У далекому 1992 році, 17 березня, Указ Президента ПМР «Про введення в дію «Тимчасового положення про народне ополчення» набрав чинності. З того дня пересічні громадяни, які добровільно вступили в ополчення, – різного віку, національності, освіти та соціального стану – стали захисниками нашої республіки.
В Указі говорилося: «В результаті агресивних бойових дій з боку Молдови, що відбулися в останні кілька днів, і пред’явленого нею 48-годинного ультиматуму про роззброєння гвардії ПМР, на території республіки повсюдно триває створення народного ополчення по захисту суверенітету та цілісності Придністров’я.
У короткий термін штаб ополчення сформував 6 батальйонів у Тирасполі, 4 – у Бендерах, 2 – у Рибниці, по одному батальйону в Дубоссарах, Кам’янці та Парканах. Уже за тиждень вони налічували понад 20 тисяч осіб. Ополчення стало найбільш масовим військовим формуванням захисників ПМР під час агресії Молдови.
До його складу увійшли офіцери запасу Радянської Армії, воїни-інтернаціоналісти, робітники великих підприємств, селяни та службовці. Чимало в лавах формування було і жінок. У статус ополченців було зведено також робітничі загони сприяння міліції. Велику організаторську та практичну роботу з мобілізації населення на захист республіки проводили громадські організації – робітничі комітети, ради трудових колективів підприємств, жіночий страйковий комітет, Чорноморське козацьке військо. Безпосереднє керівництво у формуванні Народного ополчення здійснювали голови міських та районних Рад народних депутатів.
Ополченці тримали оборону в Дубоссарах, визволяли Бендери, билися на Кошницькому, Кочієрському та інших напрямках, які стали стратегічно важливими для оборони держави навесні та влітку 1992 року. Вступ ополченців на захист республіки перетворив боротьбу Придністров’я з націоналістами Молдови на народну війну проти геноциду та повного знищення придністровського населення. У боях з ненависними агресорами з РМ загинули 237 ополченців, 310 – були поранені, 12 – зникли безвісти. Понад сто людей померло від наслідків поранень. Республіка високо оцінила героїзм захисників. За мужність та стійкість, виявлені під час захисту ПМР, понад 13 тисяч ополченців відзначені медалями «Захиснику Придністров’я» та нагрудними знаками «За оборону Придністров’я». 86 ополченців нагороджені орденом «За особисту мужність», 20 із них – посмертно. Саме ж Народне ополчення держави удостоєне найвищої нагороди Придністров’я – ордена Республіки.
З припиненням бойових дій та введенням Миротворчих сил Росії в серпні 1992 року батальйони Народного ополчення були розформовані. Почався новий етап у розвитку цього руху – вже у складі Збройних сил ПМР. На сьогодні Народне ополчення є основним резервом Збройних сил Придністров’я.
День народного ополчення ПМР заснований з огляду на мужність та героїзм воїнів-ополченців, проявлені під час захисту незалежності та суверенітету республіки, прав і свобод громадян Придністров’я, а також на високі нагороди цього формування. Усі ми пам’ятаємо, чим жертвували ополченці заради нашої свободи.
Минулого року Народному ополченню ПМР виповнилося 30 років. Ювілейна дата була широко відзначена керівництвом та громадськістю Придністров’я. У своєму зверненні до ополченців Вадим Красносельський наголосив: «Формування Народного ополчення було дійсно стратегічним рішенням. Наше суспільство консолідувалося, громадяни розуміли всю глибину виниклої тоді кризи, що торкнулася повноцінної реалізації невід’ємних прав людини, поміж яких право жити на своїй землі, право розмовляти рідною мовою. І об’єднавшись, наш придністровський народ відстояв свою свободу та незалежність». Усі ветерани руху були нагороджені ювілейними медалями «30 років Народному ополченню ПМР» та грамотами Президента.
У 2023 році 17 березня, в день 31-ї річниці утворення руху, традиційно в містах, селищах та селах нашої республіки до меморіалів, обелісків і пам’ятних знаків лягли живі квіти – як символ та данина пам’яті тим, хто відстояв незалежність і суверенітет ПМР. На згадку про тих, кого вже немає з нами, оголосили хвилину мовчання.
Павло ОСТАПЕНКО.