Коли людина дізнається, що занедужала, то починає розуміти, що все інше, про що мріялося, раптом утратило свою цінність. Кар’єра, гроші, успіх нічого не варті в порівнянні з гарним здоров’ям. Тож варто поміркувати над питанням здорового способу життя й збереженням свого здоров’я на довгі роки.
Часто навіть книга може стати для нас наставником, так само, як і її автор прикладом свого життя. Багато літераторів цілком успішно поєднували письменницьку працю з серйозними захопленнями спортом і навіть вважали його невіддідльною частиною свого життя. Лише на перший погляд спорт і література – вкрай несхожі між собою заняття. Тож пропонуємо читачам ознайомитися зі ставленням людей творчої професії до актуального в усі часи питання.
Артур Конан Дойль (1859 –1930) написав цілу серію пригод Шерлока Холмса. Цей англійський письменник завжди був у відмінній фізичній формі (вага близько 100 кг, зріст 190 см), і все життя він був активний, приділяв багато часу улюбленим видам спорту: гольфу, крикету, боксу, футболу. Найбільш успішною була для нього гра в крикет.
Дойль часто брав участь у боксерських поєдинках, причому за всіма правилами – на рингу і з рефері. Бокс давався йому нелегко, але і тут були свої «плюси», адже вміння «працювати кулаками» часто допомагало йому в житті. Є навіть така думка, що саме Конан Дойль сприяв появі гірськолижних курортів у Швейцарії. Відомо, що у 1894 році письменник почав освоювати місцеві схили. До нього про катання в швейцарських горах ніхто й не думав. Першою висотою, з якої спустився Конан Дойль, була гора Якобсхорн (2 590 м).
Знаменитий автор Шерлока Холмса розумів, що заняття одразу кількома видами спорту не дасть можливості здобути в жодному з них помітних успіхів. «Але задоволення я від них діставав куди більше, ніж будь-який прихильник чогось одного», – зазначав він.
Бернард Шоу (1856 – 1950) – британський (ірландський та англійський) письменник, романіст, драматург, лауреат Нобелівської премії з літератури. Він до глибокої старості зберіг гарну фізичну форму, тому що дотримувався здорового способу життя: ніколи не палив, не вживав спиртне, помірно харчувався, любив піші прогулянки й теніс. Крім того, Шоу став вегетаріанцем у 25 років і відтоді виступав проти спортивного полювання і наукових дослідів на тваринах. Улюбленим видом спорту в нього був серфінг. У березні 1932 року в журналі South African Travel News з’явилися фотографії знаменитого британського драматурга. Одягнутий у купальний костюм, він стояв на пляжі Муйзенберг, що в передмісті Кейптауна, з дошкою для серфінгу. Один журналіст у своїй статті зазначав, що лише кілька хвилин письменнику знадобилося для освоєння цього нового виду спорту. Також журнал повідомляв, що 75-річний письменник затримався тут на шість тижнів, хоча планував провести в Кейптауні всього один день. Помер письменник у 94 роки від ниркової недостатності, викликаної травмою (упав зі сходів, коли підрізав гілки дерев у своєму саду).
Олександр Iванович Купрін (1870 – 1938) – російський письменник і перекладач. У нього була цікава доля і насичена подіями біографія. Ким він тільки не працював: і цирковим артистом, і борцем, і землеміром, і журналістом, і учителем, і рибалкою, і рекламним агентом. Йому все було цікаво і багато чого хотілося спробувати. І абсолютно не цікавився тим, скільки за це заплатять. Головне – цінний набутий досвід, який письменник використовував, пишучи свої твори. Відомо, що він був дуже енергійним.
Наприклад, у 22 роки підпоручик Купрін вискочив із вікна другого поверху у відповідь на виклик дами, яка пообіцяла поцілунок за цей трюк. У 24 роки він захопився класичною боротьбою у легкій вазі. Коли завершилася кар’єра військового, він вийшов у відставку й оселився в Києві, де організував перший у місті борцівський клуб «Київське атлетичне товариство». У Санкт-Петербурзі письменник брав участь в організації борцівських поєдинків у цирку «Модерн». Там він сидів за суддівським столиком. У спірні моменти публіка завжди вимагала, щоб саме його слово було вирішальним. Там же Купрін познайомився з легендарним Іваном Піддубним, який на той час боровся на поясах. Письменник умовив його спробувати себе в класичній боротьбі (яка і прославила Піддубного).
