«Все для людини й завжди з людиною – цей заповіт Рильський проніс крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя», – Михайло СТЕЛЬМАХ
Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 р. в Києві в сім’ї українського етнографа й культуролога Тадея Рильського. Мати – проста селянка Меланія з Романівки колишнього Сквирського повіту (нині Житомирської області). Вона передала синові рідну мову, пісню, той особливий ліризм, яким пройнята вся творчість поета. Там минуло його дитинство.
В автобіографічній розповіді «З давніх літ» поет з теплотою згадував це село:
«…Кучерявий лісок на ледве помітному узгір’ї, білі хати й зелені сади понад річкою Унавою, що перепинена греблею, розливається в широкий, порослий комишами й лататтям став… Босі діти з засмаглими ногами, з пастушими торбинками через плечі… Вечірні співи дівчат, що солодкою луною пливуть у далечінь, парубочі розгонисті пісні… Солов’їні жагучі ночі, жаб’ячий хор і гукання водяного бугая… Світ –як таємнича, ледве розкрита книга… Дитинство моє, юність моя».
Навчався Максим у приватній гімназії відомого київського педагога Володимира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Хлопець рано почав віршувати, а в 1910 р. вийшла його лірична збірка «На білих островах».
У 1915 р. юнак став студентом Київського університету, де спочатку два роки вивчав медицину, а потім навчався на історико-філологічному факультеті.
Громадянська війна, голод і холод змусили його перервати навчання, покинути місто й учителювати в школах Житомирщини. На той час він багато читав, вивчав наукові праці з проблем філософії, естетики, історіософії та літературознавства і став високо ерудованою людиною в царині мистецтва та гуманітарних наук. Одним із перших віршів, у 1912 році, вийшов його «Сільський сонет» (поету на той час виповнилося 17 років). Це був провісник того, що в Україні з’явився справжній талановитий митець.
Переїхавши до Києва, поет продовжив працювати вчителем української мови та літератури в школах та на робітничому факультеті інституту народної освіти, читав курс теорії перекладу в інституті лінгвістичної освіти. Він багато перекладав з російської, польської та французької літератур, писав власні твори. У Києві ж вийшли друком збірки його лірики: «Під осінніми зорями», «Синя далечінь», поема-ідилія «На узліссі». Перу Максима Рильського належать і вірші для дітей. Кілька його поезій покладені на музику.
Поет. Патріот. Громадянин
Вивчення лірики Рильського – це непочата цілина, справа майбутнього. Сьогодні навіть ще неможливо мати її всю на руках. Передсмертний десятитомник творів письменника не включає майже половини поезій 20-х років, тобто – найкращої його лірики, а видання 20-х років сьогодні важко, а то й неможливо роздобути.
Максим Тадейович дебютував у неоромантичному стилі Олександра Олеся. Другим його щаблем був символізм, яким він захоплювався у творах Бодлера, Рембо, Маллярме і Верлена, а також Блока і Анненського. Від романтизму і символізму та від української народної пісні взяв Рильський увагу до музикальної основи поезії. Звідси навіть його сонети й октави звучать часом, як пісня.
Перше, що вражає в ліриці митця, – це багатство її мотивів. До традиційних українських Максим Рильський додав мотивів поезії античної та західноєвропейської, а ще нових, народжених революцією і відродженням 1917 – 1929 років. З цього боку його лірику можна назвати многозначним поетичним звітом про життя.
Творча діяльність Максима Тадейовича розгорталася тоді в річищі неокласицизму – художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії нового часу. Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо журналу «Книгар», а пізніше – біля київського видавництва «Слово».
Властиві риси для його творчості – це поглиблений інтерес до загальнолюдських цінностей, прагнення піднести престиж художнього слова. Він намагався оберігати українську літературу, а отже, й мову, від примітивізму, поширюваного графоманами, котрі нібито писали на «злобу дня».
Книжки лірики: «Синя далечінь», «Крізь бурю й сніг», «Під осінніми зорями», «Тринадцята весна», «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін» – це певне сходження на вершини майстерності, дозрівання таланту і його власного стилю. Так само поеми «Чумаки», «Крізь бурю й сніг», «Сіно», «Кінь».
У роки Великої Вітчизняної війни поезія Рильського розвивалася врівень з подіями, безпосередньо виростала з них, як пісні всіх найкращих поетів. Вона зміцнювала любов до Батьківщини, ненависть до лютого ворога, волю до перемоги. В усіх творах поета цього часу чується один основний мотив: віра в перемогу людяності над звірством.
У роки боротьби проти німецьких загарбників на хвилі загальнонародного патріотичного піднесення голосно і щиро звучало й слово Максима Рильського, який перебував в евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. Видані тоді поетичні книжки – «За рідну землю» (1941), «Світова зоря» (1942), «Світла зброя» (1942), «Велика година» (1943), «Неопалима купина» (1944) – є художнім літописом роздумів і переживань патріота в той трагічний час.
За видатні заслуги в розвитку науки й культури Рильського було обрано академіком АН УРСР (1943), а згодом і академіком АН СРСР (1958). Він очолював Спілку письменників України (1943 –
1946), був директором академічного інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії (1944 – 1964).
Зі спогадів про Максима Рильського ми довідуємося, що поет страждав через неможливість до кінця виразити свої думки, проте він знаходив можливість переосмислено, в метафоричній формі донести до читача ті глибинні думки, що непокоїли його.
