Щороку в березні українці вшановують пам’ять видатного Кобзаря, патріота України, великого її сина – Тараса Григоровича Шевченка.
Дослідники спадщини Кобзаря зазначають, що його поетичних творів до нас дійшло понад 240, а живописних – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1 200. Погодьтеся: цифри свідчать про неабияку закоханість поета в малярство.
9 березня йому виповнилося 209 років з дня народження (1814 – 1861 рр.).
Пропонуємо вам, шановні читачі, ближче познайомитися з особистістю Тараса Григоровича як художника. Це наша скромна данина його світлій пам’яті.
Виходець із родини кріпаків, Тарас Шевченко став не тільки академіком Санкт-Петербурзької Імператорської Академії мистецтв, а й особистістю-універсалом XIX століття. Живопис і поезія тісно переплелися в його роботах. Всесвітньо відомий Леонардо да Вінчі колись говорив, що «…малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство». Тож природа щедро нагородила Тараса Шевченка не тільки письменницьким даром, а й талантом художника. Ці вміння він не розгубив упродовж свого нелегкого життя, а живопис став для нього потребою і вираженням творчого духу. У своїх роботах він ніби віддзеркалив різні періоди життя.
Перші кроки в мистецтві
Дослідники життя і творчості українського Кобзаря вважають, що талант художника проявився в нього значно раніше, ніж талант поета. Обдарований від природи хлопчина рано відчув потяг до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Він розмальовував ними стіни, лави, стіл у хаті й надворі. Якось прийшла сестра Катерина з панщини й не впізнала своєї хати, бо все було розмальоване різними візерунками. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.
Найбільш ранній малюнок, що дійшов до нашого часу, відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка», датований самим автором 1830 роком. З цієї юнацької роботи й розпочалася творчість видатного художника.
У лютому 1831 року Тарас разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта прибув до столиці Російської імперії Санкт-Петербурга. Відтоді й почалося його тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, за здійснення незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професіонального художника.
Справжнє систематичне навчання почалося лише в майстерні Ширяєва. Разом із ним він створював композиції орнаментів, готував трафарети, розписував інтер’єри петербурзьких палаців, брав участь в оформленні Великого театру, у вільні хвилини працював над власними малюнками. Перші самостійні мистецькі вправи Шевченка належать до жанру портрета. Йому позували кріпаки-челядники Енгельгардта. Художник згадував, що найбільш терпеливою моделлю був його земляк і друг Іван Нечипоренко. Ці перші портрети не дійшли до нас.
Бажання стати справжнім художником спонукали Тараса в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулася його перша зустріч з художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком. Він вирішив допомогти йому порадами, консультаціями й познайомив з видатними діячами російської та української культур: К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Гребінкою.
Саме вони спільними зусиллями викупили талановитого юнака з кріпацтва. «Змовившись попередньо з моїм поміщиком, – писав Т. Шевченко у своїй автобіографії, – Жуковський просив Брюллова написати з нього портрет, з метою розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов одразу погодився, і портрет у нього був готовий. Жуковський, за допомогою графа Вієльгорського, влаштував лотерею у 2 500 рублів, і цією ціною була куплена моя свобода,
22 квітня 1838 року».
Вступ до Академії мистцецтв
Визволення з кріпацької залежності дало Шевченку право вступити до Академії художеств. Він став одним із найулюбленіших учнів К. Брюллова. Настала чи не найсвітліша доба його життя, про яку він не раз згадуватиме у своєму щоденнику й навіть присвятить їй автобіографічну повість «Художник».
Тарас жив в атмосфері радісного відчуття стрімкого сходження до вершин творчості й знань, тішився особистою свободою:
«…Велике щастя буть вольним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить». Через багато років один з учнів К. Брюллова пригадував: «Брюллов говорив нерідко, що до своїх учнів він може включити лише того, хто розуміє його, талановитий і кому він може бути корисний. Люди з даруваннями знаходили в Карлі Павловичі підтримку. Поміж них був і Тарас Григорович».
Перебуваючи постійно в майстерні Брюллова, Тарас не міг не піддатися впливу творчих принципів великого художника. Майстерність митця захоплювала його. За порадою вчителя він копіював його малюнки: «Голова матері», «Перерване побачення», «Сон бабусі та внучки», акварельна копія з олійного портрета І. Крилова. Водночас копіювання не завадило розвиткові власної творчої манери юнака.
Він був одним із найкращих учнів, і в малярстві досягав усе помітніших успіхів. За час навчання в Академії мистецтв його тричі нагороджували срібною, а потім і золотою медалями за малюнки з натури й живописні твори. Була в Тараса мрія поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися з шедеврами малярства, скульптури та архітектури. Та академія послала іншого учня, а власних коштів на таку подорож у юнака, звісно, не було. Другою ж заповітною була мрія повернутися назавжди в Україну.
У 1843 році Тарас Григорович таки приїхав на батьківщину. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення серії картин під назвою «Живописна Україна». На них відображені історичні місця, побут та українська природа. Повернувшись до Санкт-Петербурга, він завершив навчання в Академії мистецтв, поширив роботами альбом «Живописна Україна» й видав його на власні кошти.