Лев Миколайович Толстой (1828 – 1910) – один із найвідоміших російських письменників і мислителів з раннього дитинства й до старості щодня робив зарядку, піднімав гирі й не забував про турнік, на якому в розквіті сил міг вправлятися, як справжній гімнаст. Важливою частиною життя графа були також піші прогулянки й подорожі. Відомо, що він регулярно ходив пішки з Москви до Ясної Поляни (190 км), здійснював піші паломництва з Ясної Поляни до Оптиної пустелі (150 км), а також із Москви до Троїце-Сергієвого монастиря (80 км). Причому не без нічого, а несучи все необхідне за спиною.
У 50 років письменник став вегетаріанцем.
Гі де Мопассан (1850 – 1893) – один із найвизначніших майстрів французького реалізму XIX століття, автор новел і романів, послідовник Бальзака. Його улюбленим видом спорту було веслування. До 13 років Гі де Мопассан жив із матір’ю на березі Ла-Маншу, де й навчився плавати та веслувати. У 18 років, перебуваючи на канікулах у Нормандії, він урятував потопаючого поета-декадента Алджернона Чарльза Суінберна, який, можливо, насправді не тонув, а сам хотів утопитися. Дослідники творчості й життя Мопассана зазначають, що одного разу Алджернон запросив Гі де Мопассана на вечерю і пригостив смаженою мавпою. Пізніше, працюючи в Парижі, Гі де Мопассан усі вихідні та свята проводив на Сені, займаючись веслуванням на шестивесловому ялику, який вони з друзями придбали в складчину. За твердженням сучасників, письменник міг годинами гребти проти течії. До речі, він не пив спиртні напої й не палив.
Вільям Фолкнер (1897 – 1962) – американський письменник. Його улюбленим видом спорту була верхова їзда. Він з дитинства мріяв стати хорошим наїзником, а замість цього став лауреатом Нобелівської премії з літератури. Його батько тримав стайню з екіпажами напрокат, і весь вільний час майбутній письменник проводив з батьківськими кіньми. У віці 11 років Фолкнеру подарували необ’їждженого жеребця, який під час першої ж поїздки мало не вбив підлітка, але це не змінило ставлення Вільяма до верхової їзди: він до старості говорив, що ніколи не кинув би коней, якби їх не змінили автомобілі. Спортивна ж складова в його захопленні з’явилася тоді, коли Фолкнеру стукнуло 60 і його запросили працювати в університет Вірджинії. Там він зустрів власника школи верхової їзди Гровера Вандевендера, який навчав його брати бар’єри. Спортсмен із Фолкнера вийшов нікудишній. Наприклад, він широко розводив коліна замість того, щоб притискати їх до боків коня, коли брав бар’єр, і в результаті підлітав у сідлі, яке боляче било його по куприку. Виконуючи ці вправи, письменник одягав спеціальний пояс, що фіксує хребет – у нього і без кінного спорту боліла спина через травму, яку він дістав у льотному училищі Британських королівських повітряних сил у роки Першої світової війни.
Олексій Толстой (1817 – 1875) – російський письменник, поет і драматург, перекладач, сатирик з роду Толстих, член-кореспондент Iмператорської Санкт-Петербурзької Академії наук. Граф О. Толстой був сильною людиною від природи – в його роду було багато силачів. Наприклад, його дядя Василь Перовський скручував у штопор кочергу. У молодості майбутній письменник захопився полюванням настільки, що міг по тижню сам один вистежувати в лісі здобич. Як справжній руський богатир, він спеціалізувався на вовках, лосях і ведмедях. Крім того, граф любив влаштовувати різні свята для кріпаків у своєму маєтку в Красному Розі, під час яких боровся з мужиками на поясах. Письменник Василь Інсарський, познайомившись із 30-річним О. Толстим, так описує графа: «Гарна молода людина з прекрасним білявим волоссям і рум’янцем на всю щоку. Ніжність і делікатність пронизували всю його постать. Можна лише уявити моє здивування, коли одного разу я почув: «Ви знаєте, це великий силач!» Я не повірив. Але надалі відгуки багатьох інших людей позитивно підтвердили, що ця ніжна оболонка
приховує дійсного Геркулеса… Він згортав у трубку срібні ложки, забивав пальцем у стіну цвях, розгинав підкови. Я не знав, що і гадати…».
Олександр Сергійович Пушкін (1799 – 1837) – російський поет, драматург і прозаїк, могутній інтелект якого і всебічна освіченість викликали захоплення. Скрізь, де не прикладав би він свій талант, народжувалися глибокі почуття й думки, яким судилося безсмертя. Нам цікаве життя Пушкіна, його вчинки й звички. За своє недовге життя він так багато пережив, що стає зрозумілим те, що тільки фізично розвинута людина могла гідно витримати таке навантаження. За словами сестри поета Ольги Пушкіної-Павлищевої, до 6 років він «…своєю неповороткістю через гладке тіло і постійну мовчазність доводив іноді матір до відчаю. Вона майже насильно водила його на прогулянку і примушувала бігати…». Та вже згодом від весни й до пізньої осені Сашко проводив свій час в іграх і забавах.
