Весна 1993 року починалась так само, як і нинішня: несподіваними морозами, хуртовиною, заметіллю, засипала дороги та стежки великими кучугурами, відбираючи у людей надію на поїздку до Дубоссар, де 6 березня мав відбутися І з’їзд українців Придністров’я. Гості, які прибували заздалегідь з різних країв – Польщі, Молдови, Литви, Кубані, а також із Києва, Вінниці, Львова, Одещини, потрапили саме в таку снігову халепу.
Та вже 6 березня розпогодилось, яскраво засяяло сонце, потеплішало, як на замовлення. Тому організатори форуму зустрічали делегатів і гостей з сонячними посмішками. Емоції делегатів били через край. Вони були єдиним організмом, який дихав надією, сподіваннями на щось значуще і дуже важливе.
До початку заходу кожна делегація відвідувала Меморіал Слави для покладання квітів та вшанування пам’яті тих, хто загинув під час трагічних подій 1992 року.
У фойє кінотеатру, де мав відбутися з’їзд, влаштували виставки майстрів народного промислу, самодіяльні колективи з різних міст і сіл співали українські пісні. Стіни глядацької зали були обвішані вишитими рушниками й віночками з яскравих квітів, а сцена була декорована прапорами України та Придністров’я. Між прапорами, на великому рушникові, прикрашеному українським орнаментом із зображенням журавлів, що летять з вирію додому, розмістили банер зі словами Тараса Шевченка: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине».
Форум відкрив голова Спілки українців Придністров’я Олександр Бут. Він наголосив, що з’їзд українців – перший в історії нової республіки. З 210 обраних делегатів на нього прибуло 207. Крім того, на захід прибули Президент ПМР Ігор Смирнов і Голова Верховної Ради Григорій Маракуца, велика делегація з України, представники українських громад Польщі, Молдови, Литви, Кубані. За давньою традицією, гостям вручили на вишитих рушниках хліб-сіль. Завершуючи вступне слово, голова Спілки зауважив: «Як бачимо, нашого цвіту – по всьому світу».
З доповіддю «Шляхи відродження українців Придністров’я» виступив Олександр Бут, який проголосив, що українці Придністров’я мають бути одним організмом, однією родиною. Адже у нас так багато невідкладних невирішених питань. «Нас, українців, у Придністров’ї сьогодні понад 250 тисяч, – сказав він. – Це наша рідна земля, земля предків наших. На ній жити й нащадкам нашим. Тут українці, живучи поряд з великою Україною, залишилися свого часу без шкіл, культури, почали забувати рідну мову».
Доповідач нагадав делегатам, що створення товариств української культури в містах, об’єднання у республіканську Спілку 7 грудня 1991 року, скликання першого Всеукраїнського віча і цей І з’їзд – все для того, щоб довести світові, якою міцною є українська громада в Придністров’ї.
Олександр Бут пояснив, що за останні два роки сталися значні зміни: наша мова почала вживатися в школах, зажила своїм життям республіканська газета «Гомін» і Кам’янська районна газета «Братерство». «Днестровская правда» продовжила видавати українською мовою сторіночку «Промінь», у програмах радіо і телебачення почали працювати українські диктори.
Особливо зупинився оратор на згуртуванні українців навколо газети «Гомін». «Газета не тільки порушує проблеми українства, інформує про події в Придністров’ї й нашій батьківщині Україні, але й сприяє вивченню рідної мови та історії України, поверненню народних традицій. Друкуючи літературні твори, дитячі сторінки та народні пісні, дає матеріали для читання на уроках української мови. Слід особливо підкреслити, що газета виходить регулярно, щотижня, попри важкі часи. На жаль, наші активісти ще недостатньо співпрацюють з редакцією, не в повній мірі використовують «Гомін» як свою трибуну, щоб газета була в кожній українській родині, в кожній хаті, де живуть українці», – підкреслив голова Спілки.
Звертаючись до керівництва ПМР, він звернув увагу на необхідність створення державної програми, яка сприятиме українському відродженню в повній мірі. Для цього необхідно розпочати навчання вчителів та друкування підручників у наших друкарнях. Школи, дитячі дошкільні установи, університет необхідно забезпечити навчальною, методичною літературою та достатньою кількістю висококваліфікованих фахівців. «Ми готові до багаторічної важкої й копіткої праці з відродження свого народу, освіти, культури», – запевнив доповідач.
У своїй промові Олександр Бут не забув нагадати присутнім, що нашим сучасникам випало на долю пережити трагедію 1992 року, коли гинули молоді люди, а сотні їх залишилися каліками, захищаючи придністровську землю. Активісти Спілки доносили правду до всього світу про ті події. Делегати від громадських організацій виїздили до Києва, виступали на радіо та телебаченні, в трудових колективах та вишах України. Значний відгомін мали зустрічі з представниками західної української діаспори на Всесвітньому конгресі та Форумі українців у Києві.
На рівні громадських об’єднань Спілка встановила тісні контакти в Україні, звідки надходила суттєва гуманітарна допомога. Голова Спілки звернув увагу на вимоги жителів Придністров’я щодо права набуття українського громадянства і висловив сподівання, що це станеться неодмінно.