Шевченко – талановитий художник-портретист
Згодом Т. Шевченко влаштувався на роботу в Київську археографічну комісію. Йому довелося побувати в різних місцях України, змальовувати й описувати різні історичні пам’ятки. Історики свідчать, що з часу його подорожей залишилося чимало акварелей. У 1845 – 1847 роках Тарас Григорович створив низку портретів, які переконливо свідчать про зростання його таланту художника.
Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Він почав працювати над ними ще кріпаком і незабаром став одним із відомих і популярних портретистів, якому замовляли свої портрети представники аристократичної верхівки. Під час першої подорожі в Україну він виконав тонкі та гармонійні за живописом портрети Платона і Ганни Закревських тощо.
Не можна оминути увагою й автопортрети, що свідчать не тільки про еволюцію майстерності митця, а є своєрідним його біографічним полотнищем – їх близько п’ятдесяти. Ці твори являють собою новий крок у галузі реалістичного портретного живопису. В них Т. Шевченко вирішує проблеми світла і тіні, цікаво моделюючи з їхньою допомогою обличчя портретованих.
Автопортрет 1843 року, подарований Варварі Рєпніній, вражає глибиною психологічної характеристики й технічною досконалістю.
Далекою від академічних канонів, реалістичною за виконанням і демократичною за змістом є картина «Селянська родина», на якій Шевченко відтворив родинну сцену біля хати: молоде подружжя втішається першими кроками своєї дитини.
Нове вирішення композиції й передачі простору за допомогою світла й тіні виявлено також у картині «На пасіці». Постаті батька й дітей вирізняються на тлі залитої яскравим сонцем лісової галявини. Чудово передана атмосфера гарячого літнього дня, коли люди в затінку шукають порятунку від спеки. Нині картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві.
Здавалося, вже є все, про що міг мріяти митець: успіх, визнання, слава, але все це не тішить і не задовольняє його. Він сповнений творчих поривань і пошуків, а стіни Академії з її заздалегідь затвердженими темами художніх творів стають тісними. Він намагається відтворити життя народу, його побут, історію, його прагнення й сподівання.
Створені Кобзарем образи експерти живопису відзначають як невимушені, природні, вдало композиційно побудовані, зі свіжими барвами й спробою дати психологічну характеристику людині. Тарас Григорович зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві.
Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки. Вдивімося в обличчя його персонажів, у виразні очі, звернімо увагу на деталі. Можемо зробити висновок: кожна з картин Шевченка – це його Всесвіт, його правда життя.
Художня спадщина
Тараса Шевченка
Збереглося 835 малюнків і картин Тараса Григоровича Шевченка, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві, виконаних російськими та зарубіжними граверами, а також у копіях, виготовлених художниками ще за його життя. Крім того, відомо про 278 загублених і досі не знайдених авторських робіт.
Живописні та графічні художні твори митця здебільшого датуються 1830 – 1861 роками й територіально пов’язані з Росією, Україною і Казахстаном. До них належать портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні та ландшафтні пейзажі. Вони виконані олією на полотні, аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем і в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового і тонованого паперу різних розмірів, а також у п’ятьох альбомах.
Завершені роботи Тараса Григоровича становлять значну частину його художньої спадщини. До них належать численні ескізи, етюди, начерки, які представляють цінність для розкриття творчого шляху і творчого методу художника. Невелика кількість робіт мають авторські підписи та написи, ще менше – авторські дати.
Є у Шевченка й виконаний олівцем портрет однієї дівчини – селянки кріпацького походження, 20-річної Ликери. Це була остання його любов. На той час йому виповнилося 46 років, він уже був відомий поет і художник. Палке кохання спонукало Тараса Григоровича на романтичні вчинки, але не судилося їм бути разом, не збулася мрія художника. Відомо, що 1860 року вони розлучилися, а через півроку, 10 березня 1861року Тараса Шевченка не стало.
Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив він всього 47 років, з яких 25 – у кріпосному рабстві, 10 – у тюрмах та на засланні, а решту – постійно перебував під недремним жандармським оком, воюючи з нестатками.
Т. Шевченка вважають основоположником критичного реалізму в українському мистецтві. За видатні успіхи в гравюрі йому присвоїли звання академіка. Навіть всупереч царській забороні під час заслання в Казахстан він багато малював і став першим живописцем цього краю.
У Києві є створений у 1949 році Національний музей Тараса Шевченка. Колекція його складається з художніх робіт Кобзаря, документів про його життя і творчість, із рукописних списків поезій, рідкісних фотографій його і друзів, із перших творів з автографами, майже всіх видань творів про нього, починаючи з прижиттєвих і закінчуючи сучасними вітчизняними й зарубіжними виданнями. У 24 залах розміщено понад 4 000 експонатів.
В експозиційних залах представлені також твори видатних художників, скульпторів, письменників і композиторів, в яких відображена епоха Тараса Григоровича, його життя і діяльність.
Український мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка та академічної премії імені І. Франка Володимир Овсійчук в одному зі своїх коментарів зазначив:
«Порівнюючи Шевченка з європейськими художниками, з явищами мистецтва Франції, Німеччини, Польщі, інших країн, приходиш до думки, що Шевченко не міг належати тільки маленькій Україні. Він належав якщо не цілому світу, то всій Європі. Талант його був всеосяжним».
Iнна ЯКИМЧУК.