Трагічною датою в історії ПМР став день 2 березня – початок широкомасштабної агресії Молдови проти Придністров’я. Цій кривавій події виповнився 31 рік.
На початку березня влада Кишинева вирішила в черговий раз установити контроль над Дубоссарами й розділити республіку на дві частини в географічно найвужчому її місці. Отже, протистояння націоналістичної Молдови та Придністров’я до вечора 1 березня 1992 року загострилося, як кажуть, украй.
На вулицях Дубоссар була інспірована масова бійка. Щоб її зупинити, на місце побоїща приїхав начальник міської міліції майор Ігор Сипченко з групою співробітників. З натовпу по міліціонерах несподівано відкрили вогонь. У результаті цього інциденту Ігор Сипченко був важко поранений і тієї ж ночі помер. Зі слів очевидця, гвардійця Петра Олейника, по придністровцях стріляли молдовські поліцаї, переодягнені в цивільний одяг. Вони заховалися на території місцевого комісаріату поліції РМ.
Обурені жителі міста опівночі зібралися на центральній площі й попрямували до будівлі поліції РМ з вимогою до молдовських поліцейських покинути Дубоссари. В результаті переговорів близько 30 поліцаїв залишили приміщення. Однак, коли вони сідали в автобус, була влаштована нова провокація – з найближчого будинку невідомі відкрили вогонь. Загинув 18-річний донський козак Михайло Зубков, який разом із товаришами й колегами по службі приїхав з Донського козацького війська на допомогу дубоссарським козакам. Ще двоє придністровців тієї ж ночі були поранені.
Ці події, а також дані розвідки про численні пересування сил ОПОНу на правому березі Дністра, стали приводом для командувача придністровської гвардії Стефана Кицака оголосити бойову тривогу. Розвиток конфлікту 2 березня підтвердив своєчасність такого рішення. Опонівці несподівано напали на полк цивільної оборони 14-ї російської армії в Кочієрах. Військовослужбовці та члени їхніх сімей опинилися в заручниках. Була захоплена збройова кімната, винесено понад сто одиниць вогнепальної зброї. Нею озброїлися активісти Народного фронту Молдови.
На допомогу російським військовим поспішили придністровські гвардійці. Вони зуміли вивести з-під обстрілу сім’ї військовослужбовців і не дали розграбувати зброю, що зберігалася на складах. Після нетривалих боїв, втративши 20 осіб убитими й пораненими, поліцаї Молдови та народофронтівці були змушені припинити атаки й покинути територію полку цивільної оборони Російської Федерації.
Під час тієї операції загинули командир батальйону Республіканської гвардії Василь Воронков, прапорщик Леонід Толстенко, сержант Сергій Титовський, рядовий Сергій Шинков. Поранення дістали цивільні: жінка, дитина і кореспондент газети «Красная звезда».
Тим часом керівництво Кишинева повідомило в Москву, що військову частину 14-ї російської армії захопили придністровські гвардійці. Командарм, генерал Юрій Неткачов, зажадав негайного виведення гвардійців ПМР з військової частини.
Ці події стали першим епізодом широкомасштабної війни на Дністрі або, кажучи більш точно, варварської збройної агресії Молдови проти Придністров’я. Надалі протистояння швидко розгорталося, супроводжуючись жорстокістю, пограбуваннями та іншими жахами війни. Гарячі точки спалахували вздовж усього Дністра, концентруючись у Бендерах, Дубоссарах та Кошниці. Так почалася війна Молдови проти народу Придністров’я. Того року навіть світле свято відродження Весни – молдавський «Мерцішор» – люди назвали зі зловісним епітетом – «чорний».
Щороку 2 березня перші особи республіки та Дубосссар, гвардійці, особовий склад Дубоссарського РВВС, козаки, бійці ТРЗ, представники громадськості та прості придністровці збираються біля меморіальної дошки, встановленої на місці загибелі Ігоря Сипченка, і на Меморіалі Воїнської Слави, щоб ушанувати пам’ять захисників Придністров’я, які склали свої голови за свободу і незалежність нашої країни.
Тепер зрозуміло: метою агресорів була ліквідація нашої державності, та цим планам не судилося збутися. Об’єднані прагненням жити на рідній землі й розмовляти рідною мовою, придністровці в єдиному пориві стали на захист своєї молодої, створеної ними самими, держави. Гвардійці, ополченці, козаки, бійці ТРЗ героїчно билися і відстояли незалежність Придністров’я. Ми завжди пам’ятатимемо імена загиблих героїв, які ціною життя відстояли нашу свободу.
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото Валерiя Кругликова.