько-румунськими окупантами, та фронтовиків, чиї імена увічнені на пам’ятнику полеглим односельцям, служать прикладом вже для декількох поколінь. Про воїнів-інтернаціоналістів і захисників Придністров’я, про трудівників різних галузей, що рік у рік розвивають Хрустову і весь наш край, про всіх, ким по праву пишається село, та про їхні звершення екскурсовод розповідає зі знанням справи.
Вона – не просто очевидець, а сама є учасницею багатьох важливих подій. Коли на ПМР був здійснений збройний напад націоналістів Молдови, А. Верлан разом з іншими активістками жіночого руху збирала допомогу для тих, хто на передовій обороняв рідну землю. Всі роки становлення республіки вона поєднує роботу в музеї з активною громадською діяльністю, зокрема очолює сільську первинку Загальнопридністровського народного форуму. На самому початку пандемії коронавірусу, коли катастрофічно не вистачало засобів захисту, Алла Миколаївна у вільний час шила захисні маски для односельців і волонтерів Кам’янщини. Природно, що така активна небайдужа людина не залишає байдужими всіх оточуючих.
А. Верлан зачаровує туристів, заражає їх своєю любов’ю до навколишньої краси – природної та рукотворної. Одним з об’єктів, що поєднує обидва чинники, є церква Архангела Михайла. Місцеві жителі звели її на вершині величного пагорба в 1839 році. Відтоді церква переживала різні часи: перебувала в запустінні та відроджувалася до життя знов. На сьогодні це один із найбільш відвідуваних храмів Кам’янського району. Сюди приїжджає безліч паломників із Придністров’я, Молдови та інших країн: дізнаються про історію Хрустовської парафії та спускаються в печеру, де раніше жили ченці, поринають в освячені води купелі сорока Севастійських мучеників і милуються пейзажами, що відкриваються з майже 40-метрової дзвіниці.
Бувальщини та легенди
Рашків уперше згаданий у документах 1402 року. Якщо кожне століття вважати за історичний том – буде шість фоліантів. Це лише документальна історія, та маємо ще археологічні та природні пам’ятки, перекази, що передаються з уст у вуста, і споруди різних архітектурних стилів, зведені українцями, поляками, молдаванами та євреями.
Недивно, що цей багатий історичний, етнографічний і фольклорний матеріал став основою різноманітних турів. Отже, якщо зберетеся ви, шановані читачі, в тижневу поїздку по всій республіці, щоб ознайомитися з найяскравішими пам’ятками, чи в похід по живописних ландшафтах, де скелі покриті таємничим лісом; захочете дізнатися про народи, що залишили свій слід в історії краю, чи про конфесії, що мирно сусідять на порівняно невеликій території, –
неодмінно потрапите в Рашків.
Сюди за радянських часів охоче приїздили делегації, що відвідували Кам’янщину, та відпочивальники санаторію «Дністер». Оскільки турагентств на той час було небагато, знайомили гостей із минулим і його пам’ятниками та сьогоденням з усіма його досягненнями співробітники Кам’янського комплексу меморіальних музеїв.
От і Ольга Сливка, що очолює музей Федора Жарчинського, розповідала чисельним відвідувачам не лише про долю старшого лейтенанта, який з групою розвідників визволив з німецького концтабору 4 500 військовополонених, а й про багатовікову історію Рашкова.
З часом вона розробила екскурсійний маршрут «Бувальщини та легенди Рашкова». Він включає відвідини православного і католицького храмів, руїн синагоги та єврейського кладовища, перший надгробок якого датований 1709 роком. Відтоді, як тут було знайдено могилу рабина Шабтая – духовного лідера хасидської общини, автора одного з відоміших молитовників на івриті, до Рашкова потягнулися паломники-іудеї.
Неквапливо ідучи селом, туристи милуються видами й незмінно звертають увагу на Червону скелю, що дістала свою назву завдяки кольору вапняку на схилах під час заходу сонця. Після довгої дороги вони з насолодою п’ють чисту воду з Панської криниці. Згідно з легендою, джерело виникло зі сліз княжни Руксанди, що оплакувала загиблого під час облоги Сучавської фортеці Тимофія Хмельницького.
Розвідка за ще одним усним переказом привела Ольгу Миколаївну в сусіднє село. У Валя-Адинці розташований грот Кармалюка. У величезній глибі видовбана кімнатка з піччю та кам’яними лавками. За легендою, саме тут переховувався від переслідувачів ватажок антикріпосницького повстання, що розгорнулося в першій половині ХІХ століття на Правобережній Україні.
Цей екскурсійний маршрут передбачає відвідини унікальної з архітектурної точки зору церкви Параскеви Сербської. Чисте повітря, тиша, первозданні пейзажі привертають до Валя-Адинки увагу багатьох туристів, утомлених міською метушнею, що мріють хоч на день зануритися в атмосферу сільського життя.
Ольга Сливка планує продовжити маршрут у сусіднє село – Костянтинівку. Воно розташоване на піднесеності, з якої відкривається приголомшливий вид на глибоку долину, що дала назву цій місцевості. «Потенційний інтерес для туристів становить доля Семена Хархалупа – льотчика, загиблого в перші дні Великої Вітчизняної в нерівному повітряному бою з ланкою фашистських літаків над рідним селом, – поділилася задумками гід. – Прекрасний у літню пору Костянтинівський розсадник. Це найбільше в Придністров’ї господарство, яке спеціалізується на вирощуванні саджанців фруктових дерев, плодово-ягідних кущів, декоративних листяних і хвойних рослин. Особливої чарівності додають місцевості тисячі квітучих троянд. Тут обладнане місце для пікніка, який стане фіналом цікаво проведеного дня на лоні природи».
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.