В усі часи жінки пристрасно прагнули в усьому знайти свою думку, мати власний голос. Вони прагнули поваги до себе як до особистостей і до професіоналів у царинах своєї діяльності. Такі є скрізь – у спорті та економіці, політиці та мистецтві, медицині й педагогіці. Сьогодні ми розповімо про двох наших землячок, які стали лауреатами державного мистецько-публіцистичного конкурсу «Людина року – 2022» у Придністров’ї. Вони представляють дві найгуманніші професії людства.
Олена Тимошевська – реабілітолог, інструктор-методист лікувальної та адаптивної фізичної культури Республіканського спортивного реабілітаційно-відновлювального центру інвалідів. Олена стала лауреатом конкурсу в найдобрішій і найгуманнішій номінації – «Милосердя». У її поданні так і написано: «За високі зразки людинолюбства, великодушності, діяльної та безкорисливої допомоги людям».
У Центрі Олена Андріївна працює практично з його відкриття. «Я дуже рада, що в Придністров’ї з’явився такий чудовий заклад, адже він дає людям з обмеженими можливостями здоров’я можливість відкривати цей світ наново, допомагає їхній соціалізації та інтеграції в активне життя нашої республіки», – каже вона. І до кожного з них фахівець знаходить свій «ключик», виступаючи не лише як тренер, а й психолог, а часто – і найкращий друг. Роботу наша героїня називає «улюбленою справою» і з радістю йде туди, знаючи, що там – люди, які потребують її допомоги.
«Вона старається допомогти всім, чим може, береться за найскладніші та найбільш безнадійніші випадки, – розповів директор Центру Георгій Чебан. – Без участі Олени Андріївни не проходить жоден спортивний чи рекреаційний захід. Вона робить це навіть за рахунок особистого часу. Якщо ви запитаєте, навіщо вона цим займається, адже це забирає багато часу, який можна приділити собі чи своїй сім’ї, то Олена незмінно відповість вам: «Бо вони мої, бо ці люди мені як рідні, тому вони діляться зі мною своїми переживаннями». Без перебільшення скажу вам, що Олена Тимошевська по праву є душею нашої установи».
«Коли я проводила черговий набір у групу початкової підготовки, то звернула увагу, що багато дітей не можуть тренуватися за станом здоров’я. У багатьох із них були хронічні захворювання, проте водночас було й величезне бажання займатися спортом, –поділилася вона з нами. – Досі згадую очі дітей, що горять. Тоді й виникла ідея вести оздоровчі групи для дітей. Через три-чотири заняття, побачивши цих дітей радісними, активними, не замкнутими в собі, я відчула себе щасливою. На очах покращувалася їхня координація, витривалість, реакція, розвивалася мова, дітки стали краще вчитися. І батьки дивилися на них із захопленням, по-дитячому раділи кожному новому їхньому досягненню».
Лише у 2022 році в реабілітаційних та рекреаційних заходах з Оленою Тимошевською брали участь понад 50 осіб з обмеженими можливостями здоров’я різного ступеня, зокрема опорно-рухового апарату, слуху, зору з церебральним паралічем. Завдяки їй, 18 із них показали значні результати у своїй фізичній реабілітації. Зокрема, Олені Андріївні вдалося відновити рухливість погіршеної моторики та функціональних можливостей у цілому спортсменам: Катерині Корчевій, Павлу Топалу, Дмитру Кортавому, Анжелі Пастіка, Андрію Морарю, Юрію Мельнику, Віталію Сліпченку, Оксані Морус. Наша героїня за 1,5 місяця відновила рухливість кульшового суглоба і повернула до роботи Руслана Співака, який під час автомобільної аварії дістав множинні травми й переніс дві операції на кульшовому суглобі.
На сьогодні тренування Олени Тимошевської відвідують 37 осіб, більшість з яких мають важкі форми ураження опорно-рухового апарату та дитячого церебрального паралічу. При цьому головним її завданням є максимально повне відновлення порушених унаслідок травми чи захворювання функцій організму.
«Любов до всього живого, турботу, милосердя вклали в мене мої батьки – Андрій Романович і Тетяна Василівна Гольша, – продовжила свою розповідь Олена Тимошевська. – Батько, майор міліції, понад 35 років працював у міському УВС, мама очолювала ДЮСШ села Суклея. Обоє були прекрасними спортсменами-легкоатлетами, рекордсменами, чемпіонами. Мама досить рано пішла з життя, мені дуже не вистачає її та її порад. Тому мій девіз: треба чинити так, щоб мамі не було за мене соромно, а діти могли пишатися мною.
