До ювілею Антоніни МОСІЙЧУК.
Iм’я художниці Антоніни Мосійчук, члена Спілки художників Придністров’я, добре відоме в середовищі творчих людей нашої республіки. Знають її й сотні учнів та десятки випускників, яких вона навчала живопису, зокрема й декоративному, в Рибницькій філії ПДУ імені Т. Г. Шевченка.
Майже 40 років життя поєднують Антоніну Михайлівну з придністровським краєм, куди вона зі своїм чоловіком – скульптором і художником Ігорем Петровичем Мосійчуком, приїхала на постійне проживання у вже далекому 1983-му.
Батьківщина Антоніни – м. Устилуг, Володимир-Волинського району Волинської області. Тато був будівельником, мама – працівником дитячого садочка. Вони зуміли навчити доньку бачити квітуче розмаїття української природи. «Мені завжди було цікаво розглядати квіти, дерева, довкілля. В нашому місті розташовувався маєток композитора Ігоря Стравинського. Ми з подружками часто навідувалися туди. Нас приваблювали густо-зелені кленові, липові та дубові алеї, прекрасний сад, поряд з маєтком – річка Студенка, біля якої росли довгокосі верби, на гіллі яких ми гойдалися. Це були незабутні часи, коли можна було насолоджуватися неповторною природою. Відтоді я почала малювати», – розповіла Антоніна Михайлівна.
Якось біля річки дівчинка зустрілася з українським живописцем Миколою Букатевичем, який прийшов туди на етюди. Вони познайомилися, і художник «узяв шефство» над малою школяркою: надсилав їй папір, фарби, акварелі. Незабаром він створив у Володимир-Волинському художню студію для дітей, і Антоніна їздила до міста на автобусі, долаючи по 12 км тричі на тиждень. «Від навчання я діставала величезну насолоду, моя мрія починала збуватися», – поділилася спогадами педагог.
Після 8-го класу, порадившись з батьками, Тоня поступила в Одеське художнє училище ім. М. Б. Грекова. Мабуть недарма гортала вона сторінки довідника, вибираючи навчальний заклад для здобуття фахової освіти. Прихильна Фортуна готувала дівчині радість зустрічі, яка стала сенсом її подальшого життя. Вже на першому курсі спіткала вона свого майбутнього чоловіка – Ігоря Мосійчука, дитячі та юнацькі роки якого також промайнули серед мальовничої природи Волині. Південна Пальміра стала для них містом єднання душ.
Чотири роки навчання промайнули як одна мить. Антоніна здобула диплом за фахом «художник – викладач малювання та креслення» і повернулася до Володимира-Волинського. Там вона викладала в міському Палаці піонерів та підробляла художником-оформлювачем. Ігор у той час служив строкову військову службу в лавах Радянської Армії в Рибниці. Скульптор за фахом, він разом із головним архітектором міста створив низку пам’ятників та монументальних робіт, що нині прикрашають Рибницю та інші населені пункти Придністров’я.
Повернувшись з армії у 1983 році, Ігор запропонував Антоніні руку і серце. Згодом подружжя з України перебралося до Рибниці, народили дочку, продовжили навчання – вона в ПДУ ім. Т. Г. Шевченка, він – у Львівському поліграфічному інституті імені Івана Федорова.
Розповідаючи про свій життєвий і творчий шлях, Антоніна раз-по-раз звертала на розмову про свого чоловіка Ігоря: «Він був надзвичайно творчою людиною, забезпечував мені всі умови, щоб я не залишала мистецтво живопису. Спочатку я писала олією на полотні, потім зацікавилася аквареллю. Моїм смакам, бажанням і настроям відповідає створення натюрмортів, написання квітів. Ігор мені нагадував, що член творчої спілки, до якої я належала, повинен творити постійно, не забувати про своє призначення художника. Саме він був першим глядачем і критиком моїх робіт, так само як і я – його», – поділилася спогадами Антоніна Михайлівна. Художниця супроводжувала свого коханого в багатьох творчих поїздках. Разом вони відвідали десяток європейських країн, були в Малайзії та Китаї – всюди, куди запрошували Ігоря Мосійчука – не просто талановитого, а геніального аквареліста, художника. На всіх майданчиках він влаштовував майстер-класи, ділився секретами створення акварельного малюнку.
Антоніна Михайлівна присвячує свій час не тільки навчанню студентів, а й підготовці до видання альбому-каталогу творчого доробку чоловіка. Нині частину його творів, на прохання зарубіжних колег, вона надіслала в албанську столицю Тирану для показу на місцевому вернісажі. У травні запланувала персональну виставку Ігоря. Жінка присвячує її до дня пам’яті свого дорогого чоловіка, який був для неї єдиним другом і товаришем, наставником і любов’ю всього життя.
Редакція газети надсилає найкращі вітання Антоніні Михайлівні Мосійчук з нагоди її прекрасного ювілею, бажає творчої наснаги, успіхів та реалізації всіх задумів.
Аліса КОХАНОВА.
Фото з архіву Антоніни Мосійчук