Його ліцейський друг І. Пущін згадував, що Олександр Сергійович був не тільки поринулим «не по роках» у думи й читання, але й «майстер бігати, стрибати через стільці, кидати м’ячик». За його словами, він завжди прагнув до перемоги й навіть злився, якщо хтось «…інший, ні на що краще не здатний, перемагав його». Суворий режим, чергування розумових занять і відпочинку з обов’язковими триразовими прогулянками сприяли гарному фізичному розвитку Пушкіна. За рік до закінчення ліцею його вихованці двічі на тиждень відвідували «…гусарський манеж, де на конях запасного ескадрону» навчалися верхової їзди, яка для Пушкіна стала справжньою пристрастю. Тобто, Олександр Сергійович Пушкін, дійсно, дотримувався здорового способу життя. Він влучно стріляв із пістолета, уміло фехтував, їздив верхи, вважався одним із кращих плавців Петербурга. До речі, плаванням Пушкін захопився під впливом свого кумира Джорджа Гордона Байрона, який усе життя захоплювався спортом, аби трохи приховати вроджену кульгавість. Загальновідомо, що Байрон навесні 1809 року переплив Дарданелли. Пушкін же, наслідуючи його, одного разу переплив річку Сороть біля Михайлівського – маєтку Пушкіних.
Вранці поет приймав холодну ванну, а взимку обтирав тіло снігом і казав: «Здоров’ю моєму на користь російський холод…». Він любив багато ходити пішки, поєднуючи це заняття з метанням спеціальної залізної палиці, працював у саду, копав грядки та саджав дерева.
Iван Якович Франко (1856 – 1916) – український письменник, поет, учений, публіцист. Постать українського генія, який володів чотирнадцятьма мовами й культивував з десяток різних видів творчої діяльності, повинна бути прикладом щоденного наслідування для кожного з нас. Він умів працювати, але умів і відпочивати. Навіть більше, саме його вважають засновником туристичного руху в Галичині.
Іван Франко був першим професійним туристом, який не лише сам багато мандрував, а й організовував піші мандрівки Галичиною і Карпатами. У 1884 році він організував першу українську студентську пішу мандрівку. Один із віршів, який Франко написав з цієї нагоди, став спортивним гімном Галичини. Його сини також активно займалися спортом, зокрема футболом і великим тенісом, про який тоді ще у Львові мало знали. Відомо, що дітей своїх він також заохочував до різних спортивних занять і грошей на це ніколи не жалів.
Найсправжнісінькою пристрастю Івана Франка була риболовля. У ній він був справжнім віртуозом, адже вмів ловити форель навіть голими руками. Син Великого Каменяра часто згадував про те, як тато любив рибалити й описував це у деяких своїх творах. Наприклад, в оповіданні «На лоні природи» студент зловив руками величезну рибину і та потягнула його в глибінь, у вир, «..так що молодець мало не втопився». Також письменник був прихильником «тихого полювання» на гриби, на яких прекрасно розумівся. Крім того, за його життя почали пробиватися перші паростки туризму в Україні. Він його називав «спортом подорожництва». Ним і захопився один із його синів Петро: «Багато в нашім краю доріг, шляхів, стежок, полонин, гір, рік, лісів, сіл – і це все навело декого на гадку, як можна було б усе це побачити, оглянути». Вже тоді йшлося про організацію туристичних товариств «…у цілях інформаційних і аґітаційних».
Мудрі вислови щодо збереження здоров’я, які не тільки констатують факти, а рекомендують або відкидають, застерігають або повчають, схвалюють або засуджують.
«Щоб насолоджуватися здоров’ям, потрібно працювати над собою», – П. Брегг (відомий американський діяч альтернативної медицини, натуропат, пропагандист здорового способу життя).
«Головним скарбом життя на землі є не те, що ти його завоював, не багатства, що їх маєш у скринях… Головним скарбом життя є здоров’я, і, щоб його зберегти, потрібно багато чого знати», – Авіценна (вчений, філософ, лікар, фармацевт).
«Сучасна молодь не розуміє сенсу життя і його справжню цінність. Своїми проявами девіантної поведінки вона не лише руйнує своє здоров’я, а й здоров’я майбутнього покоління, своїх дітей та внуків – майбутнього нашої нації», – М. Горький (російський радянський письменник, прозаїк, драматург, журналіст, публіцист).
«Людина може жити до 100 років. Ми самі своєю безладністю, своїм жахливим ставленням до власного організму зменшуємо цей нормальний термін до значно меншої цифри», – І. Павлов (видатний учений, фізіолог).
Сторінку підготувала Ганна ЛАЗАРЕНКО.