Я виховую двох дочок – Злату та Агату. Мій головний план на майбутнє – завжди бути корисною суспільству. І пам’ятайте: тільки бездіяльність може призвести до безнадійності!»
Оксана Дениченко – директор Придністровського коледжу технологій та управління. Вона здобула диплом лауреата, статуетку переможця, а також пам’ятну медаль у номінації «Педагог року». Її шлях до цієї вершини був і тернистим, і стандартним одночасно. Про професію педагога вона мріяла з дитинства. Мати Оксани Петрівни 45 років – усе трудове життя – працювала вчителем початкових класів середньої школи села Гиска. Батько трудився в Молдавському планово-економічному радгоспітехнікумі (нині – Аграрно-економічний коледж у складі держуніверситету). До його посадових обов’язків входило керівництво практикою студентів радгоспу-технікуму. Таким чином, Оксана Дениченко з педагогічною діяльністю та професійною освітою була опосередковано добре знайома та змалку міцно пов’язана.
Тож її батьки щиро зраділи, коли 1985 року відкрилося Бендерське педагогічне училище (нині Бендерський педагогічний коледж). Туди після закінчення середньої школи вступила наша героїня.
Проте вона, підкоривши цей рівень, не заспокоїлася, а з дипломом про середню професійну – педагогічну – освіту, потім закінчила ПДУ ім. Т. Г. Шевченка. І вже з вищою педагогічною повернулася до свого рідного педколеджу, тільки вже на посаду викладача. Там її добре пам’ятали й зустріли з радістю та повагою. Підтримка була повною, тож Оксана почала штурмувати вершини професійної освіти. Як бачимо, вони теж підкорилися їй.
Своїми наставниками в професії та в житті Оксана Дениченко вважає досить багатьох людей. Поміж них є й дуже відомі: Петро Радилов (Бендерське педучилище), Віктор Патітін і Марія Макарова (ПДІРО), Василь Гуцу, Наталія Руденко, Валентина Гелло, Любов Ільїних (ПДУ), Тетяна Логінова, Світлана Іванишина, Людмила Тануркова (Мінпрос), Алла Гурова (Тираспольський аграрно-технічний коледж).
– Оксано Петрівно, Ви – лауреат державного конкурсу «Людина року», удостоїлися найвищого визнання у своїй професії. Чи думали Ви коли-небудь, що станете володарем такої високої нагороди у Придністров’ї?
О. Д.: Ніколи не думала. У педагогіці неможливо працювати лише для того, щоб чогось досягти. В цій галузі можна бути успішним тільки тоді, коли ти думаєш про те, що потрібно якнайкраще робити свою справу, щоб тебе розуміли й поважали вихованці та колеги. Мій рецепт успіху простий: працьовитість, відповідальність, старанність та акуратність. Цей рецепт написаний не мною, його написали психологи.
– Чим робота керівника організації освіти відрізняється від праці викладача? i який із цих двох видів діяльності Вам ближчий?
О. Д.: Цікава і та, й інша діяльність. Мабуть, навіть не зможу сказати, що мені більше подобається. Обидві ролі вимагають скрупульозної уваги, скрупульозного ставлення. Є тільки один нюанс: як викладач я працюю зі студентами, як директор – з викладачами. Проте, одне й інше мені подобається і, я думаю, вдається.
– Придністровський коледж технологій та управління, яким Ви керуєте, з 2018 року успішно працює за методиками дуальної освіти. Які Ваші плани в цій галузі діяльності?
О. Д.: Плани – просто велетенські! Дійсно, з фабрикою «Одема» ми за цією системою працюємо вже понад чотири роки. Цього року уклали нові договори про дуальне навчання: зі швейною фабрикою «Вестра» та компанією «Интерцентр-Люкс». Тепер ведемо переговори з заводом «Електромаш» про підготовку робітничої молоді на основі дуального навчання за спеціальностями «слюсар-ремонтник» та «монтер». Наш девіз – «Не зупинятися на досягнутому. Тільки вперед, тільки до нових вершин!» Тож робота продовжується. На всіх трудових та педагогічних фронтах!
Редакція вітає Олену Андріївну та Оксану Петрівну з Міжнародним жіночим днем і бажає залишатися такими ж активними учасниками суспільного та політичного життя республіки. Від вашого професіоналізму, енергійності, хазяйського та дбайливого ставлення до справи багато в чому залежить майбутнє Придністров’я.
Iгор ШЕВЧЕНКО.