В обговоренні доповіді взяли участь 20 делегатів і гостей форуму. Вони висловлювали свої думки, висували пропозиції й разом прийняли цілу низку документів, звернень, серед яких було звернення до президента та Верховної Ради України, до Організації об’єднаних націй, ОБСЄ.
Делегати не могли не винести на обговорення свою точку зору щодо розвитку українства в Придністров’ї. До головної доповіді додавали пропозиції про будівництво Будинку національних культур у Тирасполі, про встановлення тісних взаємовідносин з деякими областями України.
Ольга Таран із Григоріопольського району пропонувала, щоб у селі Шипка, де переважну більшість населення складають українці, надали можливість школярам вивчати українську мову, а Іван Вогнистий із села Окниця Кам’янського району нагадав, що в цьому українському селі діє російська школа, але школярі вивчають українську мову, самодіяльні артисти співають українські пісні, а газета «Гомін» стала рідною в кожній домівці. Він запропонував наполегливо працювати над українським відродженням.
Михайло Чернега з Рибниці підкреслив, що українство в нашім краї занепало, але визнання української мови однією з офіційних дає їй можливість відродитися. Одним із важливих факторів відродження є ЗМІ, серед яких і газета «Гомін». «На жаль, ще не скрізь ще нашу газету добре знають, не в кожному місті вона має достатньо передплатників. Сподіваємося, що осередки української культури на місцях сприятимуть її розповсюдженню», – зауважив він.
Після обговорення доповіді голови Спілки з’їзд прийняв ухвалу, де, зокрема, йшлося про прийняття програми діяльності Спілки на 1993 – 1995 роки.
Серед питань програми – підтвердження громадянства України; направлення вчителів на підвищення кваліфікації до України; відкриття при Тираспольському університеті імені Т. Г. Шевченка факультету з підготовки вчителів української мови та літератури; забезпечення шкіл ПМР навчальною літературою; придбання сценічних костюмів та музичних інструментів для художньої самодіяльності; проведення свят української культури та Шевченківських читань у містах і районах.
Також пропонувалося створити при республіканському комітеті з телебачення, радіо і преси Верховної Ради українську редакцію.
Якщо підсумувати, що українській громаді вдалося зробити, а що – ні, то ми можемо констатувати: значну частину наших тодішніх задумів вдалося втілити в життя. Українська мова вивчається. Громадянства України набули всі, кого це цікавило і хто мав для цього підстави. ЗМІ ніби існують, але на телебаченні основна перевага надається російським каналам і програмам російською мовою. Фільми й спектаклі українською мовою на наших каналах не транслюються.
Кафедра української мови в ПДУ імені Т. Г. Шевченка працює, але її тісної співпраці з товариствами на місцях ми не бачимо. Шевченківські читання вже стали традиційними в кожному населеному пункті, але єдиного республіканського свята не було вже багато років поспіль. Чудово, що фестиваль української пісні «Пшеничне перевесло», який відбувається раз на рік, привертає до себе увагу його учасників, саме учасників, але чи можна сказати про те, що багато глядачів приходять на нього? Ми не вміємо подати себе у вигідному світлі, топчемося на місці. Є українська приказка: «Вміла жінка готувати, та не вміла подавати». Так і з нашим фестивалем.
Чи можемо ми з упевненістю сказати, що Україна нині приділяє нам багато уваги? Здається, єдине, на що не можуть поскаржитися громадяни України, які проживають у Придністров’ї, це на можливість отримувати закордонні паспорти. Найбільша ж наша біда – роздрібненість.
Наприкінці не можу не нагадати всіх членів тодішнього складу ради Спілки українців Придністров’я і складу першої ревізійної комісії. Так, до першого складу ради Спілки українців Придністров’я входили: Олександр Бут (голова, Кам’янка, помер), Аліса Коханова (заступник голови, Тирасполь), далі за алфавітом члени ради – Олександр Балко (Слободзея, помер), Володимир Боднар (Григоріополь), Олександр Запасний (Тирасполь), Леонід Іванович (Бендери, помер), Галина Купріянчук (Рибниця), Іван Метлинський (с. Шипка Григоріопольського району), Іван Миндра (Дубоссари, помер), Борис Палагнюк (Рибниця, помер), Гліб Підгородецький (Тирасполь), Леонід Ткачук (Бендери), Володимир Хлистал (с. Рашків Кам’янського району), Іван Цинник (с. Глине Григоріопольського району), Михайло Чернега (Рибниця), Тамара Шаповалова (с. Красне Слободзейського району, померла).
До складу тієї ревізійної комісії входили: Микола Бублик (голова, Рибниця, помер), Валентина Гуртова (Григоріопольський р-н), Тамара Івангородська (Бендери), Ірина Корній (Тирасполь), Тамара Кушнір (Кам’янка); Марія Литвиненко (с. Ближній Хутір Слободзейського р-ну), Емілія Савчук (Дубоссари).
Прохання до всіх, хто прочитав цю інформацію! Якщо знаєте про долю цих людей, хто де живе, чи може написати до редакції газети «Гомін» – напишіть. Це важливо для кожного з нас. Зробімо так, щоб Спілка українців Придністров’я імені Олександра Бута повернула свою колишню міць і славу.
Аліса КОХАНОВА.