Славетний 130-річний ювілей відзначила Тираспольська гуманітарно-математична гімназія – найстаріший навчальний заклад нашого краю. Вона була заснована ще в позаминулому столітті – 24 лютого 1893 року.
Погодьтеся, дата досить солідна. З цієї нагоди наш кореспондент зустрівся з одним з останніх директорів гімназії – Жанною Літнарович, яка, без найменшого сумніву, посіла достойне місце в розвитку навчального закладу. Мета зустрічі – в рамках інтерв’ю поговорити про історію гімназії та її місце в народній освіті республіки та столиці Придністров’я.
– Жанно Тагирівно, на сьогодні в ході 130-річного марафону Ви – лідер за кількістю років, проведених у директорському кріслі. Більш того, Ви – перший директор гімназії, яку відкрили на базі кращої в Тирасполі школи № 6. Нарешті, Ви – перший і єдиний виборний директор цього навчального закладу. Яке місце у Вашому житті належить Тираспольській гуманітарно-математичній гімназії?
Ж. Л.: Гімназія не може щось означати в моєму житті, тому що вона і є моє життя. Причому найкраща і світла його частина. Я її пестувала з народження. Значить, це моє дитя. При мені народився Статут гімназії та її герб, написаний перший гімн. Педколектив тоді наполіг на введенні в навчальний процес профільного навчання. В цьому ми стали першими в Молдавії (!). Тоді ж гімназія уклала договір про співпрацю з МАТІ (Московським авіаційно-технічним інститутом). Викладачі інституту приїжджали в гімназію приймати вступні іспити в Московський виш. Нарешті, при мені ТГ-МГ була відзначена державною нагородою – медаллю «За трудову доблесть».
– З чого починався цей навчальний заклад?
Ж. Л.: Біографія наша багата і захоплива. Нинішня TГ-MГ була заснована 24 лютого 1893 року як жіноча гімназія. Вона була побудована на пожертвування жителів міста. Гімназистки носили форму зеленого кольору. Щоправда, фартухи в них були такі ж білі й такої ж приблизно форми, як в учениць за радянських часів. Гімназійне життя того часу нічим не відрізнялося від сучасного. Вихованки точно так само відвідували уроки, в них були ті ж самі зміни, домашні завдання, екскурсії. На театральній сцені вони ставили зворушливі театралізовані постановки.
Начальницею гімназії призначили дочку надвірного радника Ольгу Берестньову. Головою педагогічної ради був затверджений дворянин Олександр Ляборинський. З історією гімназії також тісно пов’язана родина Ральф-Дубейковських. Засновниця династії Ядвіга Ральф закінчила жіночу гімназію, потім працювала тут учителькою. Пізніше в гімназії навчалися і викладали її дочка Зося Дубейковська й онучка Ванда Дубейковська, яка в дев’яності роки ХХ століття перейшла на роботу в міське Управління народної освіти Тирасполя фахівцем-біологом.
Після революції 1917 року і встановлення радянської влади школа набула нового статусу – трудова школа № 1. Хлопчики та дівчатка навчалися разом. Першим директором цієї школи став Іван Перетятько. У двадцяті роки ХХ століття вчителем малювання тут працював Олександр Федорович Фойницький – відомий усім художник. У 1933 році трудова школа № 1 була перетворена в російську середню школу № 10.
– Як складалася доля школи в роки Великої Вітчизняної війни?
Ж. Л.: У роки війни в нашій школі відкрили військовий госпіталь. Багато учнів пішли на фронт добровольцями. П’ятеро з них стали Героями Радянського Союзу. Під час окупації Тирасполя в цій споруді розмістили жіночу гімназію румунського типу. Відступаючи, фашисти спалили будівлю школи. Заново відбудували її тільки в 1949 році.
Подальша її історія вам уже більш-менш відома. Після війни навчальний заклад знову змінив свій статус і став середньою школою № 6. У 1957-му в ній, поряд з французькою та німецькою мовами, ввели викладання англійської. З 1962-го низку предметів у школі викладали саме цією мовою. Примножувалася слава школи, учні брали участь у міських та республіканських олімпіадах і посідали призові місця. У 1974 році тут упровадили поглиблене вивчення англійської мови. Цим гімназія славиться і досі. Нарешті, свого нинішнього статусу гуманітарно-математична установа набула 1991 року.
– З висоти прожитих тут років, що, на Ваш погляд, найголовніше в ТГ-МГ?
Ж. Л.: Найголовніше в нашій гімназії – її душа. Той дух, який формується колективами вчителів, учнів та їхніх батьків. Шкільні стіни невблаганно відраховуватимуть час: 135, 150, 200 років, а гімназія все одно залишатиметься молодою, тому що її стіни щороку наповнюватимуться новими юними дзвінкими голосами. Дух ТГ-МГ не має віку. І будь-який нинішній гімназист лише здивується: «Невже їй уже 130?!» Як співається в пісні – «Не старять школу ювілеї, в ній – вічної юності політ».
– Що Ви побажаєте гімназії в її 130-річний ювілей?
Ж. Л.: Вітаю рідну гімназію, бажаю їй подальшого процвітання і нових досягнень! Гімназистам бажаю, щоб у них завжди все виходило, щоб вони досягли всього, що задумали! Педагогам зичу міцного здоров’я, життєвих і творчих сил, вдячних і талановитих учнів та всіляких гараздів.
З ювілеєм, рідна гімназіє!
Олександр ЮШИН.
Фото: novostipmr.com