Наприклад, 1955 року був написаний твір «Мова». У цьому вірші поет з великою ніжністю та любов’ю говорить про мову, яка лунає, як пісня океану. Мова –це найдивовижніший і найчарівніший скарб, який людина створила за всю історію свого розвитку. Мова рідного народу глибока у своїй мудрості. Скільки нерозгаданих таємниць, яка неповторна краса і могутня сила криється, здавалося б, у найпростіших словах, які здатні зворушити людські серця. Як тонкий знавець мовних проблем, Максим Рильський вважав, що джерелом нового наповнення літературної мови є народ, його поезія.
У вірші поет закликає своїх сучасників частіше «заглядати у словник». На його переконання – «…це пишний яр, а не сумне провалля». Високу оцінку дає автор словникові Грінченка й Даля. Вірш «Мова» актуальний і в наш час, бо завжди потрібно вдосконалювати свою мову і збагачувати власний словниковий запас.
Автору також не чужа й тема краси природи та навколишнього світу, що відображається у віршах «Дощ» та «Солодкий світ». Дощ – надзвичайно важливе явище в природі, адже без нього все засохне та пропаде, не буде хліба. Своє захоплення цим «вечірнім гостем» Рильський виражає багатьма прикметниками та прислівниками, що доповнюють створений образ. Землю називає матір’ю, персоніфікує дощ і землю, оживляє їх.
Ліричний герой у вірші «Солодкий світ», пізнавши справжнє кохання, зумів побачити світ в усій його красі. Саме кохання наповнило його світлими почуттями, надало йому снаги до життя, «відкрило очі» та пробудило захоплення красою.
Етнограф і перекладач
Усе своє творче життя Максим Рильський плідно працював як перекладач, етнограф, фольклорист. Взірцем перекладацької майстерності є його переклад поеми «Пан Тадеуш» Адама Міцкевича. Художньо досконалими вважаються також роботи з французької: від класики XVII ст. до поезій Верлена, зокрема «Ернані» В. Гюго, «Сірано де Бержерак» Е. Ростана тощо.
Завдяки М. Рильському, українському читачеві стали доступними всесвітньо відомі твори В. Шекспіра «Король Лір», «Ромео та Джульєтта», сонети; роман О. Пушкіна «Євгеній Онєгін» тощо.
Автор багатьох статей, редактор численної кількості різних поетичних та етнографічних видань, він переклав понад чверть мільйона рядків поезії з 13 мов. Поетичні переклади становлять кілька томів його творів. Вони заслуговують окремого наукового дослідження, як творча школа, як лабораторія митця і джерело збагачення і шліфування української віршової мови, її вдосконалення, вироблення гнучкості та багатогранності вислову. Творча праця Максима Тадейовича як перекладача багато дала йому самому у становленні його поетичної культури вислову, а також багатьом іншим поетам слов’янських літератур.
Рильський зумів засобами рідної мови (як же треба знати її в усьому невичерпному лексичному і стилістичному багатстві!) відтворити класиків, передати рідною мовою іронію Вольтера («Орлеанська діва»), прозору ясність пушкінського вірша, селянську говірку Некрасова, романтичний пафос Ростана («Сірано де Бержерак»), різноманітну мальовничість Міцкевича. Хоч би якого поета перекладав Максим Тадейович, він завжди видавав високопоетичний твір, збагачуючи скарбницю української літератури.
Вагому спадщину залишив талановитий поет у галузі літературно-художньої критики та літературознавства. Як учений i критик, він багато зробив для осмислення історії літератури та її сучасного стану. Перу поета належать також праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства (лексикографії та стилістики української мови), теорії перекладу.
Під керівництвом Максима Тадейовича Інститут народної творчості й мистецтв був перетворений в Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР з відділами словесного та музичного фольклору, образотворчого мистецтва, етнографії, музики, театру і фондів.
Інститут здійснив велику науково-дослідну роботу й став визначним науковим центром у царині вивчення культури й мистецтва українського народу. З 1947 по 1958 рр. видавалися «Наукові записки» (т. І – ІV) з питань мистецтва, фольклору та етнографії; з 1957 р. друкованим органом є журнал «Народна творчість та етнографія».
У липні 1964 р. Інститут удостоєний імені М. Т. Рильського, а в його структурі з’явилися відділи музикознавства, театрознавства та кінознавства.
Увічнення пам’яті Максима Рильського
Максим Тадейович Рильський помер 24 липня 1964 року після тяжкої хвороби. Поховано його в Києві, на Байковому кладовищі. На честь поета названо вулицю, на якій він жив і працював у 1951 – 1964 рр. Поруч із цією вулицею розташований Голосіївський парк, 1964 року також названий його ім’ям. Біля центрального входу до парку відкритий пам’ятник поету.
У будинку, де жив митець (нинішня адреса –вул. Максима Рильського, 7), з 1968 р. працює літературно-меморіальний музей поета. Перед входом до музею встановлено бронзове погруддя (скульптор Олександр Ковальов).
За вагомий внесок поета в розвиток перекладацької справи, Постановою Ради Міністрів УРСР 1972 року заснована щорічна премія імені Максима Рильського за кращий художній переклад творів світової літератури українською мовою. З того часу лауреатами стали понад 60 митців України.
Наприкінці 80-х років завершено найповніше 20-томне наукове видання творів М. Т. Рильського. У 1995 році підприємство «Укрпошта» випустило марку з портретом письменника. 2005 року Національний банк України увічнив образ поета на монеті. На реверсі – портрет Рильського з зазначенням років його народження і смерті. На аверсі – стилізоване зображення переплетення троянд і винограду.
Передусім, Максим Тадейович – видатний поет, продовжувач славних традицій класичної літератури. Близько 60 років тривала його діяльність на ниві української поезії, в якій він посів за значенням свого художнього внеску одне з перших місць після Івана Франка і Лесі Українки.
Ольга БУРДУЖА.
Фото: ukrlib.com.ua