Понад 30 років працює сільським листоношею Віра Олексіївна Плешкан у Тернівці. Люди її поважають, цінують та довіряють.
Протягом багатьох років її удостоювали звання «Кращий листоноша», а за підсумками минулого року назвали переможницею республіканського художньо-публіцистичного конкурсу «Людина року – 2022» в номінації «Працівник року в галузі зв’язку».
Як би широко не крокував технічний прогрес, туди, куди дійде сільський листоноша, йому поки не дістатися. І ще, всупереч тому, що його поступ змінює все навколо, – дещо залишається незмінним: добра посмішка листоноші та велика сумка на ремені, що нині міститься на багажнику велосипеда. Нехай рідше, проте люди, як і раніше, пишуть листи, обмінюються листівками, посилками, передплачують газети та журнали. Крім властивих службі функцій, поштові фахівці реалізують товари першої необхідності, приймають платежі за електроенергію, газ, телефон та багато іншого. З цими обов’язками чудово справляється невеликий колектив поштового відділення Тернівки.
Дільниця, яку обслуговує Віра Олексіївна сьогодні, – це добра половина села, всього близько 350 дворів. Щоб улюблені видання потрапили до будинків передплатників, жінці доводиться подолати з десяток кілометрів, а то й більше. «Таких людей, сумлінних і відданих своїй професії, в наші дні ще пошукати треба, – каже начальник Тернівського відділення пошти Світлана Василівна Маковей. – Скільки терпіння потребує робота з людьми, особливо з пенсіонерами. Кожному потрібно приділити увагу: людям поговорити хочеться, порадитися чи новини довідатися. З усім Віра Олексіївна справляється успішно».
Саме спілкування з односельцями найбільше приваблює листоношу.
За роки роботи сільська поштарка стала близькою людиною для мешканців села, бо вона – людина відповідальна. І в дощ, і в сніг вона приходить до поштового відділення, групує газети та журнали, сортує листи та повідомлення, складає все в міцну сумку і на велосипеді вирушає вулицями села – доставляє кореспонденцію по домівках. Паперових листів уже майже не стало, але періодичні видання все ж таки передплачують. Лідирують у тернівчан газети «Слободзейские вести» та «Приднестровье». Декого приваблюють іще «ЗОЖ» та «Караван».
Народилася Віра в Тернівці, тож усіх своїх передплатників знає. Закінчила сільську середню школу. До речі, 8-й та 10-й класи – майже на відмінно. Дуже любила відвідувати бібліотеку, читала багато книг.
Коли закінчила школу, в Тираспольському училищі № 2 здобула спеціальність лаборанта харчової промисловості. Деякий час працювала на консервних заводах ім. Ткаченка, «1 Травня» та дитячого харчування. На зустрічі з випускниками зустріла свою долю – Леоніда Плешкана, з яким у 1980 році зіграли весілля. Віра повернулася до Тернівки, працювала в колгоспі, бо в селі заводів не було.
Промайнуло десять років. За цей час вони з чоловіком Леонідом Васильовичем звели гарний будинок, в якому задзвеніли дитячі голоси. У сім’ї народилися дві дочки та син. До речі, сама В. Плешкан народилася 30 вересня, в день Віри, Надії та Любові. Вона – Віра, а дочок назвали Надією та Любою, сина – Олегом.
У 90-ті роки колгоспи розформовувалися, зарплату людям, якщо платили, то не регулярно. Так Віра Олексіївна після третьої декретної відпустки змінила галузь професійної діяльності, стала листоношею. Начальник пошти Парасковія Андріївна Бугаєвська була її наставницею. Відділ зв’язку складався з дев’яти осіб, зокрема шести поштарок. Доводилося носити у своїй сумці до 300 примірників газет та журналів. Крім того, поштарі розносили й пенсії по домівках. Для полегшення праці жінок колгосп виділив машину, і кореспонденцію розвозили по опорних ящиках. Звідти вже її забирали та доставляли по дворах.
Час вносив у роботу свої корективи: 1991 року начальником пошти стала Світлана Маковей. Відтоді вони працюють пліч-о-пліч. 1992 року кореспонденції значно поменшало, і штат співробітників відділу скоротили. На сьогодні залишилося два листоноші, які розділили село на дві дільниці. Газет та журналів терновчани передплачують менше, але дільниці значно збільшилися, тому сумка ненабагато полегшала.
«Своєчасно рознести передплатникам періодику, передати особисто в руки повідомлення
про кореспонденцію на замовлення та інші завдання належать до основних обов’язків фахівця. Погодьтеся, не кожному можна довірити таку відповідальну справу, – каже С. Маковей. – Тут потрібна людина з правильними й твердими переконаннями, віддана своїй професії та, що важливо, невибаглива до умов, у яких доводиться щодня працювати.Примхи погоди – байдуже, важка сумка на ремені та багатогодинні прогулянки пішки – доля витривалих, і при цьому дотримання бездоганної ввічливості, пунктуальності та сумлінність. Жителі села довіряють Вірі Плешкан. У нашій роботі це дуже важливо, адже доводиться мати справу і з грошима, коли пенсію доставляєш. Буває, самотні люди похилого віку товари в нас по телефону замовляють. Коли листоноша виходить на маршрут, усе необхідне їм додому приносить».
Сама Віра Олексіївна зазначає:
«Жодного разу не пошкодувала про свій вибір. На пошті мені дуже подобається. Люблю свою роботу. Знаю, що на мене дуже чекають, йду до людей з радістю. Приношу їм газети, журнали, інколи вони замовляють товари, що реалізуються поштою, намагаюся все принести. Багато пенсіонерів живуть самотньо, часом їм нема з ким навіть поговорити. От ми, листоноші, стаємо їхніми співрозмовниками, з ким вони можуть поділитися своїми новинами чи проблемами».
Швидко лине час: за плечима жінки вже майже 33 роки трудового поштового стажу. Діти давно виросли. У шкільні роки вони старалися допомагати мамі розносити кореспонденцію. Люба та Олег подарували Вірі Олексіївні двох чудових онучок та онука. Коли бабуся згадує про них, зморшки, що виникли навколо її очей від вітрів та спеки, розгладжуються. Проблеми відступають на другий план. Заради близьких варто жити та працювати.
Анатолій ГАЇНА,
Олег ГАВРИЛЕНКО.