Важливе місце в історії Тирасполя посідає постать Олексія Царьова. З дня його народження 17 березня виповнилося 140 років.
Народився він 1883 року в мордовському селі Руське Коломасове. Виріс у бідній селянській сім’ї, тож з раннього віку дізнався, що таке праця. У 15 років Олексій наймитував у місцевого поміщика, а потім працював кочегаром на волзьких пароплавах. У 1904 році юнака призвали в армію, й за розподілом він потрапив на броненосець «Князь Потьомкін-Таврійський». На судні він був спочатку учнем машиніста, а потім і машиністом.
Під впливом більшовиків Олексій залучився до революційної діяльності. Нерідко матрос брав участь у концертах у Севастополі. Водночас на броненосець він доставляв заборонені революційні видання.
Командування корабля знало про повстання, яке готувалося на флоті. Щоб захистити екіпаж від впливу революційних ідей, капітан розпорядився 12 червня 1905 року вийти у відкрите море для випробування гармат. Через три дні політично-активні матроси броненосця повстали: з червоним прапором «Потьомкін» кинув якір на Одеському рейді. Проти бунтівного судна з Севастополя російський уряд направив групу військових кораблів, один з яких – «Георгій Побідоносець» – перейшов на бік повсталого броненосця.
За словами директора Тираспольського об’єднаного музею Алли Мельничук, на «Потьомкіні» склалася непроста ситуація:
«У результаті командування ухвалило рішення про здачу корабля румунській владі в Констанці. Екіпаж розділили на групи по 60–80 осіб та розосередили по різних містах країни. Олексій Федорович залишився в Констанці, де влаштувався працювати машиністом парових машин. У Румунії він перебував понад 10 років і за цей час освоїв румунську мову».
Після падіння в Росії монархії в 1917 році О. Царьов репатріювався і поринув у бурхливі події на батьківщині, брав участь у Громадянській війні. Незабаром він повернувся в рідні місця і влаштувався працювати на станції Рузаєвка Московсько-Казанської залізниці.
Важливою подією в житті Олексія Федоровича став приїзд у грудні 1925 року до
Радянської Молдавії. Тут він
активно включився в процес становлення промисловос-
ті південного аграрного краю.
У 1928 році його призначили директором Тираспольського механічного заводу (нині «Ливмаш» ім. С. М. Кірова), потім наркомом легкої промисловості республіки та головою Раднаргоспу МРСР.
Як усі радянські люди, Царьов у роки Великої Вітчизняної війни самовіддано працював на благо країни. Попри похилий вік, він активно вирішував питання евакуації людей та обладнання в Середню Азію, був директором великого підприємства у Північній Осетії.
Після визволення Молдавії від німецько-румунських військ потрібно було відновлювати мирне життя. Олексій Федорович повернувся з евакуації до Тирасполя і працював на деревообробному комбінаті. У 1946 році його призначили начальником бондарного цеху винно-коньячного заводу. Крім того, 12 років він очолював партійну організацію підприємства, його обирали членом міськкому партії, депутатом міськради та делегатом з’їздів КПМ.
Заслуги Олексія Федоровича гідно оцінила радянська держава: його нагородили орденом Леніна, орденами Трудового Червоного Прапора та Червоної Зірки, багатьма медалями, ім’я Царьова занесене до Книги Пошани МРСР. Міста Тирасполь, Одеса та Рузаєвка удостоїли його звання почесного громадянина.
У 1958 році О. Царьов вийшов на заслужений відпочинок як пенсіонер союзного значення. До кінця своїх днів Олексій Федорович вів активне життя, часто зустрічався з молоддю. У 1970 році він пішов із життя. Алла Мельничук розповіла, що тираспольчани шанобливо зберігають пам’ять про Олексія Федоровича: «Звання «Почесний громадянин міста Тирасполя» йому присвоїла міська Рада депутатів у 1968 році. Його ім’ям назвали вулиці в Тирасполі (колишня вулиця Паркова), в Одесі та Рузаєвці.
З 1969 року в столиці організовували регати, присвячені його пам’яті. На будинку, де впродовж останніх років жив Олексій Федорович, на бульварі Гагаріна, встановлена меморіальна дошка. У нашому музеї є фотографії та спогади легендарного тираспольчанина».
Олександр ЗАЙЧУК.
Фото: www.ok.ru
м. Ізмаїл. У клубі офіцерів та матросів (1955)